«Будь-яка знахідка – це трофей для науки»: розповідь 21-річного археолога з Полтави Микити Москвіна про найцікавіші археологічні експедиції

15 серпня, у День археолога, журналісти 0532.ua відвідали виставку в Полтавському краєзнавчому музеї імені Василя Кричевського, організовану спільно з історико-культурним заповідником «Більськ». Там ми познайомилися з 21-річним Микитою Москвіним – молодшим науковим співробітником відділу археології музею. Для нього археологія – не просто професія, а справа життя, у якій він прагне зростати й робити нові відкриття.

У розмові з журналістом 0532.ua Микита поділився враженнями від археологічних експедицій та розповів, чому обрав саме історичну стежину.

Чому ви пов’язали своє життя з історією та археологією? Що саме на це вплинуло? 

Це було, певно, моїм зацікавленням ще зі старшої школи, або навіть із середньої. Історія, відверто кажучи, мені подобалася. Певний відбиток у свій час мали ще й комп’ютерні ігри, особисті захоплення... Але що стосується саме археології – чому вона мені подобається? Варто сказати, що вплинула на це, звісно, перша студентська експедиція. На першому курсі в будь-якому виші під час навчання за спеціальністю «історія та археологія» ми маємо студентську археологічну практику. Її проходять майже всі студенти.

І саме в той час під час однієї з експедицій, коли я вперше тримав у руках знайдені артефакти й відчув цей неповторний дух польової експедиції, моя зацікавленість археологією зросла ще більше. До того ж науковці під час таких «з’їздів» функціонують як своєрідна спільнота однодумців: вони гуртуються довкола питань побуту, щоденного життя та, звісно, науки.

Чи виїжджали ви на експедиції за межі Полтавської області? Скільки загалом у вас було таких історичних пригод? 

Важко підрахувати точно. У всіх експедиціях я працював як волонтер, тобто як людина, що приїздить за власним бажанням, за покликом душі. Це були різні поїздки: і на Харківщину, і на Черкащину, де ми разом із фахівцями Національного музею історії України досліджували одну пам’ятку. Саме там, під Харковом, неподалік від містечка Дергачі, проходила моя перша студентська практика. Тоді ми з її керівником, Костянтином Пеляшенком, співробітником Музею археології Харківського університету імені Каразіна, працювали на тій ділянці.

Нині ж основна увага зосереджена на Полтавщині, зокрема на Більському городищі. Це пояснюється тим, що історико-культурний заповідник «Більськ» сьогодні є відносно безпечним майданчиком для досліджень, на відміну від Харківської області, де розкопки наразі неможливі через заміновані території.

А чим особливе Більське городище у порівнянні з іншими археологічними пам’ятками України?

Більське городище має давню дослідницьку традицію. Чимало українських археологів присвятили йому своє життя, як, наприклад, Борис Андрійович Шрамко, який започаткував перші масштабні розкопки цієї пам’ятки. Сьогодні тут зустрічаються різні наукові школи: харківський археологічний осередок, а також полтавські науковці. Долучаються й співробітники самого заповідника та колеги з Києва.

Часто ловлю себе на думці, що для археолога кожна знахідка може бути своєрідним трофеєм. Чи доводилося вам особисто відкривати такі «трофеї» під час експедицій разом із колегами?

Будь-яка знахідка – це насамперед трофей для науки. Водночас, звісно, вона здатна підживлювати й особистий інтерес, особливо коли саме ти знаходиш цей артефакт. Найцікавіші й найзнаковіші речі зазвичай трапляються у похованнях.

Наприклад, одного разу я долучився до дослідження поблизу сучасного села Більськ, працюючи разом з експедицією Ірини Борисівни Шрамко на курганному могильнику скіфського часу. Коли я приїхав, поховальна камера під курганом уже була відкрита. Це було типовe курганне поховання – під земляним насипом, як заведено у кочівників. Там знайшли золоті предмети – зокрема бляшки, що були елементами оздоби одягу.

Це, ймовірно, було поховання жінки, хоча остаточні висновки ми тоді ще не мали. Адже після завершення польових робіт починається тривала наукова обробка матеріалів: їх систематизують, порівнюють, співставляють із іншими знахідками. Лише так можна відтворити можливі сценарії й зробити реконструкції. Саме завдяки цьому ми з часом визначаємо, наприклад, чи належало поховання чоловікові, чи жінці, адже набір речей у цих випадках суттєво відрізняється.

Нагадаємо, чим живе полтавська молодь і як формує сучасне обличчя міста – інтерв'ю до Дня молоді з «Молодіжним лідером Полтавщини».

Стежте за усіма важливими новинами у нашому Telegram.