Голі стіни і суцільна тиша: як зараз виглядає колишній кінотеатр «Котляревського» і яким його пам’ятає полтавська молодь ХХ століття

Афіші між колонами, яскрава вивіска «Кінотеатр Котляревського», молодь біля кас — купують квитки на «Вавилон ХХ», «Молода дружина» чи «Христос зупинився в Еболі». Колись це місце було центром культурного життя та розваг, одним із найпопулярніших кінотеатрів у місті, справжньою гордістю Полтави. Проте зараз всередині лише голі стіни, руїни і суцільна тиша. Однак яким був «Котлярик», коли тут ще вирувало життя?

Орієнтовно 1965 рік.

У межах проєкту «Голос крізь руїни» журналіст 0532.ua Михайло Михайлюк поспілкувався з Вірою Мелешко — доценткою кафедри української літератури ПНПУ імені В. Г. Короленка. Вона поділилася спогадами про студентські роки, коли разом із одногрупниками ходила в цей кінотеатр на культові фільми.

Віра Мелешко в студентські роки (праворуч). Фото: Віра Мелешко

У 1978–1982 роках, під час навчання в Полтавському педагогічному інституті, Віра Анатоліївна частенько відвідувала кінотеатр "Котляревського", що працював у будівлі колишнього Полтавського дворянського зібрання. Жінка згадує, що навчалися вони в другу зміну, тож в кіно ходили в першій половині дня.

1970-80 роки.

Ми нещодавно побували всередині приміщення, щоправда, на кінопоказ запізнилися на 25 років. Натомість зафіксували, як з плиному часу в "Котлярику" все змінилося.

"Чим мені подобався цей кінотеатр? По-перше, він був у самому центрі міста. По-друге — зовсім поруч із інститутом. А ще, мабуть, тим, що був дуже лояльним до молоді. Це проявлялося і в репертуарі, і в ціновій політиці. Ми могли йти компанією — хтось із хлопців біг по квитки, купував одразу кілька, і ми вирушали всі разом. І знаєте, це завжди було цікаво — траплялися якісь пригоди по дорозі або вже безпосередньо в кінотеатрі".

У «Котлярику» було два зали — великий і малий. У великому показували найпопулярніші фільми, а в малому — менш відомі стрічки.

"Інколи бувало таке, — усміхається пані Віра, — що ми купували квитки до малого залу, а потім тихенько йшли до великого. Рідко коли вдавалося знайти місце, але білетерки нас не виганяли".

Молодь минулих років просто обожнювала цей кінотеатр. До того ж він був добре знаний поміж полтавців — не лише як місце кінопоказів, а й як символ. Адже носив ім’я Івана Котляревського, постаті, яка була й залишається візитівкою міста. 

1983 рік. Фото Євгена Дерлеменка, видавництво «Мистецтво»

"Пам’ятаю, було дві окремі каси: одна — для малого залу, інша — для великого. На табло писали, коли і який фільм показують. А ще — перед початком сеансів іноді відбувалися невеликі концерти. Наприклад, я добре пам’ятаю, як кілька разів виступав артист розмовного жанру Ілля Галін. Він, власне, читав вірші й уривки з художніх творів українською мовою. Тобто, йдучи на той чи інший кінофільм, ми перед показами чули зразки виразного читання. А це для нас, як для майбутніх педагогів, було важливо". 

Щодо фільмів, які "крутилися" в "Котлярику", то Віра Анатоліївна добре пам’ятає кілька. І один з них — «Вавилон ХХ».

"Це український фільм з яскравим національним колоритом. І ви знаєте, на нього було дуже складно потрапити. Як і в інших фільмах, гра Івана Миколайчука — неперевершена! Він втілив образ сільського філософа, але скаладалося враження, що в нього щось від Сковороди, а може, й від давньогрецьких мислителів дещо перейняв. Про таких філософів, які знали про життя багато, – не все показували і розказували". 

Кінотеатр Котляревського не обмежувався показом лише українських фільмів. Тут "крутилися" й зарубіжні кінострічки.

Орієнтовно 1962 рік.

"Я запам’ятала фільм "Христос зупинився в Еболі". Він відрізнявся від українського поетичного кіно. Це фільм-рефлексія, а ще — це частина великої світової культури. Фільм порушував теми людської самотності, розповідав, як не втратити себе у темряві, хто такий Бог для тебе і хто ти в Бога". 

Пані Віра додає, що в репертуарі були й комедії — жанрове розмаїття в кінотеатрі було досить широке. А ще — добре було організовано самі сеанси: між показами робили перерву. За словами Віри Анатоліївни, в цей час зали провітрювали, прибирали, дбали про чистоту. В залі не дозволялося їсти — ніхто не розкидав сміття, не галасував. Була якась своєрідна глядацька етика.

Ходили не на фільми, а на акторів

Тоді, як і тепер, глядачів часто приваблювали не стільки самі фільми, скільки актори, які в них грали. Віра Анатоліївна згадує, що студентською компанією вони частенько ходили в «Котлярик» дивитися на Сергія Проханова, Івана Миколайчука, Галину Макарову…, а також до цієї когорти входила і видатна українська акторка Ада Роговцева. Їй тоді було трохи за сорок, а нашій героїні близько двадцяти.

"І знаєте, коли я зараз дивлюсь фільми з її участю, — каже Віра Анатоліївна, — то одразу впізнаю її незмінні очі. Мені здається, саме вони зачаровували найбільше. Ці очі заворожували, тягнули до екрана…".

Ада Роговцева в молоді роки.

Пані Віра також додає, що глядачі тієї доби рідко звертали увагу на режисерів. У центрі завжди були актори, а ще — студія, яка створила фільм. 

"У «Котляревському» часто демонстрували стрічки Одеської кіностудії, були й фільми Довженківської студії, навіть роботи азійських кінокомпаній. Хоч тоді найчастіше згадували «Мосфільм», насправді існувало багато студій, які створювали повноцінний український культурний продукт".

Для довідки:

Будинок Полтавського дворянського зібрання є одним з найважливіших і найстаріших у Полтаві. Він з’явився у 1810 році і визнаний пам’яткою архітектури національного значення, що знаходиться на Круглій площі.

Будинок Дворянського зібрання 1810 року побудови

У 1830-х тут відкрили першу в місті громадську бібліотеку, якою опікувався український фольклорист Микола Цертелєв. Традиційно це також було місце концертних виступів для дворян. Сюди приїздили з концертами Петро Чайковський, Сергій Рахманінов. Також у будинку виступала художниця Марія Башкирцева та співав Федір Шаляпін.  

Будинок Дворянського зібрання у 1830-х роках

У 1943 році, під час Другої світової війни, будівлю спалили, але згодом її відбудували в первісному вигляді. У цих стінах запрацював кінотеатр імені Котляревського, який працював до 2010 року.

Кінотеатр ім. І.П. Котляревського на фото 1950-х років. Фото з групи «Стара Полтава» (Павло Штефан)

Після закриття кінотеатру, почалася нова епоха — місцеві підприємці, попри заборону архітектурно-будівельної інспекції та протести містян, почали зводити прибудову до архітектурної споруди. Останніми роками тут розміщувалися різноманітні торгові, гральні й розважальні заклади. У грудні 2020 року сталася пожежа, яка приголомшила все місто. І внаслідок цього полтавський "Котлярик" знову згорів. 

Будинок Дворянського зібрання у 2025 році. Фото: 0532

Раніше ми розповідали історію полтавця, який був частиною життя легендарного Співочого поля.

Стежте за усіма важливими новинами у нашому Telegram.