У Полтаві поіменно згадали українських воїнів, які загинули на війні у січні-лютому

4-го березня у Свято-Успенському соборі Полтави проводять панахиду за українськими бійцями, які загинули впродовж січня-лютого під час російсько-української війни. Участь у заході беруть представники полтавської громади, священики на чолі із архієпископом Полтавським і Кременчуцьким Федором, курсанти й викладачі Полтавського військового коледжу сержантського складу Інституту телекомунікацій та інформатизації ім. Героїв Крут.

Курсанти коледжу беруть до рук портрети загиблих воїнів і тримають їх весь час, доки священики відправляють панахиду.

Далі перед присутніми виступає Олег Пустовгар, регіональний представник «Українського інституту національної пам’яті» у Полтавській області. Він констатує, що на фронті російсько-української війни у січні-лютому триває чергове загострення. Зокрема, у січні штаб ООС зафіксував 166 обстрілів українських позицій, у лютому – 188.

- За цей час 35 українських військових були поранені. На жаль, українська армія зазнала бойових втрат. За два місяці цього року від обстрілів та внаслідок підриву загинули чотирнадцять бійців, - говорить Олег Пустовгар. І називає всіх воїнів поіменно.

Олег Андрієнко

Олександр Отрєп’єв

Роман Дзюбенко

Дмитро Власенко

Назарій Поліщук

Олексій Подвезенний

Олександр Глушко

Олександр Глушко, народився 11 листопада 1984 року в селі Рунівщина Полтавської області. За цивільним фахом був кухарем. Поки жив у рідному селі, працював у фермерському господарстві. Останнім часом разом із дружиною й двома дітьми мешкав у Полтаві, проте свою малу батьківщину, де досі мешкає мама, не забував – усі разом приїздили в Рунівщину на літні канікули, у відпустку тощо. У військо Олександр прийшов у січні 2019-го, на початку лютого був зарахований до списків 81-ї окремої аеромобільної бригади. А в ООС потрапив у зону відповідальності 59-ї окремої мотопіхотної бригади імені Якова Гандзюка. Солдат, водій-кулеметник інженерно-саперного взводу 5-ї батальйонної тактичної групи. У зоні проведення ООС 36-річний воїн пробув близько дев’яти місяців. Того фатального дня 11 лютого Сашко облаштовував позиції неподалік Зайцевого на Донеччині. Саме під час цієї роботи ворожий снайпер поцілив солдатові у спину. Куля вийшла навиліт з грудей, не залишивши воїну шансів на життя. Побратими встигли евакуювати його до лікарні в Бахмуті, але медики виявилися безсилими. Поховали Олександра Глушка на цвинтарі біля Рунівщини, поруч із могилою батька. Залишилися мати, дружина да двоє дітей – 11-річний син і 9-річна донька.

Владислав Лященко

Олександр Войтенко

Олександр Войтенко народився 30 листопада 1974 року в Полтаві. Закінчив Полтавське вище зенітне ракетне командне училище. Був кадровим військовим. Військову службу проходив на офіцерських посадах у складі 23-го окремого прикордонного загону спецпризначення у Кременчуці, згодом – в “Альфі” СБУ та в МВС. Звільнився у запас. А в березні 2018 року поновився на службі й добровільно пішов на фронт – у складі 95-ї окремої десантно-штурмової бригади ЗСУ. Пізніше перевівся у 5-ту батальйонну тактичну групу 81-ї окремої аеромобільної бригади (командир взводу вогневої підтримки), в якій проходив службу до направлення в район проведення ООС.

На передову Олександр прийшов до 59-ї окремої мотопіхотної бригади як відкомандирований. Із дружиною Наталею були разом з 1998 року. Це була справжня, велика любов.

Олександра не стало 14 лютого о 9:30. Разом із побратимами – земляком із Полтавщини В’ячеславом Олексієнком та харків’янином Дмитром Мироненком – під час переміщення на позиції неподалік селища Новолуганського на Донеччині він отримав несумісні ж життям поранення внаслідок підриву п’яти мін ТМ-62, які були встановлені у шаховому порядку. Поховали капітана Войтенка на Алеї Героїв Свіштовського кладовища в Кременчуці (саме в цьому місті мешкає сім’я Войтенків). Залишилися дружина та син.

В’ячеслав Олексієнко

В’ячеслав Олексієнко “Самурай” народився 17 квітня 1987 року в Кременчуці на Полтавщині. До війни працював у службі безпеки магазину “Нова лінія”. Воював в АТО у складі третьої хвилі мобілізації у 2014-2015 роках. Після демобілізації та недовгого цивільного життя повернувся на війну – уклав контракт на проходження військової служби у 5 бтгр 81-ї ОАЕМБр, яка постійно перебувала на фронті. Коли Славко повернувся додому після мобілізації, усі рідні вмовляли його більше не йти на війну – бо ж єдиний син у матері, має сім’ю, є про кого дбати. Проте В’ячеслав на вмовляння не піддався і знову пішов у військо. Солдат Олексієнко загинув 14 лютого близько 9:30 разом із земляком з Полтавщини Олександром Войтенком та харків’янином Дмитром Мироненком. Під час переміщення на позиції неподалік селища Новолуганського на Донеччині всі троє бійців отримали несумісні ж життям поранення внаслідок підриву п’яти мін ТМ-62. Поховали солдата Олексієнка в один день із капітаном Войтенком на Алеї Героїв кладовища в Кременчуці. Залишилися батьки і дружина.

Дмитро Мироненко