Василь Симоненко та Михайло Мерсі. Колаж: 0532.ua
Він позиціонує себе як поет, але театр - його друге ім'я. Якщо вже режисер, то підходи прямолінійні. Полюбляє критику від інших і сам, коли це доречно, не соромиться критикувати. Це все про 17-річного Михайла Мерсі, який очолює мистецький проєкт «Літератури немає». Зараз в межах цього поетичного клубу збирається чимало поціновувачів культури. Молоді автори привідкривають завісу до свого мистецтва і пропонують всім охочим стати його частиною.
Раніше ми розповідали, що команда мистецького осередку провела у Полтаві культурний захід «На розпутті 20-х», під час якого з глядачами зустрілися поети часів розстріляного відродження. Тридцятого квітня виповнилося рівно рік з моменту заснування "Літератури немає".
Журналіст 0532.ua Михайло Михайлюк напередодні цієї події поспілкувався з головним організатором поетичних вечорів паном Мерсі. Багато хто порівнює його з Симоненком, але це зовсім різні постаті. Так, ймовірно, вони трохи схожі візуально, однак погляди на мистецтво і літературу мають інакші. Тож наш герой розповів, як оцінює рівень культури в Полтаві, чи відчував на собі дискримінацію через вік та чому все ж таки “Літератури немає”?
Коли у тебе розпочалося захоплення творчістю?
Творчість у мене, напевно, почалася з нового захоплення літературою. Я завжди був привитий до книжок. Мати мені багато читала в дитинстві. Вже в першому класі я опанував «Пригоди Тома Сойера», в другому прочитав «Діти капітана Гранта», в третьому - «20 000 льє під водою». Потім десь з 10 років моя літературна захопленість була призупинена. Я не читав, не захоплювався, але все ще дуже любив мистецтво. Тільки літературна частина мене не цікавила, а повернувся я до неї з 14-ти років. Спочатку захоплення було доволі радикальним. Поступово мої погляди на літературу, на прозу, на поезію змінювались. І поезією я почав захоплюватись… Навіть зовсім не знаю, з кого я почав. Не можу виділити той перший вірш, який сколихнув мою поетичну душу.
Скільки тобі було років, коли ти заснував «Літератури немає»?
Це було у 16 років. Я люблю відраховувати від першого заходу. Перший захід ми провели 30 квітня, тоді і почалась вся ця історія. Все, що було до цього, тоді ще «Літератури немає», не існувало. Літературник, як і будь-яка організація, створюється з першими діями, які вона приносить. Поки цих дій немає, організації не існує.
А як тобі все ж таки вдалося створити «Літератури немає»?
Доволі легко. Я завжди на таке питання відповідаю дуже просто: нескінченна жага до змін, невдоволеність теперішнім станом справ. Ну і розуміння про те: хто, якщо не я? А якщо не я, то хто? Завжди хотілося змінюватися, щось створювати, бути в центрі уваги і вертітися між колами людей.
Чому саме «Літератури немає»? Чи це іронія, чи ти справді вважаєш, що література відсутня?
В першу чергу вона була задумана виключно як провокативна. В ній не було якогось глибокого підтексту або ще чогось подібного. На наших мистецьких заходах стандартних уявлень про літературу немає. І, як я вважаю, поки вона не канонізувалася, поки твоя творчість не стала чимось уже таким легендарним, як умовно творчість Івана Франка, Тараса Шевченка або Василя Симоненка, з яким мене постійно порівнюють, літератури не існує! Тому, можливо, такий сенс цієї назви, яка своєю чергою дала можливість сформувати наступний слоган: «Створюй свою реальність». Тобто зрозуміти "Літературу немає" ви можете як завгодно, і це буде вашою правдою.
Як ти оцінюєш рівень культури в Україні та, зокрема, в Полтаві?
Якщо говорити про український рівень культури, він значно виріс. Я вважаю, що зараз у нього дуже великі перспективи. Це підтверджує, зокрема, колектив Schmallgausen, який активно зараз набирає популярності у молоді. Це також підтверджує, буквально нещодавно, дуже гучно стрельнувши, зламавши всі уявлення про українську музику, проєкт «Мур» з їх альбом-м'юзиклом "Ти [Романтика]".
Говорячи про полтавський рівень культури, він у нас, на жаль, невеликий. Тобто мало чого відбувається, є ініціативні люди, є ті, хто хоче щось робити, але все одно мало, мало всього, місто не дуже живе, і це потрібно змінювати.
Чи заробляєте ви на літературниках? Чи це все благодійно?
Це все абсолютно благодійно. Ну, поки все, що можна спрямовуємо на допомогу армії. Я вважаю, що зараз нічого важливішого за перемогу немає. Тому, ні, ми поки що не комерційні. Є в планах почати заробляти хоча б якусь копійку для того, щоб проєкт продовжував існувати. Все ж таки, виключно на благодійності далеко не виїдеш, але в даний момент намагаємось допомагати ЗСУ як можемо.
Скажи, чи ти сам пишеш сценарії для літературників? Чи вони пишуться кимось іншим?
Сценарії пишуться таким чином: в мене зʼявляється ідея, декілька тижнів вона зростає, маринується в мені і коли я готовий її демонструвати, ми збираємось командою і починаємо максимально детально її опрацьовувати. Ми її обговорюємо, допрацьовуємо, якось її коригуємо і тільки після цього сценарій зʼявляється для нас. Але і сценарієм це важко назвати, бо наша команда просто пише програму. Ми придумуємо активності, обмірковуємо, яких поетів хочемо залучити та що хочемо донести на певному заході. І з цього всього пишеться невеличкий чек-лист, і так само пишеться невелика програма, яка просто розписана по часу.
Ти все ж таки більше поет, драматург чи режисер?
Виключно поет, декламатор та людина-творець. І, чесно кажучи, зараз мене хвилює це питання, бо той факт, що його задали, означає, що уже щось я в своєму житті роблю не так. Насправді я завжди кохав, кохаю і все життя кохатиму тільки поезію. І хочу, щоб мене асоціювали тільки з поетом, оскільки це мій основний напрямок.
Ти все ж таки постаєш у ролі режисера. Чи вважають тебе жорстким або прямолінійним режисером?
Що вважати за жорсткість? Суспільство зараз в цілому дуже м'яке. Якщо ви маєте на увазі прямолінійність, так, я прямолінійний режисер. Коли мені щось не подобається, я висловлюю свою критику. А все тому, що в ній може народжуватися щось хороше. Якщо я, приміром, посміхатимусь на щось відверто погане, то тут не буде ніякого результату. Звісно, коли хтось викладається на повну силу, але при цьому це, умовно, не супер, казатиму все відверто. Якщо у когось є перспективи, не закидую камінням зі словами “який жах”. І як бачу, що людина може краще, готовий на неї витрачати весь свій час. А наша постановка на «Розпуті 20-х» є яскравим тому підтвердженням. Чотири театральних сюжети було поставити дуже важко. І скооперувати 20 людей – нелегка задача, але я готовий був витрачати навіть свій особистий час, тільки б це все вийшло. І воно вийшло. Тому не жалію. І вважаю, що прямолінійність — це наше все!
Чи відчував ти на собі хейт і критику?
Критика і хейт відчувалися не як в літературній сфері, а як в активній діяльність. Вона привертає до тебе увагу, а в нашому суспільстві увага до особистості – це завжди погано, оскільки лунають такі речі, як: «ти – вискочка», «сиди нижче трави, тихіше води» і так далі. Але не сильно на це звертаю увагу, бо зазвичай люди, які таким чином критикують інших, хто вони такі, щоб звертати на них увагу? Критикувати можуть люди з якимось досягненнями, люди, які мають щось за собою. А ті, хто не мають нічого, і уваги також не повинні привертати багато. Так, можна їх слухати, але всю інформацію потрібно аналізувати. Не можна щось пропускати повз вуха. Однак при цьому слухати все і брати занадто близько до серця — це також сюр.
Про що ти мрієш?
Аби написана поезія стала мені подобатись. Зараз я напишу один вірш, і він, так, деякий час сприйматиметься до душі, але через два тижні — все, не відчуваю до нього більше симпатії. І я постійно думаю, як погратися з формою, як надати йому більшої відвертості, які б образи туди застосувати... Тому мрія поетична, мрія про ідеал своєї поезії, мрія про те, що ця поезія буде відкликатися. І найважче це все досягнути. Можу також сказати, що я не популіст, не фанат розкидуватись стандартними словами і використовувати заїжджені теми кохання, паразитування на країні, або ще щось. Ні, я вважаю, що поезія, як і мистецтво, повинна бути високою, а якщо, скажу як політолог, це все здаватиметься аж занадто пролетарним і народним - воно втратить свій шарм! Тому мистецтво повинно бути зрозумілим, а головна його задача - приносити естетичне задоволення.
А як твої батьки і друзі ставляться до твоєї діяльності?
Батьки ставляться абсолютно нормально, підтримують, відвідують іноді заходи, завжди намагаються допомогти. Іноді вони мене не зовсім розуміють, але все ж прекрасно усвідомлюють те, що я займаюся важливою діяльністю і це не просто якесь хобі. Тому їм дякую за всебічну підтримку. Щодо друзів, то вони також поділяють мої інтереси. Майже всі мої приятелі – це люди літературної сфери. Ті, хто поза меж літератури, вони просто ставляться з повагою до моєї діяльності, розуміючи, що це круто. І це також нормально. Не всі ми повинні любити літературу.
А які у тебе плани на майбутнє?
Поки що відпочити, тому що останній захід забрав дуже багато енергії. Три місяці підготовки – це багато. І для того, щоб перезавантажитись на нові звершення, потрібна перерва. Поки що хочу зайнятися собою, перейти до особистої поезії та більше викладати щось на свій особистий акаунт. Але, тим паче, є думки по «Літературі немає». Хочеться поставити невеличку виставу за романом Френсіса Скотта Фіцджеральда. Також в планах на майбутнє зробити екскурсію по літературній Полтаві.
Мерсі, тобі хтось говорив, що ти дуже схожий на Василя Симоненка. Можеш з цим погодитись?
Я ніколи з цим не погоджуюсь, бо, якщо це визнати, означає встати в тінь Симоненка. А я не його відтінок. Ви можете вважати, як вважаєте, це ваше право, але я не Симоненко, я - Мерсі.
Скажи, ти намагаєшся дотримуватися якогось жанру у власних літературних творах?
Коли я тільки починав, я постійно мітався між жанрами. Спочатку казав, що я романтик, з плином часу вважав себе постмодерністом, але в один прекрасний момент я зрозумів, що подібні питання: "Який жанр в собі уособлюєш?", "До якої епохи належиш?" треба залишити на тих, хто буде після, і хто дійсно любить вивчати і в цьому копирсатися.
А скільки маєш своїх вже віршів?
Якщо казати про весь мій творчий доробок, думаю, там за 50, а може навіть і до сотні долізе.
Збірка скоро буде?
Не скоро, напевно. Бо з цих 100 хороших набереться тільки 30 віршів. Це будуть такі вірші, які справді читатимуть і будуть приносити естетичне і не тільки естетичне задоволення. І я вважаю, що перша збірка повинна бути максимально хорошою. Так як в мене є час і ресурс, я хочу поки що попрацювати над формою. І коли я побачу, що народ просить збірку, тоді вона точно буде. А поки цього не відбувається, не поспішаю.
Мерсі – це твій творчий псевдонім?
Так, звісно. Мерсі був перший і останній варіант.
Ти задоволений своїм життям?
Чи я задоволений своїм життям? Так, чорт забирай, ще і як задоволений. Ба більше, мій 16-тий рік став найкращим роком мого життя.
Ну і на станок скажи, яку можеш дати пораду поетам-початківцям?
Я не вважаю себе професіоналом, щоб давати пораду, але все ж скажу - вивчайте, читайте, тримайте вухо гострим і дивіться на всіх своїх супротивників. А ще ні в якому разі не зациклюйтесь на чомусь одному.
Стежте за усіма важливими новинами у нашому Telegram.
