Фотоконкурс «Love is…» 2022

Віталіна і Максим, обоє волейболісти,обоє медики,познайомилися на черговому тренуванні з волейболу,після чого почали спілкуватися. Часто гуляли разом в одній компанії,спочатку спілкування було більше схоже на дружнє ,взаємовідносини, але потім з часом я почав помічати,скільки в нас є спільного,нам цікаво і не нудно разом,можна інколи просто поспілкуватися інколи зустрітися погуляти,і з тих самих пір я зрозумів,що це та дівчина,в якій зібрані всі ті якості,якими б я хотів наділити свою майбутню дівчину,і так з 2021 року ми почали зустрічатися і разом жити по цей день.І життя завіяло різноманітними фарбами,нам добре,бо ми кохаємо і піклуємося один про одного)

Віталіна і Максим, обоє волейболісти,обоє медики,познайомилися на черговому тренуванні з волейболу,після чого почали спілкуватися. Часто гуляли разом в одній компанії,спочатку спілкування було більше схоже на дружнє ,взаємовідносини, але потім з часом я почав помічати,скільки в нас є спільного,нам цікаво і не нудно разом,можна інколи просто поспілкуватися інколи зустрітися погуляти,і з тих самих пір я зрозумів,що це та дівчина,в якій зібрані всі ті якості,якими б я хотів наділити свою майбутню дівчину,і так з 2021 року ми почали зустрічатися і разом жити по цей день.І життя завіяло різноманітними фарбами,нам добре,бо ми кохаємо і піклуємося один про одного)

Наша історія зустрічі! Наше знайомство я б назвала точно витівкою долі! З майбутнім чоловіком ми познайомилися ще в осени 2017 року, я з подругами весело святкували п'ятницю у незмінному для нас караоке-барі "Лілея". Вже було далеко за два коктельчикаі тут в переповненому залі у дверях я помічаю,що входять красиві хлопці, особливо мені сподобався один із них ( такий чорнявий в синій рубашці). Не довго думаючи, під слова подруги :"дівчата не знайомляться першими", я пішла запросити його на танець...у танці ми познайомилися, його було звати Віталій, він також працьовав в банківській сфері. З перших хвилин в спілкуванні була легкість та відчуття спорідненості. Так ми протанцювали до закриття закладу, не пропускаючи жодної пісні. Проводячи мене до таксі Віталій попросив мій номер телефону та запропонував сходити на каву. І що було тоді у мене в голові коли я відповіла йому:" якщо судьба зустрінемося ще!" Сіла в таксі і поїхала Пройшло не мало не багато часу але 15 лютого 2020 року святкуючи день народження моєї подруги в незмінному для нас караоке-барі"Лілея" ми зустрічаємо компанію хлопців. Через декілька пісень мене на танець запрошує хлопець, якого я десь бачила, але де саме не можу згадати після того як я сказала що мене звати Аня, він мені говорить:" можливо ти мене не пам'ятаєш, але три роки назад ми з тобою знайомилися вже, я Віталій!". І тут я згадала!!! Я дуже швидко дала свій номер телефону, після танцю ми цілий вечір проговорили, на наступний день зустрілися випити кави! І з того часу ми ні на день не розлучалися... Через пів року ми одружилися! У нас уже народився синочок, якого ми дуже любимо! А цього року 15 лютого будемо відзначати свою другу річницю знайомства! Після такого хочеться вірити, що доля вона зведе тебе з твоєю людиною навіть якщо перший раз один із вас схибив Тож бажаю кожному зустріти свою долю,кохати і бути коханими, бо в цьому найбільша сила!!!

Наша історія зустрічі! Наше знайомство я б назвала точно витівкою долі! З майбутнім чоловіком ми познайомилися ще в осени 2017 року, я з подругами весело святкували п'ятницю у незмінному для нас караоке-барі "Лілея". Вже було далеко за два коктельчикаі тут в переповненому залі у дверях я помічаю,що входять красиві хлопці, особливо мені сподобався один із них ( такий чорнявий в синій рубашці). Не довго думаючи, під слова подруги :"дівчата не знайомляться першими", я пішла запросити його на танець...у танці ми познайомилися, його було звати Віталій, він також працьовав в банківській сфері. З перших хвилин в спілкуванні була легкість та відчуття спорідненості. Так ми протанцювали до закриття закладу, не пропускаючи жодної пісні. Проводячи мене до таксі Віталій попросив мій номер телефону та запропонував сходити на каву. І що було тоді у мене в голові коли я відповіла йому:" якщо судьба зустрінемося ще!" Сіла в таксі і поїхала Пройшло не мало не багато часу але 15 лютого 2020 року святкуючи день народження моєї подруги в незмінному для нас караоке-барі"Лілея" ми зустрічаємо компанію хлопців. Через декілька пісень мене на танець запрошує хлопець, якого я десь бачила, але де саме не можу згадати після того як я сказала що мене звати Аня, він мені говорить:" можливо ти мене не пам'ятаєш, але три роки назад ми з тобою знайомилися вже, я Віталій!". І тут я згадала!!! Я дуже швидко дала свій номер телефону, після танцю ми цілий вечір проговорили, на наступний день зустрілися випити кави! І з того часу ми ні на день не розлучалися... Через пів року ми одружилися! У нас уже народився синочок, якого ми дуже любимо! А цього року 15 лютого будемо відзначати свою другу річницю знайомства! Після такого хочеться вірити, що доля вона зведе тебе з твоєю людиною навіть якщо перший раз один із вас схибив Тож бажаю кожному зустріти свою долю,кохати і бути коханими, бо в цьому найбільша сила!!!

Сім’я Дудецьких Володимира та Світлани також вирішила взяти участь у фотоконкурсі «Love is…». Нашій сім’ї вже 12 років. Сімейний фотоархів у нас дуже великий, вибрали просто декілька фото і урочистих, і сімейних, і веселих сімейних.

А розпочиналося все…знаєте, пишу це маленьке оповідання, і нахлинули всі спогади, і мій вступ до Полтавського кооперативного технікуму у 2003 році на навчання, і куратор моєї групи Дудецький Володимир Михайлович – вимогливий, справедливий (боялися його всі в нашій групі, хоча ми були вже дорослими людьми та студентами заочниками групи «Правознавство»). 2006 рік – наш випуск, і розлетілася наша група кожний своїм життєвим шляхом. Але підтримували і підтримуємо зв’язок між собою і до цього часу. І завжди були на зв’язку зі своїм куратором Дудецьким В.М.

2009 рік…ми з Володимиром Михайловичем зустрілися знову (ну не напишеш всього коротко). 20.01.2010 року ми поєднали свою долю, на зважаючи на різницю у віці (а це майже 30 років) ми крокуємо по життю разом вже 12 років: і на роботу до м. Полтави разом (мешкаємо за містом), і в мандри по Україні разом, і гостей на хуторі Дудецьких приймаємо та частуємо разом. Вміємо і працювати і відпочивати. Маємо ми з Володимиром Михайловичем разом дві доньки та сина, два онуки та дві внучки і навіть двох правнуків.

Отака історія «Love is…» сім’ї Дудецьких!

Сім’я Дудецьких Володимира та Світлани також вирішила взяти участь у фотоконкурсі «Love is…». Нашій сім’ї вже 12 років. Сімейний фотоархів у нас дуже великий, вибрали просто декілька фото і урочистих, і сімейних, і веселих сімейних.

А розпочиналося все…знаєте, пишу це маленьке оповідання, і нахлинули всі спогади, і мій вступ до Полтавського кооперативного технікуму у 2003 році на навчання, і куратор моєї групи Дудецький Володимир Михайлович – вимогливий, справедливий (боялися його всі в нашій групі, хоча ми були вже дорослими людьми та студентами заочниками групи «Правознавство»). 2006 рік – наш випуск, і розлетілася наша група кожний своїм життєвим шляхом. Але підтримували і підтримуємо зв’язок між собою і до цього часу. І завжди були на зв’язку зі своїм куратором Дудецьким В.М.

2009 рік…ми з Володимиром Михайловичем зустрілися знову (ну не напишеш всього коротко). 20.01.2010 року ми поєднали свою долю, на зважаючи на різницю у віці (а це майже 30 років) ми крокуємо по життю разом вже 12 років: і на роботу до м. Полтави разом (мешкаємо за містом), і в мандри по Україні разом, і гостей на хуторі Дудецьких приймаємо та частуємо разом. Вміємо і працювати і відпочивати. Маємо ми з Володимиром Михайловичем разом дві доньки та сина, два онуки та дві внучки і навіть двох правнуків.

Отака історія «Love is…» сім’ї Дудецьких!

Сім’я Дудецьких Володимира та Світлани також вирішила взяти участь у фотоконкурсі «Love is…». Нашій сім’ї вже 12 років. Сімейний фотоархів у нас дуже великий, вибрали просто декілька фото і урочистих, і сімейних, і веселих сімейних.

А розпочиналося все…знаєте, пишу це маленьке оповідання, і нахлинули всі спогади, і мій вступ до Полтавського кооперативного технікуму у 2003 році на навчання, і куратор моєї групи Дудецький Володимир Михайлович – вимогливий, справедливий (боялися його всі в нашій групі, хоча ми були вже дорослими людьми та студентами заочниками групи «Правознавство»). 2006 рік – наш випуск, і розлетілася наша група кожний своїм життєвим шляхом. Але підтримували і підтримуємо зв’язок між собою і до цього часу. І завжди були на зв’язку зі своїм куратором Дудецьким В.М.

2009 рік…ми з Володимиром Михайловичем зустрілися знову (ну не напишеш всього коротко). 20.01.2010 року ми поєднали свою долю, на зважаючи на різницю у віці (а це майже 30 років) ми крокуємо по життю разом вже 12 років: і на роботу до м. Полтави разом (мешкаємо за містом), і в мандри по Україні разом, і гостей на хуторі Дудецьких приймаємо та частуємо разом. Вміємо і працювати і відпочивати. Маємо ми з Володимиром Михайловичем разом дві доньки та сина, два онуки та дві внучки і навіть двох правнуків.

Отака історія «Love is…» сім’ї Дудецьких!

Сім’я Дудецьких Володимира та Світлани також вирішила взяти участь у фотоконкурсі «Love is…». Нашій сім’ї вже 12 років. Сімейний фотоархів у нас дуже великий, вибрали просто декілька фото і урочистих, і сімейних, і веселих сімейних.

А розпочиналося все…знаєте, пишу це маленьке оповідання, і нахлинули всі спогади, і мій вступ до Полтавського кооперативного технікуму у 2003 році на навчання, і куратор моєї групи Дудецький Володимир Михайлович – вимогливий, справедливий (боялися його всі в нашій групі, хоча ми були вже дорослими людьми та студентами заочниками групи «Правознавство»). 2006 рік – наш випуск, і розлетілася наша група кожний своїм життєвим шляхом. Але підтримували і підтримуємо зв’язок між собою і до цього часу. І завжди були на зв’язку зі своїм куратором Дудецьким В.М.

2009 рік…ми з Володимиром Михайловичем зустрілися знову (ну не напишеш всього коротко). 20.01.2010 року ми поєднали свою долю, на зважаючи на різницю у віці (а це майже 30 років) ми крокуємо по життю разом вже 12 років: і на роботу до м. Полтави разом (мешкаємо за містом), і в мандри по Україні разом, і гостей на хуторі Дудецьких приймаємо та частуємо разом. Вміємо і працювати і відпочивати. Маємо ми з Володимиром Михайловичем разом дві доньки та сина, два онуки та дві внучки і навіть двох правнуків.

Отака історія «Love is…» сім’ї Дудецьких!

Сім’я Дудецьких Володимира та Світлани також вирішила взяти участь у фотоконкурсі «Love is…». Нашій сім’ї вже 12 років. Сімейний фотоархів у нас дуже великий, вибрали просто декілька фото і урочистих, і сімейних, і веселих сімейних.

А розпочиналося все…знаєте, пишу це маленьке оповідання, і нахлинули всі спогади, і мій вступ до Полтавського кооперативного технікуму у 2003 році на навчання, і куратор моєї групи Дудецький Володимир Михайлович – вимогливий, справедливий (боялися його всі в нашій групі, хоча ми були вже дорослими людьми та студентами заочниками групи «Правознавство»). 2006 рік – наш випуск, і розлетілася наша група кожний своїм життєвим шляхом. Але підтримували і підтримуємо зв’язок між собою і до цього часу. І завжди були на зв’язку зі своїм куратором Дудецьким В.М.

2009 рік…ми з Володимиром Михайловичем зустрілися знову (ну не напишеш всього коротко). 20.01.2010 року ми поєднали свою долю, на зважаючи на різницю у віці (а це майже 30 років) ми крокуємо по життю разом вже 12 років: і на роботу до м. Полтави разом (мешкаємо за містом), і в мандри по Україні разом, і гостей на хуторі Дудецьких приймаємо та частуємо разом. Вміємо і працювати і відпочивати. Маємо ми з Володимиром Михайловичем разом дві доньки та сина, два онуки та дві внучки і навіть двох правнуків.

Отака історія «Love is…» сім’ї Дудецьких!

Нас зовут Дмитрий и Алёна.Познакомились мы в интернете.Два огненных знака,два Льва.Но это не мешает нам быть вместе,и любить друг друга больше всего на свете.Я работаю на железной дороге,Алёна в торговле.Любим животных,любим активно проводить вместе время.Любим юмор,и подшучивать друг над другом.Очень надеемся на победу в Вашем конкурсе.

Нас зовут Дмитрий и Алёна.Познакомились мы в интернете.Два огненных знака,два Льва.Но это не мешает нам быть вместе,и любить друг друга больше всего на свете.Я работаю на железной дороге,Алёна в торговле.Любим животных,любим активно проводить вместе время.Любим юмор,и подшучивать друг над другом.Очень надеемся на победу в Вашем конкурсе.

Владислав і Альона Грінченко. 

Наша історія кохання не звичайна, з першого погляду!!! ???

З дня нашого знайомства пройло 2 роки 3 місяці і 10 днів. 

Познайомившись ми не розлучались, постійно разом. 

У нас міцні, щирі стосунки переповненні коханням! ❤❤❤

15 жовтня 2021 ми одружилися! Цей день назавжди залишиться у наших ❤?!

Нас зовут Елена и Сергей. Познакомились мы в интернете. Я была студенткой, а он служил в армии) В прекрасный вечер я получила в сети смс: "привет, сегодня в маршрутке видел такую же красивую девушку, это были случайно не Вы?". Я зашла в профиль и увидела город Полтава(а я проживала на тот момент в Днепропетровской области). Я ему ответила что он ошибся и я не с его города... Так слово за слово и завязалось общение. Затем встречи, прогулки иииии предложение руки и сердца? Спустя месяц нашего общения. Я согласилась, мы подали заявление. 15 мая он приходит с армии, а 16 мая у нас свадьба) Всё это произошло в 2015году, в 2016 у нас родился сын) Так и живём большой и дружной семьей?

Маємо двох синів - соколів15 років разом

Наша історія кохання почалася із 2018 р.

Познайомились ми дуже цікаво, навіть так вийшло що моя мама познайомилась з ним раніше чим я?

Багато разів він мене запрошував на побачення, але відмовляла, але спустя пів року я все-таки пішла, і стого моменту ми разом