• Головна
  • Після окупації від полтавського краєзнавчого музею лишилися тільки обгорілі стіни
13:00, 9 травня 2020 р.
Надійне джерело

Після окупації від полтавського краєзнавчого музею лишилися тільки обгорілі стіни

Після окупації від полтавського краєзнавчого музею лишилися тільки обгорілі стіни

Полтавський краєзнавчий музей ім. Кричевського - одна з найстаріших та найповажніших музейних установ не тільки у нашій області але і в Україні. Започаткували музей у 1891 році за ініціативою видатного вченого професора В. Докучаєва. На початку 20 сторіччя музей мав надзвичайно потужну колекцію. Найбільше ж її поповнювали у 20х - 30 х роках , напередодні Другої світової війни. І саме ця війна вписала найстрашнішу сторінку в історію закладу.

ВСЬОГО ДЕСЯТЬ ВІДСОТКІВ ЕКСПОНАТІВ ВИВЕЗЛИ У ЕВАКУАЦІЮ

Не зважаючи на чіткі ідеологічні настанови, до війни працівники Краєзнавчого музею намагалися зібрати і зберегти якомога більше експонатів. Особливо ж сакральних пам’яток, які тоді, переважно, підлягали знищенню через боротьбу з релігією. Станом на 1941 рік колекція музею нараховувала майже 118 тисяч експонатів. « На жаль, відомості про більшість з них втрачені назавжди» -розповідає старший науковий співробітник Полтавського краєзнавчого музею Наталія Кузьменко:

« На кінець серпня1941 року стало зрозуміло, що область буде окупована, і через кілька днів директор музею, І. Г. Скробот отримав повідомлення, що музею для евакуації ніяких можливостей надано не буде. І він почав звертатися до підприємств із проханням, надати піввагона, чверть вагона, або можливість поставити хоча б один- два ящики і вивезти їх . Спочатку предмети з дорогоцінних металів було вивезено разом із цінностями державного банку. Разом, якщо підрахувати оці всі ящики і експонати, які там були, їх нараховувалося всього 13 тисяч. Із ста вісімнадцяти тисяч – всього 13 тисяч експонатів!»

Інші ж цінності лишилися у будівлі музею. Німці одразу зрозуміли, яка скарбниця потрапила їм до рук. А тому відкрили музей вже за два тижні після входу у Полтаву. Директором став Валентин Лапа. Він намагався хоч якось спілкуватися з новими « господарями», заради збереження свого музею. Втім, його скоро замінили На Костя Мощенка. Спочатку до музею дозволяли ходити тільки окупаційним військовим. Відділ пролетарської революції був знищений – понад 8 тисяч експонатів палили, розбивали молотом і вивозили рештки подалі від Полтави. Натомість, цей відділ замінили іншими - були відкриті відділи іконопису та української культури ( вона раніше розглядалася у контексті пролетарської). Згадали старих майстрів, поповнили етнографічний відділ і природничий . Через деякий час вхід до музею дозволили всім охочим .

З МУЗЕЙНИМИ ЦІННОСТЯМИ ОКУПАНТИ НЕ ЦЕРЕМОНИЛИСЯ – ОФІЦЕРИ ПРИКРАШАЛИ НИМИ СВОЇ ОСЕЛІ.

Полтава у період окупації була центром , у якому базувалися штаби армії «Південь». Відтак, тут проживало багато нацистських воєначальників, які прагнули жити з комфортом і в розкошах. А щоб оточити себе цими розкошами, офіцери спокійно брали музейні речі. Наталія Кузьменко продовжує:

« Більшість меблів, скла , фарфору, живопису забиралися по генеральським квартирам. Іноді по актам, частіше – просто так. А потім зникали разом із генералами. Після цього, цих речей вже не було. Відома служба Розенберга надсилала свої емісарів по всіх окупованих країнах, які вивчали музейні фонди і потім їх вивозили у Німеччину. Так, більшу частину музейних археологічних фондів було вивезено у якості арійських старожитностей. Німцям треба було підтвердити вищість за інші нації. І от для цього вони користувалися музейними колекціями, зокрема, і нашого. Таким чином, археологічна колекція виїхала спочатку до Києва, потім до Німеччини і її місцезнаходження нам не відоме. Коли ж стало зрозуміло, що німці не зможуть утримати цю територію, був даний дозвіл на вивезення матеріально культурних цінностей з території України до Дніпра і подальше знищення того, що залишилося».

Німці сформували цілий ешелон музейних раритетів. Переважно, живопис, зброя, килими, старовинні тканини тощо. На території Львівської області цей ешелон потрапив під обстріл. Згодом речі, що у ньому перебували, вдалося частково повернути у стіни Краєзнавчого музею. Частину ж експонатів сакрального спрямування вивіз у еміграцію Кость Мощенко. Нині ці речі знаходяться у культурному центрі Саун Баунт Бруку ( США), де була резиденція патріарха Мстислава.

Згодом його невістка, пані Софія Скрипник, розповідала, що Мощенко подарував патріархові медальон з колекції музею, з ним патріарха і поховали. Бо він дуже дорожив цих артефактом, який був для нього нагадуванням про батьківщину. Поки що нашим музейникам не вдається налагодити діалог з щодо повернення інших цінностей, яких там чимало.

Як би там не було, але понад сто тисяч експонатів таки лишалися у музеї. І тоді окупанти почали впроваджувати тактику «випаленої землі». Очевидці згодом пригадували з жахом ті події:

« Прийшла спеціальна команда, офіцер прочитав наказ, вони розбіглися по залах і почати бити вітрини. Працівників вигнали із приміщення, а сам музей підпалили. Музей горів інтенсивно, його було не можливо погасити декілька днів. Згоріло все, що тільки можна. Згоріли навіть експонати з металу і кераміка. Згідно підрахунків, горілий фонд нашого музею складав близько 19 тис експонатів. Тільки- но німці відійшли, працівники повернулися до будинку. Знайти те, що не було знищено. Директором музею став М. Гавриленко, відомий природник, зоолог, він був репресований і повернувся до Полтави» - розповідає Наталія Кузьменко

Звісно, у знищеній будівлі працювати було не можливо. Спалена, спаплюжена німцями, вона страхітливо світила пустими віконницями і руїнами. Але працівники на опустили рук. І почали роботу у пристосованих приміщеннях. Віднаходили вцілілі рештки, багато чого приносили діти, які гуляли по згарищах. Не бракувало у ті часи і майже детективних історій. Одна із найбільш вражаючих – про чудесне врятування Пересопницького євангелія. Наталія Кузьменко розповідає:

" - Пересопницьке Євангеліє, - найстаріша з відомих рукописних книг в Україні, відома ще у 16 столітті. І ця пам’ятка зберігалася у нас. Згодом, коли складали акт про втрати музею у 1943 році, То там було записано, що Пересопниця була втрачена. Бо її не було серед експонатів, які були евакуйовані. І раптом, через кілька років, Київ починає кричати про те, що віднайшли Переспницьке євангеліє. Як так вийшло? Коли згодом почали розкручувати цю історію, то виявилося, що завгосп нашого музею ( не науковий працівник, а завгосп!) , коли евакуювали предмети, а в тому списку вирішено було евакуювати, не було церковних книг, він узяв і сховав Пересопницьке євангеліє серед інших експонатів. Він його зберіг, але забув внести у список. Зараз у Пересипниці є цілий музей, який розповідає про Євангеліє, але про Кирила Степанова, рятівника видання там чомусь не згадують..»

Та все ж головною перлиною музею є його приміщення. Унікальна пам’ятка архітектури у стилі українського модерну , збудована у 1908 році, за проектом Василя Кричевського, знищена німцями а потім любовно відновлена – вона є окрасою Полтави, її своєрідною візитівкою. Перш ніж приступити до розробки проекту, Кричевський довго вивчав історію вітчизняної архітектури, прагнув, аби його дітище мало народний колорит і , водночас, відповідало вимогам часу. Під час будівництва були використані унікальні техніки та рідкісні матеріали. Зокрема, дах був критий різнокольоровою черепицею. Після війни , на жаль, відновити її не вдалося, бо вже не існувало таких технологій, тому довгий час дах був червоним, і тільки вже в наші дні він знову став різнобарвним.

Після війни першочергово відбудовували житловий фонд і промислові підприємства. А тому реконструйований музей відкрив двері для відвідувачів тільки у 1962 році.

Відтоді і донині він лишається осередком духовного і культурного життя нашого краю, а завдяки невтомній енергії колективу музею – і по всьому світу.

Читайте також: Полтавські храми, яких більше немає

Горбанівська ікона - хранителька полтавської землі

#музей #історія #війна
Оголошення
live comments feed...