Ці шкільні коридори пам'ятають і теперішні, і минулі дитячі голоси. На стінах великі малюнки, цитати, стенди з досягненнями. Усе таке рідне і ніби знову повертає у дитинство. Ми зазираємо до одного з класів: маленькі парти, яскраві плакати, дитячі фотографії. На вчительському столі – десятки зошитів і підручників. Не вистачає тільки шкільного дзвоника для повного щастя.
Кожен із нас пам’ятає свою першу вчительку. Саме вона навчила читати й писати, відкрила для нас світ знань і добра. Тож сьогодні, до Міжнародного дня вчителя, ми завітали до Полтавської школи №34 у клас Олени Дмитрівни Голоскової, яка вже 38 років навчає дітей.
Журналіст 0532.ua Михайло Михайлюк поспілкувався з нею про те, як учителі працювали в перші місяці повномасштабного вторгнення під час блекаутів, наскільки добре допомагає штучний інтелект у навчанні, чому вона обрала педагогічну стежину та що для неї означає професія вчителя.
«Це постійна молодість»
Пані Олена зізнається, що День учителя для неї – це не лише про квіти й привітання, а про глибше відчуття, яке важко пояснити словами.
«Для мене це постійна молодість. Я працюю в початкових класах, і з дітьми просто немає часу старіти. Ми постійно змінюємося разом із ними – працюємо, граємося, віддаємо всю душу».
На запитання, чому вирішила піти педагогічною стежиною, зізнається, що все розпочалося ще з дитинства.
«У дитинстві ми любили гратися в школу – навчати ведмедиків, ляльок. Так поступово ця гра переросла у мрію – навчати справжніх дітей, відкривати в них таланти. Потім я вступила до педагогічного інституту, а згодом прийшла працювати в нашу 34-ту школу. Це було понад тридцять років тому. Так і працюємо», – згадує вона.
За цей час вчителька виховала не одне покоління полтавців. На її рахунку – 12 випусків початкових класів.
«Вже приходять до мене діти моїх колишніх учнів», – каже з усмішкою Олена Голоскова.
Серед її вихованців – військові, медики, музиканти, футболісти.
«Мені хочеться виховувати дітей так, щоб вони виросли людьми. Не обов’язково, щоб знали все ідеально. Головне, щоб були справжніми, а також підтримкою для нашої країни», – додає вчителька.
Бути вчителем – значить бути другом
Говорячи про те, що для неї означає бути вчителем сьогодні, пані Олена відповідає без роздумів:
«Це не лише навчати дітей, а бути для них другом. Світ змінюється, освіта змінюється, і ми разом із ними теж. Наше завдання – навчити дітей креативно мислити, приймати власні рішення, бути щирими й добрими людьми».
Сучасні технології та нові формати навчання
Педагогиня зізнається, що інколи можна чомусь навчатися й у своїх учнів.
«Так, у технологіях діти мене часто випереджають. Але, якщо говорити про навчання, ми стали більш відкритими. Коли раніше все було строго – “сідай рівно, спинку прямо”, – то тепер можемо самі обирати формат, який подобається. Іноді проводимо уроки навіть на килимах. Дітям це до душі», – розповідає вона.
Пані Олена активно займається з дітьми різними проєктами. Учні самі пропонують теми, досліджують матеріал, працюють у групах, розподіляють ролі.
«Одні шукають інформацію, інші малюють, ще хтось презентує. Такий формат навчання їм дуже до вподоби», – пояснює вчителька.
Не оминули увагою й новітні технології.
«Діти вже граються зі штучним інтелектом – створюють малюнки, експериментують. Це цікаво і розвиває їхню уяву», – каже педагогиня.
Виклики війни та незламність
Пані Олена згадує, як змінювалася робота під час війни:
«Війна – це жахливо, і ми до неї не звикли та ніколи не звикнемо. На початку повномасштабного вторгнення сиділи вдома без світла, у блекаутах. Але наша адміністрація й ми, учителі, все одно виходили на роботу. І діти також приходили! Ми навчалися при світлі ліхтариків, писали, читали. Це якраз був ще один мій перший клас. Було важко, але вистояли на зло ворогу».
Зараз у школі облаштовано укриття, яке за словами Олени Дмитрівни, є одним із найкращих у місті.
«Кожен клас має свій куточок, парти, дошку. Під час тривог ми швиденько спускаємося й продовжуємо працювати», – каже пані Олена.
Побажання колегам
На запитання журналіста про те, що б вона хотіла побажати своїм колегам у цей день, жінка відповіла:
«Хочу побажати колегам вдячності, щоб вона зростала щодня. Щоб нас супроводжували дитячі усмішки, щоб ми зустрічали учнів із радістю й проводжали з гордістю. А ще – здоров’я, творчого натхнення й терпіння у нашій нелегкій, але прекрасній праці».
Стежте за усіма важливими новинами у нашому Telegram.