Є лише два шляхи: або закотити рукава і зробити щось для своєї держави, або складати валізи і тікати звідси

Юрій Бублик: «Є лише два шляхи: або закотити рукава і зробити щось для своєї держави, або складати валізи і тікати звідси»

Нещодавно завершилася друга сесія Верховної Ради України сьомого скликання. Про результати її діяльності говоримо з народним депутатом України від одномандатного виборчого округу № 145, полтавцем Юрієм Бубликом.

- Юрію Васильовичу, це Ваша перша депутатська каденція, як почуваєтесь у цій ролі і наскільки комфортно Вам у стінах законодавчого органу нашої держави?

- З екрану телевізора приміщення Верховної Ради здавалось мені величезним. А, як виявилось, воно досить тісне й незручне, і прикрашене лише штучними квітами. Живі квіти там не ростуть, напевно, через надмірну кількість негативу та важку психологічну атмосферу. Я працював у режимі: тиждень – Полтава, зустрічі з виборцями свого округу, а тиждень – Київ, робота у сесійній залі. Два тижні поспіль у тих стінах я б не витримав. Я народився, виріс і проживаю в селі. Тому після тижня того великого політичного болота лікувався на рідній землі з допомогою сім’ї, земляків та спілкування з природою. Намагаюся бути якомога ближче до людей. Часто їжджу громадським транспортом - люблю послухати, про які проблеми говорять люди, як відгукуються про владу.

- Із чого почали свою депутатську діяльність?

- У нашій фракції ВО «СВОБОДА» - 37 депутатів. Всі вони – прості українські хлопці, які давно зрозуміли, що в нас є лише два шляхи: або закотити рукава і зробити щось для своєї держави, або складати валізи і тікати звідси. Адже жити в нинішніх умовах - просто неможливо. Всі ми обрали перший шлях. І одразу уклали союз з іншими опозиційними силами - «Батьківщиною» та «УДАРом». Ідеологічно ми - різні, але нас поєднує спільний ворог – антинародний, антиукраїнський режим Януковича-Азарова, який не те, що не поважає, а просто ненавидить українців. А найбільші прояви цього – пенсійна реформа та нинішній міністр освіти і науки в уряді - Дмитро Табачник, що руйнує все українське. Нині з його волі з підручників історії України вириваються сторінки визвольних змагань, голодомору та багато інших знакових віх нашої історії, на чому взагалі формується нація.

- Чого ще вдалося добитися за цей період роботи у сесійній залі?

- Перше завдання, яке ми ставили перед собою, – змусити усіх депутатів голосувати особисто. Сьогодні депутати з парламентської більшості зрідка ще намагаються голосувати за своїх сусідів. Але то - поодинокі випадки. Наші помічники й журналісти у сесійній залі фільмують найменші такі спроби. Якщо хтось за когось голосує, ми одразу звертаємось до голови Верховної Ради з проханням припинити сесію. І тоді починаємо повторне голосування винесеного питання.

Друге, чого ми добилися, - то відкритість влади. Ми зняли паркан, що перегороджував прохід на територію Верховної Ради зі сторони Маріїнського палацу, аби пересіним українцям можна було пройти до будівлі парламенту. Коли я з родиною відвідував Київ, то ми безперешкодно проходили повз його стіни, я показував своїм дітям, де батько працює.

Третя наша маленька перемога – то вживання української мови в стінах українського парламенту. Як би представники більшості не намагалися ігнорувати це правило, як тільки вони починають свій виступ російською, ми одразу змушуємо їх перейти на державну мову. До цього нині вже закликає і голова парламенту – Володимир Рибак.

Щодо законодавчих ініціатив, то «Свобода» подала в стіни парламенту понад 100 законопроектів. Частина з них вже пройшла слухання в комітетах і підлягає розгляду Верховною Радою. Хоча більшість створює всі умови, щоб наші законопроекти не потрапляли на обговорення під час сесій і в результаті - не ставали чинними законами.

- Ви працюєте в комітеті з питань аграрної політики та земельних відносин, чому саме його обрали?

- Полтавщина – аграрна область, тому земляки наполягали, щоб я працював у комітеті саме з цього напряму. Але я планую перейти до комітету з державного будівництва та місцевого самоврядування, бо, переконаний, що там зможу більше себе реалізувати. Я довго працював сільським головою і чудово розумію, наскільки сьогодні українцям необхідний розвиток місцевого самоврядування, ролі громади в суспільстві. Нині люди чекають на якогось лідера-месію, який прийде і все для них зробить. А без активності самих виборців нічого не відбудеться. Ми можемо лише підтримати якісь ініціативи, підставити своє плече, але самотужки змінити ситуацію в державі ми не спроможні. Я людям пояснюю: «Мені вручили мандат, але він на рівних правах належить і кожному з вас». В інших народних депутаів (особливо - попередніх скликань) кожне звернення чи запит коштувало грошей. Люди платили за те, щоб депутат пролобіював їхні інтереси. Я ж разом зі своїм юридичним відділом готовий підтримувати ідеї людей, допомагати їм готувати необхідні листи в різні інстанції. Часто виходить так, що, коли людину обирають на посаду, вона відразу відривається від простих людей, своїх же виборців. А посада – то дуже тимчасове явище. Тобі й далі жити тут, спілкуватися з цими ж людьми, і буде дуже неприємно дивитися їм у вічі після того, як ти працював лише задля задоволення власних благ.

- Половина діяльності народного депутата – то робота в окрузі. З якими проблемами звертались люди за цей період?

- Мене обрали полтавці Київського району, але по Полтаві я межі не проводжу. Однаково приймаю людей і з Октябрського, і з Ленінського районів. Крім того, до мого виборчого округу належить і рідний Полтавський район та Котелевський. За цей період до моїх громадських приймалень надійшло близько 750 звернень від громадян. А це до 2, 5 тисяч виборців. Я зі своєю командою підготував понад 500 депутатських звернень та два депутатські запити. Провів понад 450 зустрічей. Кожен останній понеділок місяця приймаю громадян за попереднім записом. Але більшість прийомів проводжу на місцях виникнення різних проблем – порушення екологічних норм, неправомірність у нарахування пенсійного забезпечення, десь неправильно прокладають дорогу, десь протікає дах, десь не дають підключитися до електромережі тощо.

- Які питання порушують Ваші депутатські запити?

- Перший – стосується нашого місцевого «еліта-центру» - фірми «Полтавабудінвест», яка зібрала в людей кошти в сумі 15 мільйонів гривень для будівництва дев’ятиповерхівки і зникла з тими грошима. Люди набрали кредитів, продали своє житло – і лишились, як то кажуть, біля розбитого корита. Міліція винних досі не знайшла. Тепер ми шукаємо шляхи вирішення цієї проблеми, щоб ту багатоповерхівку все-таки побудувати, залучивши кошти державного та місцевих бюджетів, крім того, контролюємо діяльність правоохоронних органів, які мають зробити все, щоб притягти шахраїв до відповідальності.

У другому запиті ми просимо роз’яснень з приводу «наїздів» різних служб на підприємство «ВЕПР» у Кременчуці, яке очолює талановитий винахідник, інженер-конструктор Володимир Пилипенко. Він розробив легкові всюдиходи, якими почали цікавитися у світі. Відтоді його підприємство почали атакувати рейдери. Ми намагаємось захистити підприємство і з’ясувати, на яких підставах все це відбувається.

- Як розпоряджаєтеся своєю депутатською зарплатнею?

- Вона складає близько 30 тисяч гривень. З них лише п’ять я доношу додому. Решта – йде на потреби округу, роботу приймалень та зарплату моїм помічникам. У рідній Ковалівці часто проводимо свята, допомагаю талановитим школярам у поїздках на різномантіні фестивалі та змагання. А кошти, які мені виділили на власне оздоровлення, я розподілив між кількома дитячими оздоровчими таборами.

Досьє «0532»

Юрій Васильович Бублик народився 1 грудня 1973 року в селі НовоселівкаПолтавського району Полтавської області. Має дві вищі освіти- Полтавська державна аграрна академія та

Харківська державна академія технології та організації харчування за спеціальністю «менеджмент».

Працював головним агрономом ВАТ «Полтавський Райагрохім». З 1999 року обраний на посаду голови правління цього підприємства.

З 2010 року є членом Всеукраїнського об'єднання «Свобода». У цьому ж році виборов посаду Ковалівського сільського голови.

На виборах до Верховної Ради у 2012 році став народним депутатом України по виборчому округу № 145 (Полтавська область) від партії ВО «Свобода». Член комітету з питань аграрної політики та земельних відносин.

Одружений. Має трьох доньок: Ганну, Анастасію та Єлизавету.