Полтавка на свій город, який зайняла церква, пролазить під парканом

Понад 10 років полтавка Ольга Чалова, маючи житло, залишається фактично безхатьком.

Спершу родину полтавки намагалися виселити, бо на подвір’ї знаходилася напівзруйнована водонапірна вежа. Нині, щоб потрапити на власний город, облаштувала підкоп під парканом. Бо, як стверджує, землю захопила релігійна громада.

Намагалися виселити 10 років тому через небезпечну водонапірну вежу

Проблема житлового будинку на вулиці Маршала Бірюзова, 24 має довгу проблемну історію. На обійсті будинку з 1947—1950 років розташовувалася водонапірна вежа системи інженера Шухова (більш відома в народі, як башта Шухова). Її збудували 1912 року у Харкові, а у повоєнні роки перевезли до Полтави. Башта функціонувала до 1965 року, на території приватного домоволодіння, забезпечуючи місто водою. Вежа Шухова, яка до 1998 року зберігалася як пам’ятник архітектури місцевого значення, стала непотрібною через створення сучасних водозаборів. З роками металеві конструкції почали руйнуватися. Будь-якої миті велетенська 48-метрова споруда вагою понад 150 тонн могла впасти. Тож 2003 року полтавський раритет майже після 30 років простою демонтували.

Пенсіонерка зробила підкоп у паркані, щоб ходити на власний город

Ользі Чаловій та її сестрам обіцяли надати окремі квартири і грошову компенсацію за господарські будівлі і фруктові дерева. Однак, як стверджує Ольга Чалова, жодної компенсації і житла не отримала. Квартиру отримала лише одна із чотирьох сестер.

– За документами виходить, що я ніби отримала квартиру на вулиці Конєва, 7 з метою відселення із старого будинку, що знаходиться у зоні тодішнього демонтажу вежі, – розповідає Ольга Федорівна. – Та так вийшло, ніби від помешкання я відмовилася, тож, як бачите, живу як безхатько, боюся бути у стінах, що ось-ось зваляться на мене. От і виходить, ніби я й не власниця батьківського дому, де виросла. У мене є усі документи, що засвідчують право власності, та це не допомагає. Навіть власним городом користуватися відкрито не можу. На колишньому місці водонапірної вежі саджати город неможливо, бо на камінні нічого не росте. Єдине, що вдалося виростити, це кілька абрикос, десяток перчин, помідорів і одну троянду. Адже від колишньої башти залишилися рештки металевих конструкцій. А землю, на якій насаджую город, чомусь віддали релігійній громаді повного Євангелія «Полтавська Християнська Церква». Мені й досі, попри кілька років судової тяганини, не зрозуміло, як вийшло так, що моя земельна ділянка, з якої я живу, мені не належить. Щоб потрапити на власний город, зібрати яблучка чи картоплю, доводиться пролазити через підкоп. Я розміняла уже сьомий десяток, і попри це доводиться пролазити під парканом, який звела релігійна громада. Кожного разу, лізучи на город, боюся: чи повернуся живою, бо уже не раз погрожували.

Три роки тому Полтавська міська рада надала земельну ділянку, на якій Ольга Чалова роками насаджувала город, «Полтавській Християнській Церкві» міста Полтава. Суди не вирішили спірної ситуації, запевняє полтавка. Минулого року міська влада після чисельних судів ухвалила рішення надати в оренду на 2 роки земельну ділянку за адресою вулиця Тевелєва, 1-А (колишнє місцезнаходження водонапірної башти конструкції інженера Шухова).

– За документами адреса значиться інша, але ж паркан поставили на моїй території, на земельній ділянці, що по Маршала Бірюзова, 24, – не приховує сліз Ольга Чалова. – Тобто не погоджували меж. Спершу у паркані можна було пройти, але у травні цього року огорожу зміцнили, пройти ніяк. Щоб поглянути, як засихає моя полуниця та інша городина, залажу на купу старих шин, які натягали для мене сусідські хлопчаки. А пролізаю на город, проривши під парканом ямку. Аби її не побачили, маскую дошками та шинами. Кажуть, ми не маємо землі. Хоча ця територія належала нашим померлим батькам. Мій батько понад 30 років пропрацював на водонапірній вежі, і ось що ми отримали у подяку – не можемо захистити своє ж майно.

Пастор релігійної громади пропонує полтавці натомість за землю 10 мішків картоплі

Молитовний дім релігійна громада збирається будувати у вигляді великого хреста, стверджує Ольга Чалова. Має цьому підтвердження, план забудови. Однак на територію майбутнього молитовного дому журналіста не пустили. Все ж вдалося побачити, що на території йде активне будівництво. Пастор релігійної громади переконаний, що громада має усі законні підстави вважати город полтавки своєю власністю.

– Ми звернулися до міської ради з проханням надати нам земельну ділянку, нам виділили ту ділянку, яку вважали за потрібне, – пояснює Андрій Руднєв, пастор релігійної громади. – Раніше тут була водонапірна башта. Усі документи в порядку. Мені сумно за цю жінку, але у нас є архівні документи, у яких говориться, що коли вежу знесли, люди розвели на тому місці город і вважають, ніби це їх власність. Але це не так. Ми дозволимо жінці зібрати той урожай, що нині є на так званому її городі. Я знаю, що вона у паркані підкоп зробила, але хай буде, хоча й негарно вона вчинила. Багаторазово ми пропонували за власні кошти приватизувати її ділянку, але жінка відмовилася, про що є відповідні документи. Пропонували один раз купити їй 10 мішків картоплі, щоб заспокоїлася, але від цього жінка теж відмовилася. Швидше за все, просто хоче володіти землею. У будь-якому випадку ми все рівно всіляко допоможемо їй, хоча вона відмовляється. Міська влада виділила територію під забудову, тож ми не будемо відмовлятися від неї, мовляв, раз жінка проти, то не братимемо.