Колишні безхатченки із Полтави працюють у Німеччині та Норвегії

На вулицях Полтави періодично проживають до ста безпритульних людей. Періодично вони мігрують до інших міст та областей, деякі з них – помирають від хвороб та способу життя. Проте трапляються і оптимістичні сценарії. Частина безпритульних потрапляє до міського Центру адаптації для бездомних людей і починає нове нормальне життя. Про те, як це вдається зробити, скільком людям і як допомагають у Центрі – ми говоримо із його керівницею, представником БО "Світло надії" Оленою Чикуровою.

Що являє собою Центр і кому тут допомагають?

Центр адаптації для бездомних та осіб, що звільнилися працює в місті вісім років. Зараз у ньому перебувають сорок людей. Впродовж кількох років по вівторках годуємо людей на Південному вокзалі.

У зв’язку із карантином це призупинили, але були там востаннє минулого тижня. Зрештою, усі безпритульні знають, куди йти, у випадку чогось – провулок Шевченка, 5а.

Потрапити у центр можна цілодобово. У нас є «банк» одягу, триразове харчування, нічліг, душ, пральні машинки. Людина, яка до нас потрапляє, обов’язково проходить флюорографію, шкірвенобстеження на наявність контагіозних захворювань. Для тих, хто не хоче йти з вулиці, ми раз на три місяці ми замовляємо пересувний флюорограф і проводимо виїзні дослідження на туберкульоз. Тоді навіть людина, яка живе на вокзалі, має довідку.

У центрі ми відновлюємо документи, сприяємо влаштуванню на роботу. У нас є партнерський зв'язок із центром зайнятості. Навіть якщо немає документів, є підприємці, які беруть цих людей на роботу на своїх дачах, як охоронців чи працівників.

Як багато людей після центру все одно повертаються на вулицю?

Для таких людей прийти у центр – це вже крок. Після нього, як правило, людина вже готова змінюватися і налагоджувати нормальне життя. Тому лише 10 відсотків повертаються знову на вулицю. Тим, хто має важкі залежності, ми допомагаємо потрапити на лікування до наркодиспансеру, знаходимо групи анонімних алкоголіків та наркоманів. Це насправді дуже підтримує. Багато таких хлопців, які пройшли реабілітацію, відновили документи, і зараз працюють, відкладають гроші. Потім збирають необхідні суми і йдуть із центру – вже самостійно знімають житло у місті.

Багато тих, хто пройшов через наш центр, потім допомагають нам. Є кілька хлопців із «золотими руками», які зараз вже постійно живуть у Германії, один – у Норвегії. Коли приїздять в Україну, то не забувають, допомагають центру.

Є такі, які категорично не бажають їхати до центру. Але можуть приїхати покупатися, поголитися. Іноді їм хочеться прийняти душ із милом, перевдягнутися у чистий одяг. Частина із них зберігають у нас документи, гроші.

Хто, чому і як опиняється на вулиці?

Великий відсоток – внаслідок залежностей. Людина стала залежною від алкоголю чи наркотиків. І ніхто не подав руку. Як часто це буває – звинуватили, відштовхнули, не допомогли знайти групи допомоги, не пояснили. Багато вихідців із інтернату. Закінчили інтернат, держава квартиру не надала, подітися нікуди – або у в’язницю, або у центр адаптації.

У свій час у нас жили два депутати. Захворіли, стали непотрібні, їх викинули з дому. Часто виписують людей із квартир, хоч це незаконно, і людина опиняється на вулиці При цьому у таких людей, як правило, є родичі, є житло, на яке вона ж і заробила.

Є абсолютно різні випадки. Наймолодшим у нашому центрі був 17-річний хлопець. Він посварився із мамою і втік із дому. Ми її розшукали – вона приїхала та забрала його. Зазвичай, ми беремо до центру лише повнолітніх та людей не пенсійного віку. Проте трапляються винятки. Зараз у нас живе бабуся віком 80 років. Ми готуємо її до переведення до геріатричного центру, проте, доки карантин, її туди не візьмуть.

Часто люди, які до нас потрапляють, мають інвалідність. Ми допомагаємо їм відновити документи, оформити інвалідність та відповідні виплати.

Хто фінансує центр?

Фінансують центр із міського бюджету через програму «Турбота» департаменту охорони здоров’я та соціального розвитку міста. На цей рік виділили 700 000 гривень. Ці кошти йдуть на оплату комунальних, роботу офіційних працівників, які «ведуть» бездомних.

Більшість робіт по по центру безпритульні роблять самі. Також чотири години на день вони працюють на неоплачуваних громадських роботах – прибирають територію, підстригають дерева.

Скільки приблизно безпритульних живуть на вулицях Полтави?

Можливо, до ста чоловік. Зазвичай, влітку вони часто мігрують. Періодично я бачу їх на вокзалах Києва, Львова, інших країн. Влітку часто їдуть у сторону Одеси. У зв’язку із карантином ситуація, скоріш за все, зміниться і зараз їх може бути більше.

Як у центрі дотримуються карантинних заходів?

У нас через певну специфіку запобіжні заходи були і до карантину. І деззасоби, і кварцеві лампи. У нас живуть дівчата після 65 колонії – вони усі швачки. Дівчата за чотири ночі пошили 200-300 масок. Не лише для себе пошили, а ще й роздали літнім людям, які живуть біля центру.

Нагадаємо, раніше ми порівняли безпритульних Полтави та Нью-Йорка.