Вистава "Леді в лавандовому"
До 87-річчя Полтавського академічного обласного театру ляльок глядачі побачили оновлену версію вистави Ніко Лапунова «Леді в лавандовому» за оповіданням Вільяма Локка.
Не хочеться, дуже не хочеться в перших рядках підмінювати цю рецензію жанром «некрологу». Але що поробиш – життя іноді втручається навіть у театральні сюжети, обставини спонукають, а смуток, як легкий осінній дощ, не минає.
"Леді в лавандовому" ще з Ніко Лапуновим
Вперше цю виставу п'ять років тому поставив на сцені театру ляльок тодішній головний режисер Ніко Лапунов. Нині він у засвітах, але його постановка «Леді в лавандовому» досі залишається однією із найтонших і найлюдяніших жестів театрального мистецтва. Зараз вона знову ожила, і дихає новим життям, не втративши жодного сенсу.
Над оновленням вистави працював новий головний режисер – Сергій Смеречук. За його словами, «Леді в лавандовому» не лише пам’ять про Ніко, а й доказ того, що академічний обласний театр ляльок давно переступив дитячі межі й упевнено говорить із дорослою аудиторією.
Море, що викидає людину
Британська п’єса, покладена в основу постановки, говорить про найпростіші й найвічніші речі – про любов, самотність, час, пам'ять і про те, що серце не старіє.
На початку – тиша. Глядач бачить лише декорації: валізи, маленькі будиночки, мотлох життя. Потім на сцені з’являються актори з ляльками, і світ оживає: чути шум моря, гуркіт хвиль, що б’ються об скелі. У цей момент відчувається атмосфера британського узбережжя, де починається ця тонка, лірична історія.
Перед нами з'являються дві сестри, Джанет і Урсула, дві жінки, що давно втратили віру в диво. Їхні лялькові двійники лежать серед побутових речей, як матеріалізовані спогади. І ось море викидає на берег незнайомця – Андреа, скрипаля, що змінює їхнє життя і оживляє давно згаслі почуття.
Про акторів
Їхня інтонація точно розставляє головні акценти. Лише троє виконавців – але вони створили таку атмосферу, яку не змогли зруйнувати навіть набридливі виклики мобільних телефонів у залі. Це, до речі, єдиний мінус, який варто згадати. Люди, якщо ви завітали до театру, не забувайте, будь-ласка, вимикати телефони. Не псуйте картину, дайте їй розгорнутися повністю)
Попри все, актори залишалися переконливими. Головні ролі виконували: Сергій Мамон (Андреа), Марина Мамон (Урсула) та Алла Вітрюк (Джанет). Вони створили простір, у якому реальність і гра співіснують природно. Без сумнівів – це велике досягнення.
Закодовані сенси
Окрема історія – декорації. Два будиночки, кілька валіз, одна стара кімната. Але ці валізи не просто реквізит: складається враження, що вони теж несуть свій зміст. Оскільки події розгортаються на тлі Другої світової війни, поступово вимальовується думка, що валізи – знаки евакуації, спроби врятуватися, зберегти життя і пам’ять. Та в момент, коли море «випльовує» Андреа, усе змінюється. Його поява наче подарунок долі тим, хто вже перестав чекати.
Вистава утримує увагу від першої до останньої хвилини. Навіть сторонні звуки не руйнують магії – глядачі сидять у тиші, слухають, вдивляються, проживають. І коли все закінчується, у залі – мовчання. Те саме, справжнє, щире, яке буває лише після глибокого мистецького переживання.
Післясмак
Фінал не депресивний, хоча на мить може так здатися. Він задумливо-світлий, трохи тихий і дивним чином оптимістичний – навіть тоді, коли все погано. І все це Сергій Смеречук пояснює однією короткою, але дуже людяною фразою:
«Театр повинен повернути людині - Людину».
Можна сміливо стверджувати: «Леді в лавандовому» – це історія про людяність і пам’ять. І це – справжня вистава. Я завжди схиляюся до думки, що виставою можна назвати лише ту, після якої залишаються запитання. А вони, безумовно, були. Це означає, що перегляд не минув даремно: є рефлексія, є відгомін. Це означає, що місія виконана.
І, можливо, десь серед тиші після оплесків, сидить Ніко Лапунов і так само думає, уважно слухає і, тихо усміхаючись, дивиться на своє дітище. Тоді вже хочеться сказати не як журналіст чи, прости Господи, "критик", а як звичайна людина:
«Театр, що пам’ятає, продовжує життя тих, хто творив його».
Фото: Максим Старіков
Раніше ми розповідали історію головного режисера Полтавського театру ляльок Сергія Смеречука
Стежте за усіма важливими новинами у нашому Telegram.
