«У дитячій лікарні потрібно бути не лише медиком, але ще і мати небайдуже серце»

Сьогодні – Міжнародний день захисту дітей. Його започаткувала  Міжнародна демократична федерація жінок у листопаді 1949 року. Перший Міжнародний день захисту дітей було відзначено ще в 1950 році. ООН підтримала ініціативу федерації та оголосила захист прав, здоров'я і життя дитини одним із пріоритетів у своїй діяльності.

Другий рік поспіль в Україні День захисту дітей відзначають в умовах воєнного стану. Сотні тисяч юних громадян України потерпають від бойових дій або виїхали за кордон. В таких умовах особливо важливою є тема охорони дитячого здоров’я. Тому ми вирішили побувати в КП «Дитяча міська клінічна лікарня Полтавської міської ради», де познайомилися з роботою відділення раннього дитинства з неонатальними ліжками.

Я приходжу у лікарню  вранці, за кілька хвилин до початку обходу. У коридорах – дитяче багатоголосся та пожвавлений рух.

Дитяча лікарня все ж таки особливий заклад. Стіни розмальовані барвистими малюнками. Є ігровий куточок. Це зробили для того, аби "переключити" малечу на позитивні емоції.

«Позитивний настрій – одна із запорук одужання. І для дорослих, і, тим більше, для дітей» - пояснює мені заступник директора з організаційно-методичної роботи Юлія Карпова. Охоче погоджуюся. Нам, дорослим, у лікарні складно буває побороти хвилювання, а дітям і поготів.

Відділення раннього дитинства з неонатальними ліжками– найстарше в області. Воно функціонує ще з 1974 року. До 2009 року було взагалі єдиним на теренах Полтавщини.

Потім стартувала програма реорганізації неонатологічної служби України. В кожному обласному центрі почали створювати перинатальні центри, і при кожному з них - власне відділення раннього дитинства. Далі розповідає Олена Щербань, завідувачка відділення раннього дитинства з неонатальними ліжками КП «Дитяча міська клінічна лікарня Полтавської міської ради»:

«Щорічно у нашому відділенні проліковують близько восьмисот діток. Найчастіше вони страждають на патології дихальної системи, на другому місці – порушення у періоді новонародженості (дітки першого місяця життя) і на третьому місці – неврологічні розлади.

У нас працює четверо лікарів – троє з них неонатологи і один лікар – невролог. А загалом, у нас по дві – три додаткових спеціалізації, для того, аби ми максимально ефективно могли надавати допомогу.

В наш час багатофаховість для лікаря – життєва необхідність. Також поряд з нами трудяться тридцять медичних сестер. Всі вони досить довго працюють. Зауважу, що загалом, колектив дуже важко зібрати, він у нас формувався десятиліттями. Іноді ми жартуємо, що з нашого відділення персонал або виходить на пенсію, або ж у декрет.

Поруч з досвідченими сестрами працює молоде покоління. Вже на початковому етапі стає зрозуміло: чи зможе сестра працювати у нашому відділенні, адже ми працюємо з найменшими дітками, тут своя специфіка. А ще потрібно налагоджувати контакт і з батьками. Також у нас дев’ять молодших медичних сестер. Трудимося ми як злагоджений механізм.

У відділенні раннього дитинства лікують дітей від народження і до трьох років. Але за необхідності сюди приймають і дітей старшого віку з будь-якими патологіями – продовжує Олена Щербань:

«Якщо є якісь складні випадки, ми запрошуємо на консультацію профільних фахівців. Ми дуже тісно співпрацюємо з педіатричною службою Полтавської області. Лікуємо малят з усіх куточків Полтавщини. Але протягом останнього року приймаємо і тих, які прибули з регіонів, охоплених бойовими діями».

Разом з пані Оленою прямуємо до палат. У відділенні затишно – воно відремонтоване, приміщення сучасно обладнані. Тут є все для того, аби мами і діти почувалися якнайкраще.

Лікар-неонатолог Юлія Степченко починає оглядати першого маленького пацієнта. Спершу цікавиться станом маляти, потім оглядає і надає рекомендації.

«Один з напрямків нашої діяльності – медична реабілітація. Діти отримують у відділенні відновне лікування: масажі різного типу, фізіопроцедури, консультації ерготерапевта, є сенсорна кімната. У нас є всі досягнення сучасної медицини. Це дуже зручно. Адже батькам не потрібно ходити по різних закладах – всі фахівці зібрані у одному місці».

Загалом, неврологічна допомога першого року життя – один з пріоритетних напрямів відділення.

Пані Оксана приїхала з Хоролу з півторамісячним малюком.

- Спочатку ми поступили в ургентне хірургічне відділення, нас прооперували, але потім сюди потрапили з кишковою інфекцією. Хочу сказати, що умови у відділенні чудові, персонал уважний.

Заміра – полтавка. У відділенні лікують її донечку, котрій двадцять сім днів:

«Третій день ми знаходимося у лікарні, спостерігаємося з приводу післяпологових явищ. Загалом, не вперше доводиться звертатися у нашу міську дитячу лікарню. Впевнено скажу – тут найкращі спеціалісти. Уважні і компетентні у всіх питаннях».

Також у відділенні перебуває мешканка соціально – реабілітаційного центру Bertine house разом з малюком.  Це - заклад для жінок, котрі постраждали від домашнього насильства.

«Періодично до нас потрапляють дітки з цього центру – у них часто трапляються відхилення у стані здоров’я, вони перебувають під пильним лікарським наглядом, ми за ними спостерігаємо і надаємо всебічну медичну допомогу» - пояснює Олена Щербань.

Особливі пацієнти лікарні – діти, від яких відмовилися батьки. Або ж ті, котрих соціальні служби спільно з Національною поліцією вилучили з неблагополучних родин.

У закладі вони перебувають іноді протягом тривалого часу. Адже потрапляють у лікарню часто з кількома хронічними патологіями. Крім того, іноді досить довго триває процес оформлення необхідних документів у соціальних службах.

Торік таких дітей у лікарні перебувало сорок чотири. За п’ять місяців нинішнього року – п’ятнадцять.

Кожна історія вражає. Перш ніж потрапити в лікарню, дехто з дітей не їв по кілька днів, вони не володіли жодними навичками, були соціально не адаптовані. Олена Щербань каже - кожну таку історію персонал пропускає крізь серце, вони не можуть лишати байдужими:

«Я просто дивуюся іноді, як у 21-му столітті можна довести дітей до такого стану. Це при тому, що у нас цивілізована країна, центр Європи. А все одно недбалі батьки примудряються довести дітей до критичної межі. У нас перебуває по кілька таких діток. Наш персонал піклується про них – здійснюємо догляд: годуємо, купаємо, влаштовуємо прогулянки».

Тетяна Касьян – майбутній фельдшер. Перебуває у відділенні на практиці.

- Мені подобається ця робота, спеціально хотіла потрапити саме в це відділення, бо люблю дітей. Тільки коли ти дітей любиш, вдається знайти з ними контакт. І діти це відчувають.

Медсестра Вікторія Євтушенко закінчила медичний коледж. А нині навчається на психолога. Каже, що планує продовжити роботу з дітьми, тому нова спеціалізація допоможе їй у цьому. Адже діти потрапляють в лікарню іноді в дуже важкому психологічному стані.

Після обходу починається сніданок.

Далі – на малечу чекають процедури та різні маніпуляції, приписані лікарями. Дехто чекає на консультації профільних фахівців. А хтось вже збирає речі на виписку.

Щиро бажаю, аби всі діти одужували. А нашим лікарям, медсестрам, санітарочкам – подяка за щоденну і копітку працю. На них покладена неабияка відповідальність – допомогти батькам виростити здорових українців та україночок!

Раніше ми писали:" Найбільша радість - це врятовані життя. Найбільший біль - коли не вдається життя вратувати" - медсестри міських лікарень про свої робочі будні.