• Головна
  • Відомий хірург розповів про операції, які зробив першим у світі, про те, як змінює життя робота в онкології і чи винайдуть «панацею» від раку
12:30, 17 вересня
Надійне джерело

Відомий хірург розповів про операції, які зробив першим у світі, про те, як змінює життя робота в онкології і чи винайдуть «панацею» від раку

Відомий хірург розповів про операції, які зробив першим у світі, про те, як змінює життя робота в онкології і чи винайдуть «панацею» від раку

Завтра - День хірурга. А отже гарний привід, аби представники професії стали героями публікацій у ЗМІ. І, напевно, таких публікацій не бракуватиме, хоча знайти персонажа для неї – той ще квест.

Зазвичай, це відбувається так: начмед дасть вам телефон, і ви домовитеся про зустріч. У більшості випадків з вами говоритимуть ввічливо, стримано, і ви отримаєте на виході «вихолощений», «правильний» але… абсолютно безликий матеріал.

Повірте, я знаю, про що говорю. І звісно ж нікого не звинувачую.  Бо щоразу – в десятий, сотий раз чуєш одне і теж: світ хірургії – світ брутальних чоловіків.Тут не люблять філософських міркувань і порожніх розмов. Якось поважний хірург обласної лікарні пояснив мені: будні цієї професії – це щоденна «жерсть» помножена на адреналін. Все це мимоволі зводить глуху стіну між хірургом та обивателем. Тому говорити з хірургами важко. І саме через це перед розмовою з відомим хірургом - онкологом Сергієм Байдо я мала сотні сумнівів. І рада, що співрозмовник був відвертим. І що його відповіді були чесними, хоча, припускаю, багато кому не сподобаються його міркування. Але саме тим вони і цінні.

Сергій Вікторович Байдо – кандидат медичних наук, онколог, хірург, заступник головного лікаря з хірургічної роботи лікарні ізраїльської онкології LISOD. Лідер лапароскопічної хірургії в країнах СНД та Європи. Успішно прооперував понад 5 тисяч пацієнтів, опублікував понад 200 наукових робіт, має 8 патентів на винаходи, зокрема 3 на нові методики операцій.

- Сергію Вікторовичу, нашу розмову я би хотіла почати з питання, яке мене просили поставити наші читачі. Як свідомо можна хотіти стати онкологом? Адже на погляд пересічної людини психологічно це чи не найважча спеціалізація?

- Взагалі, лікарем я мріяв бути від самого дитинства. Свою кар’єру почав у тринадцять років у першій міській клінічній лікарні Полтави як санітар хірургічного відділення. При чому працював я з двадцятої вечора до восьмої ранку, але це було оформлено так, ніби я працюю по дві години щодня після школи. Це була перша сходинка до мрії. У 1994 році я закінчив Полтавський медичний інститут. На той момент вже припинив існування Радянський Союз, але кордони ще були умовні, а паспорти старого зразка – червоні. На рік я поїхав до Росії, аби там попрацювати в інтернатурі. Потім була ординатура зі спеціальності «хірургія». У 1997 році я захистив кандидатську дисертацію. Так склалося: я збирався до Росії на рік, але затримався аж на сімнадцять.

Як зараз пам’ятаю дівчинку з волошковими очима і з четвертою стадією раку шлунка. Кілька місяців вона помирала на моїх очах, її просто забезпечували знеболювальним та підтримували життєдіяльність. Тому багато разів я думав – усе, не витримую

Приблизно з 2007 року я відчув – мені затісно в межах загальної хірургії, хотілося чогось більшого. І я поступово став отримувати нові спеціалізації, оперувати за сумісництвом у онкологічному диспансері. Однак, у моїй роботі переважала на той момент все ж таки загальна хірургія. У 2008 році у військово – медичній академії я отримав сертифікат онколога. Це збіглося і з геополітичними, і з моїми особистими обставинами.

Я часто приїздив до України, де оперував у приватних клініках. Таким чином почав співпрацювати з лікарнею ізраїльської онкології LISOD. Мені зробили пропозицію укласти контракт на рік, і 21 травня 2010 року я переїхав до України. Тобто, в онкологію я справді потрапив випадково.

Як бачите, я не готувався до цього все життя. Скажу вам більше: коли почав працювати, думав, що достроково розірву свій перший річний контракт. Чому? Бо одна справа – оперувати онкологічні захворювання час від часу. Зовсім інша – працювати там, де лише онкопацієнти. На той час лікарня тільки починала набирати обертів, велика частина пацієнтів були паліативні. Щодня я це бачив під час обходу, близько брав до серця.

Як зараз пам’ятаю дівчинку з волошковими очима, у якої була четверта стадія раку шлунку. Кілька місяців вона помирала на моїх очах, її просто забезпечували знеболювальним та підтримували життєдіяльність. Тому багато разів я думав: усе, не витримую.

На щастя, у мене виявилася пластична психіка. Я все-таки не розірвав контракт і поступово навчився радіти нашим успіхам – коли ми можемо допомогти і врятувати життя та, разом з тим, дистанціюватися від ситуації, якщо радикальна допомога вже неможлива. Наступний мій контракт уже був трирічний. Відтоді я його продовжую.

Відомий хірург розповів про операції, які зробив першим у світі, про те, як змінює життя робота в онкології і чи винайдуть «панацею» від раку, фото-1

Я побачив таку неймовірну концентрацію горя, що це вплинуло на мою психіку: я зрозумів, що людина смертна і що особливо прикро – іноді смертна раптово. Став цинічніше і обачніше ставитися до власного часу і життя. Вперше задумався, що воно, життя одне, іншого не буде.

- Маю сказати, що робота з онкологічними пацієнтами змінила мене особисто у ставленні до життя, у ставленні до близьких, друзів. Не в останню чергу через зміну своєї спеціальності я розлучився з дружиною. Ми роками жили у складних стосунках. Але про багато речей я задумався, лише зіткнувшись з онкологією. Зрозумів, що вона буває дуже молодою. І що життя може обірватися раптово; що кожну хвилину потрібно наповнювати змістом, сенсами і враженнями. Тому прийшов до висновку: напевно, неправильно жити разом лише заради дітей.

Або така ситуація: приходить до дружини приятелька зі своїм чоловіком, і ти маєш з ним спілкуватися, грати роль гостинного господаря – розважати, тощо. Якщо людина справді цікава – це супер, а якщо ні – просто мав це терпіти. І от після року роботи в LISOD я більше не марнував час на людей для мене не цікавих. Я став більш жорстким.

Змінився і у взаємодії з пацієнтами. Раніше формальні стосунки з ними дуже часто переростали якщо не в дружні, то у приятельські, ми могли провести час у ресторані тощо. Зараз я дистанціююся від особистих стосунків. Якщо твій пацієнт отримує рецидив чи прогресію хвороби, ти швидко вигораєш.

Чи хотів би я повернутися до загальної хірургії? Напевно, ні. Мені там вже не цікаво. Мабуть, можна рости і далі. Але далі вже трансплантологія. І вона ще цікавіша, ніж онкологія.

Відомий хірург розповів про операції, які зробив першим у світі, про те, як змінює життя робота в онкології і чи винайдуть «панацею» від раку, фото-2

- У численних медичних статтях говориться, що деякі лапароскопічні оперативні втручання Ви виконали не тільки вперше в Україні, а і у світі. Про які саме операції йде мова? Через це Вас називають «Бог хірургії». Вас це не бентежить?

- Відповім анекдотом. Знаєте, чим Бог відрізняється від хірурга? Бо він себе хірургом не вважає (сміється). Мене надзвичайно коробить від епітетів «золоті руки», «Бог» тощо. У кращому випадку ми просто висококласні професіонали. І ми, хірурги, не народжуємося класними фахівцями, ми вчимося цьому все життя. Те, що у мене багато речей виходить краще, ніж у інших, це факт. Але це для мене факт настільки дивний, що в глибині душі я себе питаю – чому саме я?

Я – не Бог. Напевно, разів двадцять за свою кар’єру я був на межі того, щоби піти з професії. Як правило, це бувало після якогось тяжкого ускладнення. Не завжди ми можемо пояснити, чому вони іноді виникають. Але є багато речей, окрім медицини, котрі у мене теж класно виходять. Більш того – чи не третину життя я заробляв на життя не медициною. Це зараз, коли я працюю у приватній лікарні, то можу собі дозволити не шукати додаткових заробітків. А був період, коли і «таксував», і торгував на ринках.

Справді, є операції, які ми почали робити вперше у світі лапаросокопічно. Це, наприклад, циторедуктивні операції при метастатичному раку яєчників. Це один з небагатьох різновидів раку, при якому поширення метастазів по черевній порожнині не є вироком у порівнянні з подібною ситуацією при раку кишечника чи шлунка. І ось цю операцію ми дійсно робимо вперше.

Відомий хірург розповів про операції, які зробив першим у світі, про те, як змінює життя робота в онкології і чи винайдуть «панацею» від раку, фото-3

Ми зруйнували систему Семашко і не перейшли на приватну, страхову медицину. Про реформу медицини говорять постійно, я ж поки що жодного реформування не бачу

- З чим в Україні гірше – з діагностикою чи лікуванням раку? Або навпаки – краще?

- Знаєте, сумного в українській системі охорони здоров’я взагалі багато, хоча сказати, що погано все, теж неправильно. Тут треба зважати, що ми візьмемо за точку відліку, за еталон для порівняння. Є країни, у порівнянні з якими у нас просто медицина екстракласу. Якщо ж взяти найбільш розвинені країни, то тоді можна сказати, що у нас система охорони здоров’я відсутня взагалі. Тому що нам дісталася радянська система Семашко, і вона працювала добре, саме як система Семашко. Вона була однією з кращих систем на планеті, якщо брати за основу показник «ціна – продуктивність». Вона була дуже дешева. Але вона була дешева за рахунок дешевого медичного персоналу. Наші лікарі були найдешевші у світі, їхня кількість на душу населення була теж велика - як у жодній країні світу. І була потужна профілактична робота. За рахунок раннього виявлення патологій дороговартісне лікування потрібне було вкрай рідко. Зараз же ситуація наступна: ми зруйнували систему Семашко, але не перейшли на приватну, страхову медицину.

Про реформу медицини говорять постійно, я ж поки що жодного реформування не бачу. Водночас, я б жодним чином не хотів би мати стосунок до реформи охорони здоров’я в Україні – це страшенно невдячний труд.

Скажімо, багато кому не сподобається моє переконання, але я вважаю, що треба на десять років взагалі закрити всі медичні ВНЗ, а тоді, коли дефіцит лікарів почнеться, то відкрити два чи три заклади. У кожному обласному центрі вони точно не потрібні.

У порівнянні з західними країнами, наші університети не випускають готових спеціалістів. Бо кожен, хто стає лікарем, довчається самотужки. Це не є правильно. Деякі речі мають бути на етапі навчання в університеті. Відтак, роблю висновок: системи охорони здоров’я не існує, тому страждає і діагностика, і лікування. Начебто вільний ринок, а при цьому 90% медичних закладів державні з дуже дивними формами фінансування, які явно недофінансовують.

Вся сучасна медицина побудована так, що тільки людина, котра потребує інтенсивної терапії, є пацієнтом стаціонару. Усе інше можна і треба робити амбулаторно. І якщо в українську реформу медицини «вгризтися», це буде надпотужний соціальний вибух. Ви повинні будете звільнити дві третини персоналу.

Водночас є дивні «перекоси». Наприклад, у нашій лікарні на 17 хірургічних ліжках ми виконуємо щорічно 1300 операцій. І з цих ліжок лише половина працює на «велику» хірургію. Інша частина – як хірургія одного дня, амбулаторна. А, наприклад, деякі державні заклади мають 300 ліжок, операцій же виконують 7,5 тисяч щороку. Проста арифметика ясно показує, наскільки кількість місць у них «роздута» і не функціонує так, як мала би. Розумієте, те, що пацієнт лежить у стаціонарі у процесі обстеження, має 6 днів до операції і два тижні після – так у світі ніхто не працює. Це нонсенс.

Колись до мене приїхали колеги зі Швеції. Я їх вів по своїй державній лікарні, і вони показують пальцем на їдальню: мовляв, хто тут харчується, персонал? Я кажу: ні, пацієнти. Вони дивуються – пацієнти що, можуть дійти сюди пішки? А що вони тоді роблять у лікарні? Уся сучасна медицина побудована так, що тільки людина, котра потребує інтенсивної терапії, є пацієнтом стаціонару. Усе інше можна і треба робити амбулаторно. І якщо у реформу медицини дійсно «вгризтися», це буде надпотужний соціальний вибух.

Потрібно буде звільнити дві третини персоналу. Зайдіть у будь-яку лікарню – там досі у ліфтах є умовна «баба Маня», що натискає кнопку. Пішло третє тисячоліття, а у нас досі є баба Маня, яка натискає кнопку в ліфті. Тож щоби забезпечити цілодобове функціонування ліфта, треба чотири ставки баби Мані. Ну як це так? А тепер помножте це все у розмірах країни. Таких прикладів тисячі, і якщо цей персонал почати скорочувати – соціальний вибух неминучий. Але по-іншому ніяк. Як зробити це безболісно, я не знаю…

Жінки – дуже стійкі «бійці». Вони емоційніше реагують на новину про свій діагноз. Можуть заплакати, але потім оговтуються і відчайдушно борються. Чоловіки ж дуже часто «ламаються» і впадають у відчай. Вони гірше психологічно все це витримують.

- Я би хотіла тепер перейти безпосередньо до теми онкології. Які найпоширеніші види раку в чоловіків та жінок, якщо брати Вашу практику? Адже статистичні дані різняться...

- У жінок – рак молочної залози та рак яєчників. У чоловіків – рак простати. У всіх загалом - колоректальний рак.

- Чи є перелік обстежень, які потрібно проводити для раннього виявлення раку?

- Це дуже широке питання. Бо рак – це тільки загальна назва, його різновидів дуже багато. І найгірше те, що не для усіх видів раку існують скринінгові обстеження як такі. Найперше, що я би радив – після 45 років обов’язково потрібно зробити колоноскопію і раз на 5 років її повторювати. Це те, що стосується ранньої діагностики колоректального раку. Якщо є ускладнений сімейний анамнез, то тоді чим раніше, тим краще. В аптеках є тести на приховану кров. Так, цей тест не дозволяє поставити діагноз щодо того, є рак, чи ні. Але якщо прихована кров є, то стовідсотково треба робити колоноскопію. Це не значить, що у вас саме онкологічне захворювання, але точно є патологія. І це ми торкнулися тільки однієї локації. На жаль, не існує скринінгу для раку яєчників. Що не роби, але взяти біопсію можна тільки оперативно. Рак шийки матки і рак ендометрію «прогавити» не можна, якщо у вас компетентний гінеколог, а от рак яєчників підступний. Достатньо двох місячних циклів, коли рак першого ступеню перетворюється на рак третього ступеню з численними метастазами. Але ж ви не будете ходити на обстеження до гінеколога кожні два місяці?...

- Флюорографія. Свого часу пані Супрун посилено доводила її непотрібність та недоцільність. І все-таки: «флюшка» може виявити рак легень?

- Знаєте, кожна людина може говорити все що хоче. Але «флюшка» дійсно виявляє рак. А ще – туберкульоз, з яким у нас теж проблема не менш серйозна в Україні.

- Хто більш «стійкий боєць» – чоловіки чи жінки?

- Безумовно, жінки. Вони емоційніше реагують на новину про діагноз. Можуть заплакати, але потім оговтуються і відчайдушно борються. Чоловіки ж дуже часто «ламаються» і впадають у відчай. Вони гірше психологічно все це витримують.

- Скільки років було Вашим наймолодшим пацієнтам?

- 19 років. Але ми не лікуємо дітей.

- Людина захворіла на рак. Як їй вирізнити гарного фахівця-онколога? За якими ознаками його «впізнати»?

- Те, що я скажу, зараз образить дуже багатьох моїх колег. Але хай там як, на пострадянському просторі «бірочка» з написом «професор» чи «академік» зазвичай відповідала рівню освіченості окремо взятої особи. Останні тридцять років це все не так. «Бірочки» лишилися, але вони далеко не завжди означають, що це людина справді фахова. Потрібно з’ясувати, чи володіє лікар іноземними мовами. Хоча б на рівні вільного читання та перекладу. Якщо ні – він не може вважатися на сьогодні освіченим. Міжнародною мовою медицини є англійська: нею видаються 90% книг та журналів. Тому, якщо людина не знає іноземної мови – її знання неповні. Ну, і я би радив все-таки при встановленні діагнозу послухати хоча би дві думки від різних спеціалістів.

Відомий хірург розповів про операції, які зробив першим у світі, про те, як змінює життя робота в онкології і чи винайдуть «панацею» від раку, фото-4

Панацеї від раку найближчим часом не винайдуть. Можливо, ми просунемося у тому плані, що досягатимемо стійкої і довгої ремісії, але все одно понацеї поки що не буде.

- Лікарі кажуть, що їх нічим не можна здивувати. І все ж таки: були випадки з пацієнтами, які Вас здивували?

- Звісно. Коли людина проходить лікування у нас, отримує хіміотерапію і раптом – ускладнення. Незрозуміле погіршення стану. І тоді виявляється, що окрім ліків, прописаних нашими лікарями, пацієнт приймає якісь «настійки» незрозумілих «знахарок», «цілительок». Мене ніколи не припинять дивувати такі люди.

- З віком вірогідність захворіти на рак збільшується?

- В основному, чим старша людина, тим вірогідність більша. Академіку Петровському приписують слова: «Кожен би з нас помер від раку, якби до нього дожив». Бо все-таки найбільше людей помирає від серцево-судинних хвороб. У підсумку скажу: на сучасному етапі не існує профілактичних засобів, що стовідсотково можуть вберегти людину від онкологічної хвороби. Їх просто не існує.

- Чи вірите Ви в те, що найближчим часом все ж таки буде винайдено ліки проти раку? Чи є якісь реальні наукові «прориви» у цьому напрямку?

- Ні. Думаю, що панацеї найближчими роками не винайдуть. Можливо, ми просунемося у тому, що досягатимемо стійкої і довгої ремісії, але все одно панацеї поки що не буде. Але певні прориви справді є. Скажімо, існує таргетний препарат, призначений для лікування меланоми. Він дозволяє якщо не вилікувати, то довгий час стримувати навіть метастатичну меланому. На сьогодні ціна цього препарату – чверть мільйона доларів на рік. Простіше кажучи: якщо у тебе є мільйон доларів, значить у тебе є чотири роки життя.

- Чи був у Вашій практиці випадок повного одужання, який не можна пояснити науково?

- Окрім випадків, коли під час діагностики сталася помилка – сплутали гістологію тощо. Таких випадків реально кілька знаю. А магічних історій, коли пухлини зникали внаслідок якогось чудесного зцілення – такого точно ніколи не бачив.

- Ваше захоплення – кулінарія. На Ваш погляд, яка їжа є найкориснішою, і що слід повністю виключити з раціону?

- Це теж дуже широке питання, про яке можна говорити годинами. Скажімо, я народився у Казахстані, де основа раціону населення – м’ясо. У них майже не було рослинної продукції. І тим не менш жили віками. Індуси їдять все настільки гостре, що нам і не снилося. Тому я не думаю, що є абсолютно шкідливі або корисні продукти. Людина – одна з небагатьох істот на планеті, котра їсть майже все. Так, з огляду на загальномедичні постулати, я маю сказати, що у вашій їжі має бути достатньо клітковини. І медичні дослідження все ж таки свідчать, що серед затятих «м’ясоїдів» випадків колоректального раку все-таки більше, але не на багато, не дуже значна різниця. Тому їжте достатню кількість клітковини, пийте воду.

- Вас дуже цікаво слухати і читати. Без сумніву, маєте неабиякий літературний талант. А медична література зараз у тренді. Чи не маєте Ви наміру написати книгу?

- На жаль, у мене немає такої можливості просто фізично. У мене є маса напрацьованого досвіду, яким би я хотів поділитися з колегами. Але зараз мені елементарно не вистачає на це часу. А коли вийду на пенсію, це вже все безнадійно застаріє. Тому поки що на книжкових поличках ви не побачите книг Сергія Байдо. Не можна обійняти неосяжне. Тому поки зосереджуватимуся винятково на хірургії, у якій, як я вже говорив, не має меж досконалості і постійно доводиться вчитися чомусь новому. Тому бажаю собі і колегам не втрачати «іскри» і душевного «запалу». А вашим читачам – приходити до нас винятково на профілактичні огляди. Будьте здорові!

Відомий хірург розповів про операції, які зробив першим у світі, про те, як змінює життя робота в онкології і чи винайдуть «панацею» від раку, фото-5

Автор: Світлана Фільчак

Читайте також: «Небезпечні хвороби на ранніх стадіях іноді протікають безсимптомно, тому обстеження у лікаря мають бути регулярними» – акушер - гінеколог Ірина Акіменко

Лікарі-урологи 2 міської лікарні Полтави впровадили новий вид операцій

"Я буду жити! Мені врятували життя" - пригадуємо найпопулярніші публікації про полтавських лікарів

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію
#медицина #хірургія #онкологія #Сергій Байдо

Коментарі

Оголошення
live comments feed...