Сьогодні - Всесвітній день письменника. Як працює полтавська спілка письменників?

3-го березня у світі святкують Всесвітній день письменника. Він відзначається за рішенням 48 конгресу Міжнародного ПЕН-клубу, що відбувся 12-18 січня 1986 року. ПЕН-клуб був заснований у 1921 році. Це – міжнародне об’єднання письменників, яке виступає на захист принципів свободи інформації всередині кожної країни і між всіма країнами. Його члени зобов’язуються виступати проти придушення свободи слова в будь-якій її формі в тих країнах і суспільствах, до яких вони належать, а також в усьому світі, коли це можливо.

Ми поспілкувалися з головою правління Полтавської обласної організації Національної спілки письменників України – Наталією Кірячок (Трикаш) та дізналися у екслюзивному інтерв'ю нашому виданню цікаві факти про полтавську спілку письменників.

Пані Наталіє, розкажіть про свою творчість та діяльність у полтавській спілці письменників.

В апараті Полтавської обласної організації Національної спілки письменників України я працюю з 2005 року. На посаді голови - останні пять років. Ще навчаючись в університеті почала відвідувати літературну студію «Полтавські джерела». На той час її вели Олена Гаран та Сергій Осока. Щотижня у спілці збиралися до двох десятків молодих авторів, які читали свої тексти і прагнули почути відгуки професіоналів. Часто ці відгуки були критичні, втім це сприймалося багатьма літстудійцями, як поштовх до пошуку вдалого рядка, рими.

Завдяки численним літературним конкурсам, що опікувала обласна письменницька організація, на літературному полі дуже потужно про себе заявили: Галина Пустовгар, Євгенія Найчук, Юлія Манойленко, Ганна Кревська, Олександр Пушко, Сергій Макаренко. Нині вони прийняті до Національної спілки письменників України, відзначені обласними та всеукраїнськими преміями.

Щодо власної творчості, то продуктивною (якщо говорити про чисельність власних книг) себе не назву. Пишу переважно поезію та малу прозу. Зараз захопилася начиткою своїх віршів та публікую у себе на сторінці у соціальній мережі. Обираю давно написані тексти, вони починають якось для мене по-новому звучати. Відразу маєш відгук читачів і це мотивує теж творити.

Скільки письменників у спілці?

Полтавська обласна організація Національної спілки письменників України заснована у 1936 році. Через репресії та війну свою діяльність відновила у 1956 році – під час періоду реабілітації жертв сталінізму. Її очільниками у різні роки були: Пилип Бабанський (1956–57), Олесь Юренко (1957–66), Олександр Чуча (1966–89), Тарас Нікітін (1989–91), Володимир Мирний (1991–2000), Микола Костенко (2000–05), Олена Гаран (2005–15).

Я очолюю спілку з 2015 року. Всього спілка налічує 41 особу.

Чи важко видавати твори? Держава якось сприяє?

В області маємо програму підтримки соціально значимої літератури. Діє комплексна “Програма комунікацій влади з громадськістю та розвитку інформаційної сфери в Полтавській області”. Щороку комісія відбирає заявки від видавництв, чимало книг отримує фінансування. Так, за останні роки світ побачили такі видання: «Нехворощ» Любові Пономаренко,"Нащо равликові хатка?" Галини Пустовгар, "Григір Тютюнник. Мануйлівський записник" Олексія Неживого, "Калинове гроно. Том V. Антологія творів полтавських літераторів ХХ-ХХІ століть для дітей" за редакцією М. Любивого, “Вир” Григорія Тютюнника та інші.

За підтримки Обласної ради та Департаменту інформаційної діяльності та комунікацій з громадкістю з 2018 року маємо журнал «Полтавська криниця». За цей час вийшло чотири номери. Головний редактор журналу - Володимир Шкурупій. До складу редколегії входять такі письменники: Микола Степаненко, Лідія Віценя, Наталія Кірячок (Трикаш), Тетяна Луньова, Олександр Пушко, Павло Стороженко. Головні рубрики журналу – “Наголос”, “Поезія”, “Проза”, “Сторінками майбутньої книжки”, “Написане залишається”, “Переклади”, “Літмайдан”, “Малим читачам”, “Спілчанська толока”, “Книжковий хронограф”.

Які зараз тренди в українській літературі? Які книги користуються попитом?

Варто зауважити, що у творах літераторів Полтавського краю проглядається різноспрямованість творчих пошуків і в тематиці, і в стилістиці, і в жанрах. Та це й не дивно, адже кожен автор має свій індивідуальний голос, має власний, лиш йому притаманний, світогляд, життєвий досвід і, відповідно, спираючись на них, творить нове слово в літературі, цінне для нас тим, що воно про наше життя, про нас із вами. 

«Проза, яка надрукована в «Полтавській криниці», засвідчує, що маємо справу з літературою високого ґатунку, добротно виписаною і яка вигідно відрізняється майстерністю викладу тексту. Літературу, яка бере свої першопочатки із традиції української національної прози і, взагалі, може стати нашим брендом, якщо доносити її до читача не тільки полтавського. Кожен із авторів випрацював власну стилістичну стратагему й дотримується її у творчих пошуках нового погляду на внутрішній світ людини, зазираючи в глибину його протиріч крізь призму психологізму», - так в одній із передмов до журналу говорить його головний редактор Володимир Шкурупій.

Звичайно, двоє чисел журналу на рік з обмеженим обсягом, не дають змогу друкувати в ньому романи й повісті, а наклади видань настільки невеликі, що вони доходять лише до обмеженого кола читачів. І це прикро. Тому, ми можемо робити огляд лише малої прози – оповідання, новели або уривку з великого твору. Але навіть якщо оцінювати рівень оприявненого в чотирьох числах «Полтавської криниці», то ми маємо справу із добротною сучасною прозою та поезією, написаною як у реалістичному ключі, так і у психолого-філософському, з елементами магічного.

Наш часопис показує, що полтавський літературний контекст не просто живий, а все впевненіше виходить на обрій української літератури, пітверджуючи загальноприйнятий постулат про Полтаву як духовну столицю України.

Раніше ми писали Полтавка створила бутик брендового посуду та підкорила компанію у Лондоні