Із Полтави – до Сіднею: записки про життя українського емігранта у Австралії

Це історія чоловіка, який за кілька місяців до розпаду Радянського Союзу переїхав із Полтави до австралійського міста Сідней. Із особистих причин він не називає своїх імені та прізвища. Натомість – охоче розповідає про всі нюанси і переваги життя у Сіднеї, який він вважає найзручнішим містом для життя.

Еміграція із Радянського Союзу: Москва – Сінгапур - Сідней

Наприкінці 80-их, коли відкрили кордони, почалася нова хвиля еміграції. Цей час якраз співпав із тим, що у Австралії приймали людей тих спеціальностей, яких вони потребували. Для виїзду до інших країн потрібно було мати родичів, знати мову, іще якісь моменти. А тут потрібно було лише підходити за віком – до 35 років, мати вищу освіту за спеціальністю та досвід роботи. Якщо ти набирав необхідні бали за усіма цими критеріями, тебе включали до списків потенційних кандидатів. При цьому, австралійцям були не важливі твої національність, колір шкіри, віросповідання та інші моменти. Головне, щоб ти добре володів своєю професією. Я був програмістом і такі спеціалісти також були їм потрібні. До цього мої друзі вже перебралися до Австралії і, як кажуть, проклали туди дорогу.

У вересні 1991-го ми разом із родиною емігрували із тоді ще Радянського Союзу. Він юридично розпався через кілька місяців. Виїжджали ми іще із радянськими паспортами. Летіли спершу із Москви до Сінгапуру. Пригадую, що грошей у нас вистачало лише на цей переліт. Квитки із Сінгапуру до Сіднею нам купували друзі, які вже працювали у Австралії. Тому австралійське життя ми почали, віддаючи борги за переліт.

Знайомство із Сіднеєм та подорожі усім світом

Переліт до Австралії загалом займає добу. У мене до цього було уявлення про Сідней, як про інші великі міста, на кшталт Нью-Йорку чи Москви. Але коли вперше потрапляєш до Сіднею, не бачиш нічого вражаючого. Будинки невеличкі, вулиці неширокі. Спершу навіть відчуваєш якесь розчарування. Та коли трохи у ньому поживеш, розумієш, яке це насправді мальовниче місто. Сідней розташовується на пагорбах і з різних точок у місті відкриваються неймовірні краєвиди. З одного боку – океан, з іншого – затока із найвідомішими місцями: оперним театром та мостом. Для мене Сідней – найбільш мальовниче місто із усіх, у яких я побував.

Коли ми приїхали, із першого дня нам почали виплачувати допомогу від держави. Друзі допомогли із пошуком житла, влаштуванням доньки до школи. Я пішов на курси англійської. Австралія – це ж колишня англійська колонія і говорять тут англійською. У школі я шість років вчив німецьку, у Полтаві перед еміграцією почав брати приватні уроки англійської, проте у Австралії потрібно вчити не лише побутову мову, але, що головне – професійну.

При цьому близько року я просидів без роботи. Тому що те, що я знав технічно і у Радянському Союзі іще було актуальним, для Австралії виявилося застарілим. Зрештою, влаштувався на роботу у Сіднеї до невеликої консалтингової компанії. Через рік роботи там я зрозумів, що можу виконувати це ж саме як працівник за контрактом. І почав шукати роботу у інших країнах. Із 1996 по 2007 працював за контрактом у десятках країн світу: США, Англія, Ірландія, Франція, Германія, Нова Зеландія, Бельгія, Нідерланди. Після цього повернувся до Сіднею і зараз вже не планую кудись їхати із цього міста.

Для мене Австралія – найбільш зручна країна для проживання. А Сідней – найбільш комфортабельне місто в Австралії у плані клімату. Тут поєднані блакитне небо, океанське узбережжя, зелень, яка не зникає цілий рік. Зими, як такої, у Сіднеї нема, снігу, відповідно, також. Центрального опалення у будинках немає. Люди самі можуть встановлювати газові каміни чи обігрівачі. Середньомісячна температура взимку – +15. Нижче +5 взагалі вкрай рідко опускається. Вночі може буде +8, вдень +18. Влітку ж середньомісячна температура +25. Якщо, приміром, у Мельбурні може тиждень-два стояти спека у +35+40 градусів, то у Сіднеї такого немає.

Місто дуже зелене, тут багато парків із тропічними рослинами. Крім цього, ми живемо якраз у тій частині Сіднею, де поруч пляж і океан. Я працював у багатьох місцях, але Сідней вважаю найкращим містом для життя.

Національна кухня, полтавські цукерки та сало із австралійських свиней

Ментальність австралійців багато у чому визначається кліматом. Тут багато людей займаються спортом просто на майданчиках у парках. Тут немає синдрому короткого світлого дня, тому австралійці багато час проводять на свіжому повітрі. Живуть у будинках із відкритими двориками, смажать м'ясо. Австралія входить до п’ятірки кращих країн світу за рівнем доходу та якістю життя. Через те, що немає фінансового напруження, народ тут більш відкритий та дружелюбний.

Національна кухня тут відсутня, тому що це країна з емігрантів. Такий собі мікс, у якому перемішалися культури різних націй. Натомість є багато ресторанів етнічної кухні. Можна знайти окремо тайський, китайський, індонезійський, малазійський ресторани. Багато італійських закладів. У Мельбурні, приміром, живе греків, більше, ніж у будь-якому місті Греції (якщо не рахувати Афіни).

У Мельбурні є також деякі російські магазини. Щось українське знайти складно, але років п'ятнадцять тому я бачив у одному із магазинів цукерки «Полтавська битва».

У Австралії також готують, приміром, домашні ковбаси. Але смак у них зовсім інший, ніж в Україні. Через клімат ґрунт тут мало придатний для сільського господарства. Немає такої соковитої трави. Тому навіть якщо вигодувати корову чи свиню, то м'ясо буде більш жорстким. А сало із австралійської свині просто не зробиш.

Кенгуру на вулицях, вразливі коали та лісові пожежі

У самому Сіднеї кенгуру по вулиці не бігають. Хоча, наприклад, неподалік від нашого будинку періодично з’являється лисиця. А от якщо поїхати у селищі неподалік від нашого міста, то можна побачити кенгуру, які стрибають по вулиці чи перебігають через дорогу.

Коали також є, але вони захищені Червоною книгою і взагалі їх краще не чіпати, тому що вони можуть отримати стрес. Коли на початку року були пожежі, від яких загинули багато коал, це була справжньою національною трагедією. На рівні парламенту обговорювали – як їх можна захистити.

Загалом можу сказати, що у Австралії я побачив у живій природі більше тварин, ніж за все життя у Полтаві. Окрім кенгуру, коал та інших мешканців суші це ще й жителі океану – кашалоти, дельфіни та акули.

Цьогорічні пожежі нас не зачепили, але над містом стояв жахливий смог, не було видно сонця. Одного разу ми поїхали відпочивати і загорівся ліс навколо нас. Назад ми не могли виїхати. Коли полум’я ущухло, верталися випаленим лісом. Це було жахливе видовище.

Коронавірус у Австралії

Обмеження у нас запровадили наприкінці березня, але не такі сильні, як у Європі. Австралію та Нову Зеландію простіше закрити – просто не пускати літаки та кораблі. Потенційним джерелом зараження могли бути лише туристи, які поверталися до країни. Власне, коли у Австралію заходили туристичні кораблі, вони і занесли коронавірус. Зараз триває розслідування, чому цьому не запобігли.

Число хворих було в рази меншим, ніж у країнах Європи. Мова йшла лише про сотні хворих. Усіх перевели на роботу віддалено, спортивні змагання зупинили, стадіони закрили. Але сидіти вдома не змушували. Держава доплачувала бізнесу, щоб працівникам виплачували допомогу. Багато закладів сфери послуг закрилися – магазини, кафе, ресторани.

Місяць тому знову стався спалах хвороби у Мельбурні. Місто зараз повністю закрите. Там запроваджена комендантська година, з дому без потреби не можна виходити. При цьому мова йде про кілька випадків на добу. Штат Квінсленд, який зазвичай живе за рахунок туризму, зараз взагалі не пускає до себе людей до себе. Тут потрібно зазначити, що у кожному штаті Австралії є прем’єр. І якщо штат вирішив закрити себе, то навіть парламент країни чи прем’єр-міністр нічого зробити не можуть.

Повернення в Україну

Після еміграції один раз повертався до України. У 2006-му році я якраз працював у Європі та вирішив на своє 50-річчя поїхати до Полтави. Був там п’ять чи сім днів.

Зараз у мене немає планів щодо поїздки в Україну. Ностальгію за людьми я задовольнив ще чотирнадцять років тому, а у одну річку двічі, як відомо, не входять. Коли я був в Україні, не міг уявити, як зможу жити на Заході. Тепер складно уявляю, як би я, приміром, пережив в Україні 90-ті.

Зараз я відчуваю себе більше громадянином світу. Я у будь-якій частині світу – і свій, і чужий. Не можу, наприклад, сказати, що я повністю належу до тієї країни, де живу зараз. Але мені Австралія ближче, ніж Україна.

 Раніше ми розповідали історію полтавки, яка підкорила Китай.

Бажаєте отримувати найважливіші новини Полтави у месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram