Історія Короленківської ялинки (ФОТО)

Історія Короленківської ялинки, Оксана Солопко

До традицій, які нам залишила у спадок родина Короленка належить і свято традиційної Короленківської ялинки. Переїхавши до Полтави на постійне місце проживання у 1900 році, видатний письменник-гуманіст започаткував у Полтаві це нове свято.

Історія Короленківської ялинки (ФОТО), фото-1 Історія Короленківської ялинки (ФОТО), фото-2 Історія Короленківської ялинки (ФОТО), фото-3 Історія Короленківської ялинки (ФОТО), фото-4 Історія Короленківської ялинки (ФОТО), фото-5 Історія Короленківської ялинки (ФОТО), фото-6 Історія Короленківської ялинки (ФОТО), фото-7 Історія Короленківської ялинки (ФОТО), фото-8 Історія Короленківської ялинки (ФОТО), фото-9 Історія Короленківської ялинки (ФОТО), фото-10 Історія Короленківської ялинки (ФОТО), фото-11 Історія Короленківської ялинки (ФОТО), фото-12 Історія Короленківської ялинки (ФОТО), фото-13 Історія Короленківської ялинки (ФОТО), фото-14 Історія Короленківської ялинки (ФОТО), фото-15 Історія Короленківської ялинки (ФОТО), фото-16

Ця традиція родом з дитинства письменника, яке минуло на Волині. Це тоді була територія Польші. Мати Короленка була полькою та іменницею якраз у День  Різдва – 25-го грудня. Іменини завжди святкували дуже традиційно. Не їли до першої зірки, довгий стіл вкривали білосніжною скатертиною. Дорослі розмовляли напівголосно, а діти мовчали взагалі. У кутку був дідух, а на столі -невеличка копна сіна на згадку, що у яслах народився Христос. Стіл був сервірований пісними стравами, але вражала майстерність приготування. Коли Короленко був у засланні та працював чоботарем, то запалював на Різдво свічку, яку надсилав йому брат та згадував свої дитячі та юнацькі враження від святкування Різдва. Він не вважав себе віруючою людиною, але такі спогади не могли втратити для нього силу. Це все Короленко згадував у своїй автобіографічній повісті “Історія мого сучасника”.

Коли ж Короленко жив вже у Полтаві, то завжди щороку до Різдва за Григоріанським календарем, 25-го грудня, у короленківській оселі прикрашали ялинку. Спочатку це було сімейне свято, що згодом переросло у свято суспільне, як це було зазвичай у Короленка. До свята готувалися заздалегідь: довгими зимовими вечорами всі члени родини Володимира Галактіоновича створювали власноруч ялинкові прикраси. Це клоуни, танцівниці і танцюристи, фігурки ряжених. Торбинки для подарунків з янголами, хлопавки, плетені кошики, картонні глечики, прикрашені мереживом. На ялинку також вішали горішки, замотані у золотий та сріблястий папір, яблука, мандаринки.

Влаштовувалася Короленківська ялинка спочатку для дітей письменника, які були ще підлітками та їх друзів, потім народилася онучка і влаштовувалося свято вже для неї та її друзів. Короленко взагалі був почесним головою Ліги порятунку дітей. Це була громадська організація, яка діяла з жовтня 1918 року і продовжувала свою діяльність вже після смерті Короленка у 1921 році. Організація мала дві майстерні - одну лялькову, іншу – швейну. За принципами трудових колоній Макаренка там працювали діти – виготовляли іграшки. Такими ж іграшками прикрашали і ялинку у Короленківській родині. Ці іграшки навіть були у продажу. Збереглася листівка від онучки Короленка, яка була тоді десь десятилітньою і вона пише, що робили іграшки для неї, бо всі “ліговські” пропали. Це були часи протистояння, тому не дивно, що вони пропали. Але родина не розгубилася і почала робити іграшки сама. Так збереглася традиція.

Треба сказати, що весь рід Короленка був дуже обдарований у художньому сенсі. Діти Короленка могли і ліпити скульптури, і малювати, і робити аплікації. Тому у цій родині дуже схвалювалося і цінувалося, що можна зробити подарунок своїми руками.

У родині Короленка більше відзначалося Різдво, чим Новий рік. В одному з листів написано, що Новий рік сім’я відзначала на річці Ворсклі. Короленко був схильний до загартування, заливав у дворі ковзанку, вносив у хату якісь гімнастичні козли і змушував дівчат займатися.

Історія Короленківської ялинки (ФОТО), фото-17 Історія Короленківської ялинки (ФОТО), фото-18

Провідний науковий співробітник музею В.Г. Короленка Людмила Ольховська розповідає:

- Різдво зазвичай проходило у тихому сімейному колі. Готувалися до нього тим, що виготовляли власноруч новорічні іграшки на ялинку.Але безпосередньо Короленківських іграшок, які належали саме йому, на жаль, не збереглося. Були війни, у 30-х роках були взагалі заборонені ялинки. Була евакуація музейних цінностей, потім повернення на садибу, яка була спалена під час окупації Полтави. Залишалися лише фрагменти стін, фундаменту. Садибу було знищено і знову відбудовано у 1953 році. Меморіальний будинок відбудовано у 1946 році. Тому іграшок цих не збереглося.

Я тут працюю 40 років, з 1979 року. І коли я вже тут працювала, то вирішили відродити традицію. І знайшлися у Полтаві люди, у яких були іграшки, яким уже і 100, і 200 років. Тепер ми маємо цю колекцію. І щороку ялинка у меморіальній будівлі прикрашена саме такими іграшками. Це фігурки ряжених. На цих фігурках маски та костюми. Є пані в костюмі свині. Ця іграшка має великий успіх у рік свині. Є пан у сюртуку і червоному жилеті, зі шляпою. Є темношкірий араб у синьому костюмі, схожому на сукню. Є пан у масці і вбранні клоуна. Є торбинки для різдвяних подарунків з янголятами – янголятко тримає серце і ключик до нього. Є щось подібне на кіндер-сюрпризи, такі яйця із тканини або дерев’яні, де створи рознімаються і можна було туди покласти якийсь подарунок. Є плетені кошики, є з картону, схожі на опішнянські глечики з розписом – синього і червоного кольору, є семикутна віфлеємська зірка. Є просто різні торбинки із золотавого паперу. Загортали також горішки у золотавий чи срібний папір, робили дірочку, продівали нитку і вішали на ялинку. Так само як обрядове печиво, яке випікалося з дірочкою, а потім вішалося на ялинку. Вішали також і яблучка, цукерки.

У 80-ті роки прийшла ідея замовити жінкам похилого віку виготовлення таких іграшок, які вони пам’ятали з дитинства. Вони виготовили так, як виготовляли у 20-х роках. Так з’явилася серія балеринок і клоунів. Балеринки мають основу – тулуб, різні пачки, головні убори і різні прикраси.А клоуни мають рухливі очі та вуха. Це початок мультиплікації – можна було посмикати цю смужечку, де намальовані очі і вуха і здається наче клоун водить очима.

Відзначали Різдво, як і зараз – читали віршики, співали пісень, водили хороводи. На свято Короленківської ялинки запрошувалися діти з бідних родин. Жодна дитина не йшла без подарунка з Короленківської оселі. Подарунки для маленьких гостей заготовляли заздалегідь – книги, іграшки, солодощі. Часто дарували саме книжки, адже Короленко був письменником і книжка завжди цінувалися у його домі. Були і механічні іграшки – конячки, віслюки, для дівчаток - ляльки, м’ячики.

Іграшки були як у кожному домі. Але ритуал отримання подарунку був незвичним. Діти збиралися у дитячій, а поряд був кабінет письменника, де стояли дорослі і в шпаринку дивилися яка дитина підходить за подарунком. Дитині ж, яка підходила за подарунком у дитячій, давали вудочку, яку вони потім закидали у шпаринку, і з того боку, у кабінеті письменника, на крючок нанизували подарунок, дивлячись хто підходив – хлопчик чи дівчинка. Кожна дитина самостійно виловлювала свій подарунок, як рибу з річки. Ось така була традиція у Короленківському домі.

Я ще застала онучку Короленка і це вона мені сама все розповідала. Вона народилася у 1914 році у Франції, у Тулузі, у родині молодшої доньки Короленка. Але Короленки були патріотами своєї батьківщини. У 1916 році вони повернулися до України і більше її не полишали. І онучка Короленка – на той час дворічна Софійка Ляхович, росла уже тут. Саме вона розповідала, що запам’ятала із традицій. Тому це достовірна інформація. У 1993 році вона вже померла.

А ось правнучка Короленка, її донька, яка знала вже більш пізні часи, розповідала, що у 1946 році, після того, як був відновлений меморіальний дім, її двоюрідна бабуся, тобто старша донька Короленка - Софія Володимирівна, перший директор і засновник цього музею, у кабінеті Короленка поставила та прикрасила ялинку – дуже високу, аж під саму стелю. Потім запросила дітей із прилеглих будинків цієї вулиці і влаштувала свято. У ці роки люди дуже скрутно жили, але це вже було якесь відродження, повернення до мирного життя. Вона не мала власних дітей (рід Короленка продовжила тільки донька Наталя), але вона була дуже великим гуманістом, як і батько. У минулому році померла і правнучка Короленка.

Ми розуміємо, що ці іграшки потрібно реставрувати і звернулися на кафедру образотворчого мистецтва Полтавського педагогічного університету, який носить ім’я Короленка, але фахівці подивившись іграшки, сказали, що бояться втручатися, бояться пошкодити, тому запропонували нам іншу ідею. Ця ідея реалізувалася тим, що за мотивами цих іграшок студенти зробили нові десь штук сто. Запитували також у нас чи потрібно їх зістарювати. Але ми відповіли, що не потрібно – вони зістаряться самі.

Тепер у нас дві ялинки - одна у меморіальній будівлі, у вітальні, стоїть на круглому столі, інша – у залі, де проходять ранки. У залі садиби ялинка прикрашена якраз тими студентськими роботами.

Раніше ми писали, що готує Полтавський театр ляльок на дні шкільних канікул

Полтава традиції ялинка Короленко
Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію

Коментарі