Його пісні слухали Степан Бандера та воїни УПА: до 115-річчя бандуриста з Кобеляк Григорія Китастого

115 років тому, 17 січня 1907 року у Кобеляках на Полтавщині у селянській родині народився Григорій Китастий – композитор, диригент, бандурист, керівник Української капели бандуристів імені Т. Шевченка у США, автор маршів«УПА», «Вставай, народе!», «Україна», «Дума про Петлюру», гімну української молоді «Вперед, сини народу». Цьогоріч пам'ять цього видатного Українця і борця за незалежність державні і громадські інституції вшановують у межах Закону України «Про правовий статус і вшанування пам’яті борців за незалежність України у 20 столітті».

З молодих років цікавився мистецтвом і був учасником музичного, драматичного та співочого гуртків. На 20-му році життя Григорій вступив до Полтавського музичного технікуму на вокально-хоровий відділ. Вдень учився, а вночі заробляв на хліб – працював вантажником на станції. Неабиякий хист свого учня помітив директор технікуму, керівник Полтавської хорової капели Федір Попадич. Він опікувався Грицем і влаштував у гуртожиток.

Бажання стати бандуристом виникло під впливом вченого, письменника і композитора Гната Хоткевича. У 1930 році вступив до Київського музично-драматичного інституту імені Миколи Лисенка. Навчався на диригентсько-капельмейстерському факультеті, оволодівав технікою гри на скрипці, корнеті, та найбільше часу присвячував бандурі.

У 1933 році перейшов на композиторський факультет. Про цей період свого життя він писав так: «Моїм великим щастям було, що мене прийняли тоді хористом до Київської опери. З одного боку, така праця давала мені можливість вивчати оперний репертуар і взагалі театральну специфіку, а з другого — це дало мені певну матеріальну базу для прожиття і якоюсь мірою можливість допомогти батькам, які опинилися в біді. Це були роки загального голоду в Україні».

1934 року став членом Київської капели, з якою спочатку іноді виступав на концертах. У 1935 році Полтавська й Київська капели злилися в одну — Державну зразкову капелу бандуристів України. У ній Китастий став концертмейстером, а в 1941 році — заступником художнього керівника. 1937-го майже чверть складу бандуристів потрапила до лабет НКВС. Історичних пісень майже зовсім не співали, більшовики допускали тільки ліричні і побутові пісні, здебільшого не українською мовою.

З початком ІІ Світової капела була розформована. З тих артистів, що пішли на фронт, багато загинуло, дехто потрапив у полон, серед них і Китастий. З полону йому пощастило втекти і повернутися у Київ. В окупованому німцями місті він розшукав 16 артистів і сформував нову капелу - імені Тараса Шевченка. Виступали по селах Київщини і мали шалений успіх. Весною капела виїхала у концертну подорож Волинню і Галичиною, з якої колектив відкликали до Києва і у вересні 1942 під виглядом гастролей вивезли до Райху. Два місяці артисти провели у таборі остарбайтерів «Шупен 43» в Гамбурзі. Працювали у клепальному цеху, виготовляючи деталі для підводних човнів, а у святкові дні давали концерти для робітників табору.

Завдяки втручанню редактора газети для остарбайтерів «Українець» Андрія Луцева капелу вдалося вирвати з табору. Колектив перевели на концертну роботу. Залишаючись в статусі остарбайтерів протягом усієї війни, музиканти постійно відвідували міста, де було найбільше українських робітників,і скрізь їхні виступи проходили з тріумфом.

У 1943-1944 роках капела 9 місяців перебувала на гастролях у Галичині, зокрема у Дрогобичі, Львові, Ужгороді, Коломиї. Їхніми слухачами були митрополит Андрей Шептицький і провідник ОУН Степан Бандера. У м. Турці Китастий подружився з поетом Іваном Багряним.

«Марш Україна» на слова Івана Багряного і музику Григорія Китастого і нині, у час новітньої російсько-української війни є однією з найпопулярніших у репертуарі гурту «Хореа козацька» на чолі із відомим кобзарем і музикознавцем Тарасом Компаніченком, а ще у патріотичних середовищах, зокрема, й серед ветеранів війни.

Марш «Україна» та інші патріотичні вірші Івана Багряного одразу ж увійшли до репертуару капели, з яким вона виступала в селах і містах Західної України та в лісах перед вояками Української Повстанської Армії.

Після закінчення війни музиканти Капели опинилися в таборі переміщених осіб. Китастий невтомно працював над концертними програмами, їхні виступи користувалися незмінним успіхом у таборах для переміщених осіб у Західній Європі. 1949 року капела залишила Європу, переїхала до Детройта (США) і включилася в активне творче життя. Гастролювали великими містами Канади, Австралії, Америки. У цей час Китастий робив сотні обробок українських народних пісень для бандури та фортепіано, писав хорову й релігійну музику. З-під його пера і струн вийшли «Марш УПА», «Вставай, народе!», гімн української молоді «Вперед, сини народу» та ін. Поклав на музику твори Тараса Шевченка, Івана Багряного, Олександра Олеся, Яра Славутича й ін. Крім того, писав короткі оповідання.

А ще уродженець Кобеляк створив музичний твір «Дума про Петлюру», який присвятив своєму видатному земляку, голові Директорії УНР Симонові Петлюрі.