Аргонодугова зварка (TIG) цінується за контроль, чистий шов і акуратність на тонких деталях. Це метод, де якість визначається не лише «амперами», а й правильно підібраним комплектом: апарат має стабільно тримати дугу, пальник — бути зручним і сумісним із витратниками, газ — відповідати матеріалу, а дрібні комплектуючі реально впливають на результат. Для старту важливо зібрати набір без слабких ланок, щоб не витрачати час на боротьбу з нестабільністю, пористістю або перегрівом вольфраму.
Апарат TIG: на що дивитися в першу чергу
Для початківця найчастіше обирають інверторний TIG із можливістю DC (постійний струм) — цього достатньо для сталі, нержавійки, міді та більшості ремонтних задач. Якщо у планах алюміній і його сплави, потрібен AC/DC TIG: змінний струм дозволяє руйнувати оксидну плівку та отримувати стабільний проплав.
Ключові параметри апарата для старту:
- Діапазон струму і стабільність на малих значеннях (актуально для тонкого металу).
- Спосіб підпалу дуги: HF (високочастотний безконтактний) зручніший і чистіший, Lift-TIG простіший конструктивно, але вимагає акуратності.
- Налаштування газу: передпродувка/післяпродувка (pre-flow/post-flow) зберігають вольфрам і захищають ванну.
- Керування струмом: 2T/4T, підтримка педалі (для точного дозування тепла).
- Додатково: Pulse (імпульс) корисний на тонких деталях, але для старту не є критичним, якщо апарат стабільний у базовому режимі.
Пальник: сумісність і ергономіка
Пальник у TIG — це «робоча рука», і від нього залежить контроль ванни. Для старту важливо підібрати його за трьома критеріями: струмове навантаження, тип охолодження і комплектність.
- Повітряне охолодження — оптимальне для більшості побутових і майстерневих робіт. Воно простіше та дешевше.
- Рідинне охолодження — потрібне для тривалих робіт на високих струмах, але вимагає блоку охолодження.
Також звертають увагу на:
- тип підключення (часто використовується стандарт із газовим штуцером і керуючим роз’ємом);
- довжину рукава (занадто довгий ускладнює керування, занадто короткий обмежує маневр);
- сумісність із витратниками (поширені формати полегшують пошук цанг, сопел, ковпачків).
Газ: який потрібен і як подати правильно
У TIG головний захист — інертний газ. Для більшості робіт використовують аргон. Він універсальний для сталі, нержавійки та алюмінію. Для окремих задач можуть застосовувати суміші з гелієм (більше тепловкладення і глибше проплавлення), але це вже рівень оптимізації, а не стартовий набір.
Що потрібно з газового боку:
- балон відповідного об’єму;
- редуктор (краще з точним регулюванням);
- витратомір/ротаметр для контролю реальної подачі;
- газовий шланг і хомути/швидкоз’єми.
Типова помилка новачків — або завищена, або занижена подача. Надлишок газу створює турбулентність і може «підсосувати» повітря, а нестача дає пори і окиснення. Орієнтуються на діаметр сопла, умови (протяги) та положення шва, але завжди перевіряють результат по кольору і чистоті зони навколо шва.
Витратники TIG: що потрібно мати одразу
Саме витратники формують стабільність дуги і комфорт. Мінімальний набір для старту включає:
- Вольфрамові електроди (під DC та AC — різні типи краще працюють у відповідних режимах). Важливо мати кілька діаметрів під різні струми.
- Цанги і корпуси цанг під діаметр вольфраму.
- Керамічні сопла різних розмірів: ширше сопло — більша зона захисту, але більше вимог до стабільності подачі газу.
- Ковпачки (back cap) стандартний і короткий: короткий зручніший у важкодоступних місцях.
- Присадний пруток під матеріал: для сталі, нержавійки та алюмінію використовуються різні марки. Вибір присадки критично впливає на тріщиностійкість і корозійну стабільність.
- Засоби підготовки: щітки з нержавіючої сталі (окремо під нержавійку/алюміній), знежирювач, абразив для кромок.
Окремий практичний пункт — заточка вольфраму. Для стабільної дуги потрібна правильна геометрія конуса і чиста заточка без сторонніх включень. Бажано мати окремий абразив/насадку під вольфрам, щоб не «засмічувати» електрод частинками інших металів.
Що забезпечує комфортний старт у TIG
Щоб аргонодугова зварка одразу давала прогнозований результат, стартовий комплект має бути збалансованим: апарат із стабільною дугою та корисними налаштуваннями газу, пальник з адекватною ергономікою і поширеними витратниками, чистий аргон із контрольованою подачею, а також базовий набір вольфраму, сопел, цанг і присадки під свої матеріали. Такий підхід зменшує кількість типових проблем — пористості, «брудного» шва, перегріву електрода — і дозволяє зосередитися на головному: техніці ведення та контролі зварювальної ванни.
