Міфи і правда про посмертне донорство органів: відверта розмова із трансплант-координатором 1-ої міської клінічної лікарні Полтави

Після нашої публікації про перший у Полтаві випадок вилучення (і подальшу пересадку) органів від посмертного донора, у наших читачів виникла велика кількість запитань.

Нагадаємо, 29-го червня у 1-ій міській клінічній лікарні від патології мозку несумісної з життям померла жінка. Її рідні дали згоду на посмертне донорство органів. Полтавські та київські хірурги провели операцію із вилучення двох нирок та печінки. Їх невдовзі пересадили чоловікові, жінці та 15-річній дівчинці.

Публікація про цей випадок викликала неоднозначну реакцію читачів. Можливо, тому що тема посмертного донорства досі лишається недостатньо висвітленою в українських ЗМІ. Ми вирішили, у міру своїх сил, усунути цей недолік та дати нашим читачам відповіді на найбільш поширені запитання, які стосуються непростої теми посмертного донорства.

Допомагала нам знаходити відповіді Галія Міркатівна Мустафіна, яку у січні цього року призначили на посаду трансплант-координатора 1-ої МКЛ.

«Трансплантологія можлива, лише поки б’ється серце людини!»

-Галіє Міркатівно, як правило, люди гадають, що посмертним донором органів може стати будь-який померлий? Чи так це насправді?

- Однозначно - ні. Щоб відповісти на це питання повніше, потрібно роглянути поняття смерті. Смерть мозку за законодавством прирівнюється до смерті людини. Тобто, якщо мозок припинив функціонування – людини, в повному її сенсі, серед нас вже немає. Але констатувати смерть мозку можна лише за умови перебування пацієнта на ШВЛ (внаслідок травматичних чи патологічних процесів, мозок припиняє виконувати свої функції і вже не може керувати організмом, зокрема диханням). За пацієнта дихає апарат, а робота серця та інших органів підтримується препаратами. Тобто, мозок людини мертвий, але дихання і кровообіг, ще деякий час можуть штучно підтримуватись. Ось тільки в такому випадку можна говорити про посмертне донорство. Іншими словами, трансплантологія можлива, лише поки підтримується серцебиття. Якщо людина померла, і у неї припинилось серцебиття – її органи не можуть бути вилучені і трансплантовані, вони все одно вже не запрацюють в тілі реципієнта.

Наприклад, родичі надали згоду на вилучення органів для подальшої трансплантації. В операційній зібрали хірургічну бригаду... і раптом у донора, ще до процедури вилучення, зупиняється серце. Процедура вилучення відміняється. Якщо серце зупиняється з якоїсь причини, значить з ним щось не так, і воно може не запрацювати у новому організмі. Всі інші органи так само, реципієнтам їх не трансплантують.

-Якщо говорити про констатацію смерті мозку. Як саме вона відбувається, хто її проводить? І чи не можливі ситуації, коли людина іще, можливо, могла б жити, але її вже визнали мертвою?

- Констатація смерті мозку – це окрема від трансплантації процедура. Її проводили і раніше. Існує наказ МОЗ № 2559, що затверджує «Порядок констатації та діагностичні критерії смерті мозку людини» та «Положення про консиліум лікарів». До складу консиліуму залучаються лікар-анестезіолог та лікар-невропатолог. Проводять клінічне обстеження з метою перевірки рефлексів. Далі, можуть застосувати допоміжні методи дослідження з застосуванням комп'ютерної томографії чи УЗД-дослідження. Такі дослідження показують ступінь ураження і кровопостачання мозку, Адже без адекватного кровопостачання клітини мозку починають швидко відмирати… Найчастішою причиною цього стають інсульти чи травми мозку. Навіть, якщо перше клінічне обстеження показало, що мозок не функціонує, за пацієнтом спостерігають від 3 до 24 годин (залежить від різних факторів, починаючи з причин ураження мозку), після чого проводять друге розгорнуте клінічне обстеження щодо життєдіяльності мозку. І якщо два послідовні клінічні обстеження підтвердили смерть мозку, за допомогою газоаналізатора проводять тест для виявлення наявності реакції дихального центру. Такий порядок констатації унеможливлює якісь помилки. Загалом процедура констатації смерті мозку не може тривати менше чотирьох годин. Якщо смерть мозку відбулась, його не можна оживити, людину вже не можливо повернути до життя.

- Якщо лікарі констатували смерть мозку, але ще не відключили людину від ШВЛ, і її розглядають як потенційного донора, як вони знають, чи підходять органи цієї людини для трансплантації?

- По-перше, слід розуміти, що більшу частину аналізів та досліджень лікарі проводять ще тоді, коли намагаються врятувати життя пацієнта. Загальний аналіз крові, сечі, біохімічний аналіз, та інші в залежності від діагнозу, проводять ще коли людина поступає до медичного закладу. Тому загальний стан органів та систем, як правило, зрозумілий вже через кілька годин. Якщо ж, незважаючи на інтенсивну терапію, відбулась смерть мозку, проведена її констатація, і ми розглядаємо людину як потенційного донора, то специфічні дослідження починаємо проводити лише після розмови із родичами.

Якщо рідні надають згоду, проводимо необхідні для трансплантації дослідження, прицільно чи навіть повторно досліджуємо органи, які можуть бути вилучені. Перевіряємо їх на патології, які можуть зашкодити нормальній роботі у новому організмі. Як приклад, ми не будемо пересаджувати печінку з жировим гепатозом. Так, вона працювала в організмі (донора), але через якийсь час, кілька років, таке захворювання могло б призвести до цирозу, найефективніше лікування якого знову ж таки - трансплантація. На базі 1-Ї МКЛ на данний час доступні всі лабораторні та інструментальні методи дослідження для обстеження потенційного донора.

- Як і про що трансплант-координатор розмовляє із родичами?

- Перш за все, родича повідомляють про те, що у пацієнта відбулась смерть мозку, проведена її констатація. Далі, я розповідаю про спрямованість Держави щодо трансплантації, що є відповідне законодавство. Розповідаю про посмертне донорство. Пояснюю, уточнюю, запитую про ставлення, відповідаю на всі питання.

Мене часто запитують: «А як ти вмовляєш родичів?» Я - не вмовляю. Не можна вмовити надати таку згоду і спати спокійно. Як на мене, можна все пояснити, відповісти на всі питання, а потім запитати думку. Якщо людина вислухала і погоджується надати дозвіл, теж не варто поспішати. В розмові родича з трансплант-координатором повинні бути висвітлені всі виниклі питання. З цим жити – і мені, і цій людині. Буває, що доводиться розповідати кілька разів, наприклад, прохають поговорити зі всіма родичами. Трапляється, що люди телефонують і радяться зі своїм священиком. До речі, більшість релігійних конфесій розглядають посмертне донорство органів як добру справу і прояв любові, що не суперечить догмам.

Лише після розмови ми переходимо до написання згоди. Згода – це не два рядки друкованого тексту, під якими треба лише поставити підпис. Це заява принаймі на дві сторінки з безліччю пунктів, яку надавач згоди повинен прочитати та заповнити власноруч, і лише потім підписати.

Право на написання такої заяви має близький родич або інший законний представник, що бере на себе зобов’язання щодо поховання померлої особи (якщо у людини немає родичів – Авт.) – так зазначено у законодавстві. Якщо родичів кілька, то згідно черговості спадкування за законом, рішення приймають, наприклад, діти чи другий з подружжя, а не тітка/дядько.

- Чи обговорюєте ви із рідними те, які саме органи плануєте вилучити для пересадки?

-Які саме органи підійдуть для пересадки, буде зрозуміло лише після проведення специфічних досліджень. Але коли людина пише заяву (підписує згоду), в ній відмічає, які саме органи з переліку дозволяє вилучити. Звісно, що в процесі розмови висвітлюються і ці питання.

-Якщо рідні підписали згоду на вилучення органів, що відбувається далі?

-Якщо рідні підписують згоду, ми можемо виконувати необхідні дослідження потенційного донора. Я вношу інформацію до ЄДІСТ – «Єдиної державної інформаційної системи трансплантації органів та тканин». Вноситься заява (згода), акт констатації смерті мозку, група/резус крові донора, дані медичної картки, подальші результати досліджень. ЄДІСТ, після внесення інформації про донора, співставляє пари донор-реципієнт і створює список реципієнтів. Контактуємо з їх трансплант-координаторами, починаємо сумісними зусиллями якнайшвидше вирішувати безліч питань…

- А чи існують якісь пріоритети при розподілі органів?

- В нашій системі щодо розподілу органу реципієнтам першим пріоритетом закладено – регіональний, другий, звісно – це діти. Приміром, рідні надали згоду на вилучення серця донора (в Полтаві). Наприклад, при умові, що серце ідеально підходить реципієнту зі Львова, він не зможе його отримати з об’єктивних причин, адже для трансплантації відстань і час мають величезне значення. Ось, вилучена нирка може тривало транспортуватися, і мова може йти і про вісім годин. А у випадку із серцем у нас є лише близько чотирьох годин. Тому щодо серця вчасно дістатися Львова не можливо, навіть, із авіацією, а її, до речі, вже планують залучати в рамках єдиного аеромедичного простору при проведенні трансплантацій.

-Чи платять рідним, які дають згоду на пересадку органів?

-Ні, і це категорично. Ані у біоімплантології, ані у трансплантології в Україні мови про кошти не йде взагалі. Згода - це виважене рішення, яке має ґрунтуватися лише на власних міркуваннях, моральних прагненнях зберегти життя... Ніяких коштів від реципієнта, ніяких коштів донору.

-Ми поговорили про те, як можуть написати згоду на посмертне донорство органів рідні. А чи можна і як саме написати заяву про згоду на посмертне донорство власних органів?

- На реалізацію Закону України «Про застосування трансплантації анатомічних матеріалів людини» порядок надання та отримання письмових згод затверджено Постановою КМУ №1211. Цією постановою затверджено десяток варіантів заяв. Так, можна написати згоду на посмертну донацію органів із власного тіла. Або, навпаки, написати заяву про незгоду. І тоді навіть згода чи незгода родичів вже не матимуть значення. Мабуть при небажанні визначитись зараз, можна написати заяву і призначити людину, яка після смерті визначить, чи надавати згоду.

Наразі, щоб зафіксувати своє волевиявлення щодо можливої донації органів, потрібно написати заяву. Далі її необхідно внести в ЄДІСТ, тому необхідна зустріч з трансплант-координатором який має доступ до системи. Так, я можу внести заяву в ЄДІСТ. Ні, поки що ніхто не приходив писати такі заяви. Можливо, тому що люди недостатньо інформовані про існуючі можливості згідно законодавства, а можливо тому що не бажають витрачати на це час. (Зв'язатися із Галією Міркатівною можна за її робочою електронною адресою [email protected] - Авт.)

До речі, в наш час оцифрування і спрощення доступу до власної інформації, планують ввести відповідний розділ в «Дію». Там буде міститися інформація про згоду/незгоду на посмертну донацію органів та тканин. На мою думку, для громадян цей спосіб волевиявлення буде простішим, ніж зараз. У водійських посвідченнях нового зразка такий пункт вже є.

-Чому у Полтаві досі не пересаджують нирки?

-Трансплантація нирки на сучасному рівні - це нове не лише для 1-ї МКЛ, а і для всієї України. Минулого року між МОЗ України та КП «1-а міська клінічна лікарня Полтавської міської ради» укладено договір про медичне обслуговування населення з надання високоспеціалізованої медичної допомоги методом трансплантації. І почалося: спеціальне обладнання знайти, придбати, лікарів на стажування направити… відносно довгий, не легкий шлях. Але частину його ми пройшли, і вже цього року вперше відбулася експлантація (вилучення - Авт.). Люди, яким потім пересадили ці органи, почувають себе добре.

Пересадити нирку технічно, мабуть, можемо вже сьогодні. Мається на увазі, що операційна обладнана, піврічне стажування хірургом опановане. Але трансплантація нирки - це не суто хірургічна процедура. Є безліч величезних супутніх "дрібниць", які при трансплантації потрібно обов’язково враховувати. Адже ми хочемо, щоб після операції людина вижила, вийшла від нас здоровою і радісно продовжила своє нове життя. Наприклад, щоб пересадити нирку, потрібне не лише співпадіння за групою-резусом крові. Далі необхідно провести Cross-match тест – визначення сумісності реципієнта та донорського органу за аналізом сироватки крові. У нас, в Полтаві, таке дослідження раніше просто не робили. Зараз вже зможемо виконати. Для цього і лаборанта на курси відправили, і спеціальний мікроскоп придбали, і реактиви замовили… Зараз це звучить просто, а поки цей шлях пройшли…

Окрім донора до пересадки потрібно підготувати й реципієнта: знати, які саме препарати та у якій кількості йому дати, мати можливість швидко провести пакет обстежень, і знову ж, це не просто загальний аналіз крові. Після трансплантації нирки реципієнту потрібна діалізна підтримка на місці, визначення рівня імуносупресії, список довгий, поступовий. Але таким же він був і на етапі донації, і ми його успішно здолали. Тому, сподіваюсь, що цей етап, шлях до трансплантації нирки, ми здолаємо. Маю надію, що восени ми в повному обсязі будемо готові до трансплантації нирки. Це потрібно зробити для пацієнтів. І в 1-й міській клінічній лікарні сьогодні зібралася потужна команда на чолі з директором, з підтримкою керівників міста і області, що дійсно зацікавлені, щоб трансплантологія у Полтаві розвивалася. Тому що інколи трансплантація органів - це єдиний шлях, щоб врятувати дорослого чи дитину.

Стежте за усіма новинами Полтави та області у нашому Telegram