Пригоди ялтинських українок у Полтаві

Про те, що Полтава є доволі цікавим містом не тільки в культурному плані, відомо давно. Тому в місті є що показати, і є кому показати, бажаючих не бракує, незважаючи на майже повну відсутність реклами з боку офіційної влади (яка це повинна робити, тобто отримує за це гроші) і відмороженність туристичних агенцій, які вивчили лише два маршрути – в Єгипет і Таїланд.

Тому поїздки по Україні – справа рук громадськості. Взагалі-то це добре, нема тієї кислої офіційності, якою грішать державні структури.

Відома багатьма всеукраїнськими ініціативами громадська організація «Простір свободи» ініціювала приїзд до Полтави групи ялтинських студенток – майбутніх українських філологів. Організовувати їхній приїзд і культурну програму випало полтавському осередку «Простору», в тому числі і мені.

Кінець квітня виділявся з поміж і так неспокійного журналістського життя різкою концентрацією всіляких акцій, в яких хоч-не хоч, а береш участь – то за компанію, а то з розуміння, що ніхто, крім тебе, це не зробить, а робити треба.

З 16 квітня по Україні йде акція благодійного фонду «Серце до серця», до якої плавно прилучилася «Зробимо Україну чистою». В обох довелося бути координатором напрямів. Плюс робота і вшанування пам`яті гетьмана Сагайдачного у Києві. З безпосередніми організаторами приїзду кримських гостей Тарасом Шамайдою і Євгеном Янкевичем спілкувався телефоном, який іноді хочеться якщо не розбити от стінку, то кинути під колеса важкої вантажівки – щоб напевно було.

Коли після акції «Зробимо Україну чистою» і роботи я вже після 9-ї вечора з важкими думами (бо гроші не виплатили, свята на носі плюс приїзд гостей з Криму) йшов додому, зателефонував Женя Янкевич з двома питаннями: прийняти до себе гостей і зустріти їх о 5-й ранку на Південному вокзалі Полтави.

З першим питанням у мене проблеми, бо сам винаймаю (сподіваюсь, що не назавжди) житло, а з другим проблем нема.

Вранці 29 квітня, коли надворі вже світало, у Полтаві Янкевич оголосив мобілізацію. Мене він перехопив по дорозі машиною, хоча я доволі швидко пересуваюся на своїх двох (при тому мені урочисто було вручено футболку з відомим логотипом «Простору свободи», потім заїхали за головою полтавського осередку «Простору» Сашею Салюк і якраз (поїзд вже підходив до перону) були на вокзалі.

Кримський колектив виявився повністю дівочим, щоправда з отаманом Денисом Мокренцовим (якого дівчата називали Денисом Сергійовичем, бо їхній викладач). Поки гості протирали зі сну очі і чомусь мерзлякувато щулились (хоча мені було доволі тепло), знайомимось. Як казали дівчата потім, наші усмішки і впевненість (бо хазяї) примусили забути про вранішній холод.

Обмін телефонами, потім Янкевич ділить гостей по квартирах. Однією з благодійниць виявилася мати відомої письменниці і журналістки Світлани Пиркало пані Надія (до неї потрапили знавці творчості її доньки), кількох дівчат взяли до себе Саша Салюк і громадська активістка Аліна Сказко, яку скоро сподіваємося побачити у лавах «Простору».

Гостей розвезли тролейбусами і янкевичою «Ладою» (поки чекали на відправку, встиг трохи розповісти про Полтаву і площу Слави перед вокзалом), умовились зустрітися о 13.00 біля краєзнавчого музею – першої пам`ятки українського модерну в Україні.

Після зустрічі і короткої лекції про музей і пам`ятник Шевченку біля нього (один з небагатьох зразок модного у 20-ті роки кубізму роботи Івана Кавалерідзе), йдемо до музею.

Полтавський музей, заснований 1891 року, один з найкращих в Україні, навіть комуністи, війна і розграбування початку 90-х на нього не подіяли. Оригінали грецького посуду, скіфської зброї, величезної колекції вишиванок і писанок, килимів і предметів побуту українців подіяли на дівчат краще за будь-яку агітацію. Потім ми з Аліною Сказко провели екскурсію містом, показали і старовинні будинки з гербами середньовічних цехів, і храми – свідки козацької доби, пам`ятники, ну і звісно – садибу Івана Котляревського, з того місця, звідки бере початок нова українська література. Закінчився перший день кримського «набігу» на Полтаву відвіданням вистави у драматичному театрі ім. Гоголя.

Наступного дня гості поїхали до Опішні (центру українського гончарства) і Диканьки, роздивитися пам`ятки якої не вистачить цілого дня (знаю з власного досвіду). В Опішні (знаю це зі слів гостей, бо сам не їздив) дівчата ліпили власноруч горщики і мотали ляльки-мотанки.

Кілька наступних днів гості гуляли Полтавою, відвідували музеї, храми. 2 травня один з культурних осередків Полтави «Мистецька крамниця» влаштував полтавській інтелігенції та кримчанкам доволі цікаву зустріч. Думаю, хто там не був, пошкодує.

І полтавці, і гості представляли себе. Географія доволі широка – невелика зала вмістила себе представників Ялти, Масандри, Красноперекопська, Керчі, Феодосії, Каховки, Вінниці, Полтави і Маріуполя (принаймні у мене пропис… чи то реєстрація маріупольська). Розмови провічне і не без конфліктів – одній з дівчат не сподобався виступ голови обласної «Просвіти» народного депутата, в минулому політв`язня Миколи Кульчинського про політику (куди від неї дінешся). Скільки людей – стільки і думок.

Полтавці подарували гостям книжки і чудовий концерт головного українського фронтмена Полтави Євгена Янкевича на чолі гурту «ДельТора» і солістки гурту Алли Федорченко. Ось що об`єднує українців – пісня. Виявляється гості знали багато пісень, включаючи вже легендарну «Вона» Тараса Чубая на слова мого улюбленого Костя Москальця, проте навряд чи були близько знайомі з ще однією стороною багатовекторної діяльності Жені Янкевича. Незважаючи на те, що я знайомий з його творчістю п`ять років, Янкевич порадував кількома новими піснями, які він виконував то соло, то дуетом з Аллою Федорченко. І коли він встигає?

Несподівано до зали зайшов один з відомих музикантів Полтави кобзар і сопілкар в одній особі Олег Курінний, який приєднався до концерту з флейтою і сопілкою. Получився чистий експромт, зате який класний!

Концерт та веселі полтавські байки від Ігоря Киянчука всім прийшлися до смаку.

Наступного дня я (вже сам) провів екскурсію до Хрестовоздвиженського монастиря (який побудований коштом Івана Мазепи і зображений Шевченком), прочитав гостям невеличку лекцію про сам монастир і про засади чернецтва у православ`ї (сподіваюсь, що не дуже набрид специфічними церковними термінами, відомими історикам, проте не філологам), а всюдисущий Янкевич влаштував стрільби з арбалету і та іншої зброї. По дорозі Денис розповів нам про важкий стан з українськими книжками у Криму, в порівнянні з яким аналогічні проблеми в Маріуполі (з якими я добре знайомий, бо переніс на власних плечах не одну сотню українських книжок) показались далеко не такими вже важкими. Тримаймося, українці, все одно переможемо.

Провести гостей не вдалося – акція «Серце до серця» забрала час і вимагала своє журналістська робота. Проте, сподіваюсь, ми зуміли гідно представити Полтаву, а гостинністю українці відрізняються у всіх куточках держави.