• Головна
  • Оксана Петрусенко: життєва драма українського соловейка
18:30, 8 березня 2020 р.
Надійне джерело

Оксана Петрусенко: життєва драма українського соловейка

Оксана Петрусенко: життєва драма українського соловейка

Її життя гідне того, аби про нього написали роман чи зняли художній фільм. Скільки у ньому переплелося різного: було багато любові і зради, трагедії і творчості. І все це - на тлі суворих історичних подій. Минають роки,  але постать славетної української співачки Оксани Петрусенко продовжує хвилювати поціновувачів мистецтва.

Її ім’я від народження - Ксенія Бородавкіна. Вона походила з дуже бідної родини. Мешкала сім'я  у Севастополі, де Оксана з’явилася на світ 1900 року. Дівчинка була дуже обдарованою, співала з раннього дитинства. Звісно, ніхто з оточуючих це не сприймав серйозно. Ніхто, окрім самої Оксани. Яка одного разу і на все життя зрозуміла – музика її покликання на все життя. Розповідає мистецтвознавець Ольга Марченко:

« - У вісімнадцять років почалося її сходження на сцену. Абсолютно випадково вона прочитала оголошення про набір хористів до щойно заснованого у Херсоні  державного українського театру. У неї вистачило сміливості і навіть зухвалості звернутися до завідувача музичної частини Петра Бойченка. Як розповідають сучасники , він прослухав її й вигукнув «Знайшовся справжній скарб!». Без сумніву, Оксана – великий талант. Але тут зіграло роль ще і те, що вона йому впала в око як жінка. Бойченко - її перший музичний наставник. І перший чоловік. Він же придумав їй псевдонім – Петрусенко. Так називали його самого у дитинстві. Нове прізвище Ксенія сприйняла так, наче зроду воно їй належало. Цей сценічний псевдонім згодом перекочував і до паспорта співачки. Ксенії Бородавкіної не стало. З'явилася зірка епохи Оксана Петрусенко , яку називали сучасники « Український соловейко».

Жили вони спершу добре. Але згодом почалися негаразди. Вони наростали  як снігова лавина. Чим більший успіх мала Оксана, тим більше ремствував чоловік. Бойченко, на 20 років старший за Оксану, не оминав нагоди пригадати, кому вона має завдячувати своєю славою.

Петрусенко врешті - решт не витримала. 1923 року кидає Бойченка і їде до Києва. 1923-го стала там студенткою вокального факультету Музично-драматичного інституту ім. Лисенка. І тут – новий поворот у її долі. Ольга Марченко розказує:

« - Оксана провчилася лише рік. А далі – перше велике кохання у її житті сталося. Вона закохалася в баритона Мефодія Семенюту-Барила і завагітніла.Однак, дізнавшись про це, Мефодій злякався і покинув її. Оксана 16 січня 1925 року народила сина Володимира. Що б прогодувати себе і дитину, вона тяжко працювала, не відмовлялася від жодних пропозицій. Співачку запросили до Казані виконувати партію Оксани в опері Чайковського "Черевички". Прем'єра пройшла блискуче. Партія Вакули була в тенора Василя Москаленка із Свердловська. Невдовзі він став її другим чоловіком. Улітку 1934-го столицю УРСР перенесли з Харкова до Києва. Петрусенко поїхала на прослуховування в місцеву оперу і увійшла до трупи цього славного закладу».

Далі – чергові буремні історичні події і черговий віраж Оксаниної долі. У вересні 1939 року Західну Україну приєднали до УРСР. До складу "творчого десанту", який направили до Львова включили і Оксану Петрусенко. « Звісно, вона не знала, що той віраж буде останнім, трагічним для неї» - каже Ольга Марченко:

« - У Львові у неї починається просто таки шалений роман із на дев'ять років молодшим Андрієм Чеканюком. Він був редактором головної партійної газети "Комуніст" і членом ЦК. Мав дружину, двох дітей. Наслідок цього роману – друга Оксанина вагітність. І знову… трагедія. Чеканюк кидає Оксану і вертається до родини. Він одразу припинив із нею будь-які стосунки.Свого другого сина вона народила 8 липня 1940-го. Назвала Олександром. Почувалася добре. І ось тут починається низка загадкових подій. Численні історичні джерела так описують їх. Мовляв, на восьмий день артистку збиралися виписувати. Уранці 15 липня вона передала записку своїй подрузі і концертмейстеру Ніні Скоробогатько, що з речей їй принести. А за кілька годин раптово померла. Офіційна версія - ускладнення після пологів. Одразу з'явилися чутки, що 40-річна оперна зірка померла не власною смертю. Мовляв, і в одномісну палату її поклали невипадково - щоб не було зайвих свідків. Зізнання медсестри, яка чергувала того дня в пологовому відділенні, стали відомі лише недавно. Уже на смертному одрі вона розповіла родичці, що Оксана Петрусенко випила склянку отруєного молока. Отруту підсипала напарниця медсестри.Буцімто, її підкупила дружина маршала Тимошенка. Вона страшенно ревнувала чоловіка до співачки. Київ прощався із Оксаною Петрусенко 17 липня 1940 року. Повз домовину в Оперному театрі пройшло понад 100 тис. людей. З театру примадонну винесли, за традицією, під оплески."Тисячі людей заповнили прилеглі до театру вулиці. Погляди всіх звернені на центральний вхід театру, звідки мають винести труну, - описували наступного дня газети - По обидва боки вулиць Леніна і Червоноармійської повно народу. На балконах, на вікнах стоять, проводжаючи поглядами процесію, тисячі людей. Не вмовкає мелодія траурного маршу". Оксану Петрусенко ховали на Байковому цвинтарі. "Тополева алея кладовища, - продовжує репортаж газета. - В оточенні тисяч людей їде катафалк із труною. Ось і місце останнього спокою. Поряд поховані корифеї української сцени Садовський і Заньковецька".

25 оперних партій було в репертуарі Оксани Петрусенко. Ще більшої слави зазнала як виконавиця українських народних пісень. "Що частіше я зустрічав її в останні роки, то більше вражала в ній невідповідність доброї усмішки зі смутком, невимовмо застиглим в очах" – пригадував ровесник Оксани Петрусенко, український оперний співак Іван КОЗЛОВСЬКИЙ. "Оксана Петрусенко мала дзвінкий, сріблястий, сильний голос - лірико-драматичне сопрано. Діапазон його був такий великий, що ніколи найвища нота не здавалась останньою, а завжди думалось: вона може взяти ще вищу... Такого великого успіху, який мала Петрусенко, не пам'ятаю ніде й ні в кого» - скаже згодом Зоя Гайдай, солістка Київської опери в 1934-1955 роках, про свою суперницю по її смерті.

А нам, нащадкам, залишається тільки дивуватися – як доля обдарувала Оксану таким рідкісним талантом і натомість, не дарувала і крихти щастя..

Читайте також: Гуморист чи мученик? до 130 річя Остапа Вишні

Пересопницьке Євангеліє - символ державності з полтавськими сторінками

#історія #пам'ять #долі
Оголошення
live comments feed...