«Театр дав мені життя»: 55 років на сцені — історія народного артиста України Василя Голуба

Фото: 0532.ua
11:45, 26 березня
Культура
Надійне джерело

Сьогодні, 26 березня, своє 80-річчя відзначає провідний актор Полтавського академічного музично-драматичного театру імені М. В. Гоголя, народний артист України Василь Голуб. Напередодні Міжнародного дня театру розповідаємо про творчий шлях артиста, який понад пів століття залишається відданим сцені та своєму глядачеві. 

Творчий шлях Василя Голуба — рідкісний приклад служіння своїй справі. Після здобуття професійної освіти він обрав Полтаву і залишився тут. Саме тут сформувався як актор, зіграв свої знакові ролі та здобув визнання глядачів.

Для Василя Григоровича театр — це не просто робота, а спосіб життя і поклик серця.  

— Я працюю в цьому театрі вже 55 років. Із 1971 року, після закінчення Київського театрального інституту імені Карпенка-Карого, мене прийняли на службу (роботу в театрі називають службою). І з того дня я ніде більше не працював, тільки тут. Хоча запрошення були, навіть у театр імені Івана Франка. Але я залишився, бо тут батьки, рідна земля.

Шлях до сцени: від рідного села до великого театру

Творчість увійшла в життя Василя Голуба ще в юності. Важливу роль відіграли приклади близьких людей. Його шлях не був випадковим. Це поступове формування через навчання, пошуки і наполегливу працю.

— У сім’ї ніхто не був пов’язаний із мистецтвом, батьки працювали у Колгоспі. Але дядько, Андрій Кікоть, був оперним співаком, і я слухав його записи по радіо. Мені це запало в душу. Почав виступати у школі, потім вступив у культурно-освітнє училище, а вже після цього — до театрального інституту в Києві.

За десятиліття роботи Василь Голуб створив цілу галерею образів. Він не лише драматичний актор, а й володар сильного голосу, завдяки чому став виконавцем провідних партій у музичних виставах.

Його ім’я внесене до «Енциклопедії сучасної України», а творчі здобутки відзначені на державному рівні: звання «Заслужений артист України» (1992), «Народний артист України» (2006), а також орден «За заслуги» ІІІ ступеня (2025).

Проте сам актор наголошує, що справжня робота актора не обмежується сценою театру.

— Основна моя діяльність — це театр. Але мене часто запрошують на концерти, корпоративи. Майже все життя на Новий рік я був Дідом Морозом. Три роки поспіль навіть вважався найкращим Дідом Морозом України. Я дуже серйозно до цього ставлюся — костюми робив сам, не люблю халтури, особливо коли це для дітей.

Творчість Василя Голуба давно вийшла за межі Полтави. Його виступи бачили глядачі у різних країнах світу, а власні проєкти дозволили по-новому осмислити українську класику.

— Я багато їздив за кордон — у Канаду, Америку, Італію. В Канаді був як вокаліст, бо я ще й співаю. Зробив моновиставу за творами Шевченка і показував її в Нью-Йорку, сім вистав відіграв. Потім об’їздив із нею всю Полтавщину і Україну.

Театр і кіно: два різні світи

Попри участь у кінозйомках, артист чітко розділяє ці мистецькі сфери. Для нього театр залишається більш чесним і живим.

— Кіно я не дуже люблю. Там немає живого процесу. Сьогодні знімають фінал, завтра — початок. У театрі ти проживаєш усе на сцені, тут і зараз. Це зовсім інше.

Популярність театру під час повномасштабної війни

Велика війна змінила життя українців, але водночас показала, наскільки важливим залишається мистецтво. Сьогодні театр виконує не лише культурну, а й психологічну функцію, допомагає людям пережити складні часи.

— Зараз, як не дивно, глядачів стало більше. Раніше бувало, що вистави скасовували через відсутність людей. А тепер зали майже повні. Мабуть, людям хочеться хоч трохи відволіктися від тривоги, пожити іншим життям хоча б годину.

Улюблена роль

За роки на сцені актор втілив десятки образів, але деякі з них стають особливо важливими і близькими.

— Важко сказати, яка роль найулюбленіша — це як у матері питати, яку дитину вона любить більше. Але зараз для мене особлива роль — Мазепа у виставі «Остання любов гетьмана». Вона йде вже 10 років, і люди приходять на неї по кілька разів.

Чесність, розвиток і критика

Актор переконаний, що без самокритики немає зростання. Театр — це постійна робота над собою.

— Якщо тебе критикують — думай, аналізуй. Якщо хвалять — одразу забувай. Бо якщо зупинишся на цьому, не будеш розвиватися.Найважливіше, щоб глядач вірив. Якщо людина вірить у те, що відбувається на сцені — ти все робиш правильно.

Після 55 років на сцені Василь Григорович розповідає про головне простими, але дуже влучними словами.

— Для мене театр — це не те, чому я віддав життя. Це те, що дало мені життя. Це щастя — стільки років виходити на сцену і зустрічатися з глядачем.

У ці непрості часи, театр залишається місцем, де люди можуть відчути життя… І хоча б на годинку, але без постійних думок про війну, небезпеку, тривогу. 

55 років на одній сцені — це тисячі прожитих історій, сотні ролей і покоління глядачів, які аплодували, надихались і повертались знову.

І сьогодні ми продовжуємо аплодувати Василю Григоровичу, дякуємо за титанічну працю і чекаємо наступних вистав, де зможемо насолодитись неперевершеною грою справжнього професіонала своєї справи, корифея Полтавського театру імені М. В. Гоголя. 

Стежте за усіма важливими новинами у нашому Telegram.
Василь Голуб театр Полтавський театр театр ім. Гоголя актор театру Полтава