Фото: 0532
Йому 23 роки і він родом із Харкова. Зараз живе в Полтаві й працює головним режисером академічного обласного театру ляльок. Хоча, як зізнається, навіть не планував пов’язувати життя з театром: захопився ним лише в 11 класі. А коли у 2018 році подавав документи до театральних вишів, це стало справжнім шоком для батьків. Адже Сергій навчався у фізико-математичному класі й навіть не знав, що таке театр ляльок.
У 2022 році він закінчив Харківський національний університет мистецтв імені Івана Котляревського за спеціальністю «режисура театру ляльок». А вже за два роки отримав і диплом актора. Його режисерський шлях у Полтаві розпочався з дипломної постановки «Маленький Мук», яка відкрила двері в нову творчу історію. Відтоді молодий режисер, продовжуючи справу Ніко Лапунова, поставив на сцені театру ляльок чотири вистави.
Журналіст 0532.ua Михайло Михайлюк поспілкувався з Сергієм Смеречуком про те, як це – керувати трупою у 23 роки, чи планують відновлювати постановки Ніко, як складаються стосунки із старшими акторами та чи відчуває себе «своїм» у новому творчому домі.
Про початок режисерської кар’єри в театрі ляльок
– Пане Сергію, ви розповідали, що родом із Харкова. Як ви адаптувалися до Полтави?
Я думаю, що моя адаптація досі триває, але поступово я все більше дізнаюся про місто, особливо під час нових постановок, коли приїжджаю до Полтави. Дуже радий, що саме в цьому театрі я знайшов своїх друзів, які постійно мені щось нове показують і розповідають. Зрештою, я пізнаю не тільки саме місто, а й людей, які тут живуть.
– А як керівництво театру ляльок сприйняло молодого режисера з Харкова? Адже зазвичай спершу дивляться на досвід і вік, а потім вже на все інше.
Чесно кажучи, я дуже хвилювався, бо після першої постановки не знав, чи запросять мене знову. І коли покликали, я зрозумів, що роботу оцінили. Після цього була ще одна постановка.
– Ви маєте на увазі той час, коли працювали тут як запрошений режисер?
Так, думаю, саме тоді. Це був 2022 рік. На технічних нарадах керівництво дивилося на ті пропозиції, які я міг внести. І так, крок за кроком, постановка за постановкою, все склалося таким чином, що я працюю тут вже як головний режисер.
Про новий репертуар і поновлення вистав Ніко Лапунова
– Давайте поговоримо про ті вистави, які, власне, на сцені Полтавського театру ляльок ви вже поставили. Їх всього чотири. Що це за постановки і як вони народжувалися?
Я переконаний, що будь-яка вистава має народжуватися з любові. Усе, що звучить щиро й живе на сцені, завжди йде від тепла, емпатії та внутрішньої потреби дарувати глядачеві добро. Це мій принцип: аби в основі кожної роботи була любов. Саме так з’явилися чотири постановки: «Маленький Мук», «Динозаврики», «Пригоди Дороті в країні Оз» та «Занадто довгий сон однієї холодної зими».
– А що буде з тими виставами, над якими працював покійний головний режисер театру ляльок Ніко Лапунов? Їх приберуть із репертуару театру чи вони матимуть нове звучання?
Роботи Ніко Івановича залишаться в репертуарі театру. Враховуючи його величезний внесок і любов до театру, було б великою помилкою їх прибирати. Тому ми будемо поновлювати ці вистави. І робити це будемо дуже обережно: з опорою на досвід акторів, котрі безпосередньо працювали з Ніко. Це важливо, аби не втратити його теми, сенси, художні прийоми, а де можливо і його естетику.
Говорячи про вистави, то це завжди і внутрішній світ режисера. Це частина його життя, його пам’яті. А пам’ять треба берегти.
– Відчувається якийсь зворотний зв’язок від маленьких і дорослих глядачів? Вони якось реагують на ваші вистави? Зізнавайтеся, чи були аншлаги?
Були аншлаги, звісно були. Як на мене, будь-яка дитяча вистава – не зовсім дитяча. Я суджу по собі: коли був маленьким, не любив, коли зі мною розмовляли як із дитиною. Мені подобалося, коли зі мною говорили як із дорослим. Тому я дуже стараюся, щоб у моїх виставах були моменти, де я говорю з дітьми на рівних. Вони все чудово розуміють. І навіть більше – інколи вони розуміють глибше, ніж дорослі. Тому намагаюся бути чесним з усіма. На мій погляд, якщо ти чесний, тебе обов’язково почують.
Стосунки молодого режисера із старшим поколінням акторів
– Сергію, ще до офіційного призначення ви три роки співпрацювали з Полтавським театром ляльок і встигли добре познайомитися з трупою. Багато акторів працюють тут десятиліттями, дехто значно старший за вас. Чи відчували ви певні упередження через свій вік?
Ні, такого взагалі не було. І навіть на думку це не спадало. Я дуже прислухаюся до старших акторів, адже вони знають цей театр, його історію й те, з чим я повинен ще знайомитися. Тому я відкритий до їх пропозицій, а вони, своєю чергою, до моїх. У нас склалася така творча взаємоповага.
– А як ви керуєте творчим процесом?
З повагою. Тільки з повагою. Бо я поважаю всіх акторів, і вони це добре знають. Вони знають, що я їх безмежно люблю, і відповідають тим самим.
– Я спілкувався з різними режисерами, і вони мають різні підходи до керування. Хтось більш суворий і чітко вибудовує бар’єри, а хтось намагається бути дружнім і спокійним, навіть коли щось іде не так. А який ви режисер?
Я вимогливий режисер. Це точно. Якщо говорити про лялькові сцени, то лялька і театр ляльок – це та сама математика. Треба чіткий рух. Він значно сильніший за будь-яке слово. І тут я дуже прискіпливий: мені треба, щоб усе було чітко. Але, якщо враховувати спілкуванні між режисером і акторами, то мені не потрібно на них кричати. Навпаки, я хочу, щоб усе було добре. Моє завдання – показати їх якнайкраще, бо саме їм виходити на сцену. Я завжди дивлюся свої вистави й аплодую їм. Вони показують театр, який несе власне бачення – не насильницьке. І я пропоную це ж саме. Я завжди приходжу підготовленим, знаю, що і як хочу ставити. І як режисер повинен заманити акторів, переконати їх піти разом зі мною. Ні, піти разом з ними. Я не кажу, що я головний. Ми всі головні. Це творчий пошук. А що може бути кращим за нього?
Як дипломна постановка стала новим творчим домом
– А чому ви обрали Полтаву як місце для свого професійного зростання? Чи це пов’язано з війною?
Не знаю… Це справді дуже гарне питання. Я мав ставити тут виставу «Маленький Мук» – це була моя дипломна робота у травні 2022 року. Саме тоді й мала відбутися прем’єра. Але з початком повномасштабного вторгнення ми опинилися у підвішеному стані. Пам’ятаю, наприкінці серпня чи на початку вересня мені зателефонувала директорка театру Тетяна Вітряк і запитала, чи все лишається в силі. Я відповів: «Так, ми ж домовлялися». І потім я поставив тут першу свою роботу, далі надійшла пропозиція стосовно наступної, ще однієї… З кожною виставою я звикав до цієї акторської трупи. Вони назавжди знайшли місце в моєму серці.
– Ви бачите Полтаву як тимчасовий етап для набуття досвіду чи хочете закласти тут власний творчий фундамент і залишити слід в історії культурного життя міста?
Насправді після початку повномасштабного вторгнення я зрозумів: будувати довгострокові плани неможливо, адже ніхто не знає, яким буде завтрашній день. І тому я просто живу це життя. Ні, якщо так станеться, то я буду радий бути цією людиною про яку ви кажете, яка закладатиме цей творчий фундамент. Але водночас усвідомлюю: я тут гість. Це дає мені певну можливість для розуміння, що час надзвичайно швидкоплинний, і треба встигнути зробити все, що можу, й робити це чесно. Як казав Богдан Сильвестрович Ступка: «Роби своє діло з душею – і твоє до тебе прийде». Це не означає, що завтра на тебе чекають золоті гори. Треба бути терплячим. Але терпіння – це завжди певний відрізок часу, а його нам завжди бракує.
Від фізмату до театру
– Можливо, питання банальне, але все ж цікаво: чому ви обрали режисуру?
Я її не обирав. Так склалося випадково. Взагалі я не планував пов’язувати своє життя з театром. До того, як я вступив у вищий навчальний заклад, моє навчання проходило у фізико-математичному класі Пісочинського колегіуму. Раніше це було селище міського типу неподалік Харкова. І десь за півтора року до вступу я потрапив до дивовижної театральної студії «Блесс». Вона знаходиться при Будинку актора імені Леся Сердюка в Харкові, а керують нею Ірина Сокіл та Вікторія Бєлая. Це неймовірні люди. Вони показали мені ідеальний театр, побудований на взаємоповазі, де навіть до дитини ставляться як до дорослої особистості. І це справило на мене величезне враження: коли я надсилав документи до університетів, мої батьки були щиро здивовані, бо усі заявки я подав лише до театральних вишів Харкова.
– А як це сприйняли батьки? Можливо, вони бачили вас зовсім на іншій професійній стежині.
Я взагалі не думав пов’язувати своє життя з театрам ляльок, бо не знав, що це таке. Уявляв себе драматичним актором чи режисером. Але зараз розумію: театр ляльок, хай пробачать мене колеги з драматичних театрів, набагато ширший. Він дає відчуття тотальної свободи й безмежних можливостей. Батьки, звісно, були здивовані моїм вибором. Та водночас я дуже вдячний їм: вони мене щиро люблять, а головне – довіряють моїм рішенням.
– Тобто, можна сказати, ви впевнені, що обрали правильний шлях, і батьки теж в цьому переконані, коли бачать ваші успіхи?
– Так, вони мною пишаються, і для мене надзвичайно важливо відчувати їхню підтримку. Ну хто ми без наших батьків.
– Передавайте вітання батькам.
Я вас дуже люблю!
Про чесний театр і плани на майбутнє
– Ви в театрі більше хуліган і новатор чи представник класичних традицій?
Я думаю, що насамперед у цій професії важливо залишатися людиною. Ми можемо бути різними, але головне – бути чесним із самим собою. Якщо для певної роботи потрібен класичний підхід і він справді доречний, я буду його використовувати. Але якщо відчуваю, що вистава вимагає чогось екстраординарного – скажімо, барабанної установки чи гітари — я не вагаючись вдамся й до цього.
– І останнє запитання. Думаю, ним можна поставити крапочку на сьогодні: які у вас плани на майбутнє?
Ой, це дуже масштабне питання. Чесно кажучи, я не знаю. Мої плани на майбутнє – жити, бути поруч, залишатися відкритим до цього світу й робити те, що, на мою думку, повинен робити театр. А він буває різним: провокативним, гострим, ніжним, витонченим, наче мереживо. І сьогодні він, на моє переконання, також має говорити про війну. Бо це не лише мистецтво, а й певна форма документування подій, які відбуваються тут і зараз.
Стежте за усіма важливими новинами у нашому Telegram.
