Сотні загиблих і депортованих селян: як завдяки Володимиру Короленку світ дізнався про Сорочинську трагедію

Село Сорочинці (зараз Великі Сорочинці) закарбувалося в пам'яті поколінь як чарівне місце оповите національним колоритом і традицією. Цей населений пункт, який нині входить у Миргородський район, став відомим далеко за межами України завдяки легендарному полтавцю Миколі Гоголю, якого надихнув Сорочинський ярмарок. Він яскраво описав це дійство та життя маленького села в повісті 1831-го року «Сорочинський ярмарок», що є складовою частиною «Вечорів на хуторі біля Диканьки».

Проте мало хто знає, що майже за сто років до першого Майдану, який відомий як «Помаранчева революція», на території цього села відбулися схожі події. На жаль, вони виявилися значно більш трагічними, ніж усі революції часів незалежної України. Тоді сталося одне з наймасштабніших організованих повстань селян у Російській імперії. Через велику кількість жертв воно отримало назву Сорочинська трагедія.

Одна з кращих короленкознавців у світі Людмила Ольховська. Фото: 0532.ua

Про тогочасні події журналіст 0532.ua Алік Сахно поспілкувався з Людмилою Ольховською, провідною науковою співробітницею Полтавського літературно-меморіального музею В. Г. Короленка.  

Чому та як виникла Сорочинська трагедія

У 1905 році в столиці Російської імперії місті Петербург тривала перша революція, причиною якої здебільшого була соціальна несправедливість і національний гніт. Ця дискримінація, зокрема, глибоко чіпляла й українських селян, які страждали від високих податків, бідності та репресій. Під впливом революційних подій в Петербурзі, селяни почали організовувати страйки, демонстрації та повстання проти царської влади.

Картина Івана Шульги «Сорочинська трагедія» (1946 р.). Джерело: сайт Управління культури Полтавської міської ради

Наприкінці грудня того ж року на Полтавщині сталася подія, яка сколихнула всю країну. У селі Сорочинці Миргородського повіту Полтавської губернії жандарми арештували місцевого пристава та урядника Григорія Безвіконного. Після чого люди повстали й захопили село. Візит до села помічника справника, на прізвище Барабаш, з метою урегулювання конфліктної ситуації закінчився збройною сутичкою. 

«Тогочасні події можуть нагадувати сучасний Майдан. Згодом імператор Микола ІІ видав указ про вільні збори та власне самоврядування, котрому повірив народ. Однак, коли селяни вийшли на чергові протести, статський радник Федір Філонов розпочав каральну операцію з його придушення», — каже пані Людмила.

В каральній акції також брали учать загони донських козаків і кавказьких черкесів, які забили й поранили сотні селян. Причому тоді кривдили не лише повстанців, а і пересічних жителів Сорочинців. Людей витягали із будинків, ставили на коліна у сніг, не питаючи, чи вони були учасниками повстання. Їх били руками, ногами та нагайками. До знущань з людей приклав руку й сам сатрап Філонов.

Сорочинське повстання було одним з наймасштабніших і кривавих. За даними різних джерел, внаслідок трагедії загинуло від 200 до 500 селян, а багато інших було поранено, заарештовано або депортовано.

Володимир Короленко зіграв важливу роль у цих протистояннях між владою та народом, як письменник, журналіст і громадський діяч. Він був одним з перших, хто висвітлив цю подію в російській пресі.

Володимир Короленко. Фото з відкритих джерел

«Про цю та інші трагедії Короленка оповіщали так звані ходоки. Коли вони до нього приходили, він їм казав: «викладайте мені лише правду, тому що я надрукую це в газеті, і якщо якась інформація буде не вірною, то ми програємо справу». Він наважувався написати статтю, коли п’ять селян говорили одне і те саме. За це сучасники визнавали, що Короленко писав публіцистичні статті, які набували сили юридичного документа. Ці статті сприяли тому, що справи розглядалися в суді», — пояснює Людмила Ольховська. 

Після цього Володимир Короленко особисто відвідав Сорочинці та поспілкувався з очевидцями та учасниками сільського повстання. Короленко написав кілька статей і нарисів про Сорочинську трагедію, які були опубліковані в журналах «Русское богатство» і «Вестник Европы».

У січні 1906-го року він надрукував публікацію «Відкритим листом статському раднику Філонову» в газеті «Полтавщина». Перед читачами постала страшна картина безкарних дій чиновника, що безжально калічив тисячний натовп сорочинських селян, а потім продовжив ті ж каральні нападки в інших селах губернії. Письменник тоді висловився, що Філонов поводився на рідній землі як завойовник у чужій.

«Він хотів довести провину імператорського сатрапа за тяжкі злочини під час розгону селянського повстання. Короленко казав йому: «хтось має сісти на лаву підсудних — ви або я. Якщо я, як журналіст, не вірно виклав факти, то сяду я, а якщо ви перевищили свої повноваження, тоді ви», — пригадує історик.    

Однак цей царський чиновник отримав покарання зовсім не від суду, а від революційно налаштованого студента, який, надихнувшись словами Короленка, вбив Федора Філонова. Через це проти самого письменника відкрили справу за підрубування до вбивства. Місцеві мешканці почали охороняти будинок Володимира Короленка від посягань влади, а сам класик вирішив виїхати на деякий час із міста. 

Підтримка з боку Володимира Короленка не допомогла вирішити Сорочинську трагедію, але вона привернула значну увагу громадськості до цієї події, та викрила злочини царської влади. Митець також включив цю тему у свою повість «Без языка», де він показав, як селяни боролися за свої права і свободу. Короленко не тільки засуджував насильство, але й закликав до діалогу та порозуміння між різними народами й класами.  

Бюст Володимира Короленка на території музею, створеного на його честь. Фото: 0532.ua

Нагадуємо, до 102-річчя від дня смерті Володимира Короленка ми пригадали, яку роль в історії Полтави відіграв відомий письменник та правозахисник.

Також до ювілею Анатолія Кукоби ми писали, ким був перший та «п'ятиразовий» мер Полтави й чому навколо нього досі точаться суперечки.

Стежте за усіма важливими новинами у нашому Telegram.