Соліст гурту «Діти Фристайла» Денис Супруненко розповів чи з’явиться у колективу солістка та чи хоче стати Заслуженим артистом

Третього жовтня у кіноконцертному залі «Листопад» довгоочікувана подія – о дев'ятнадцятій годині розпочнеться сольний концерт гурту «Діти Фристайла». Напередодні до редакції 0532.ua завітав соліст гурту Денис Супруненко і розповів про життя колективу на сцені та за лаштунками.

Про концерт

- Ми вже два роки не влаштовували великих концертів у Полтаві, вирішили, що настав час зустрітися з нашими шанувальниками у рідному місті. Що буде у програмі? Наші нові і старі пісні. Відкрию таємницю. Вперше почуєте дует братів Дениса і Анатолія Супруненків. Нас часто запитували, чому ми не співаємо удвох і от, нарешті, це здійсниться. Загалом, у нашому гурті співають усі. Скажімо, пісня,  яку виконує наш ударник Ігор Лаврик - «Ревную» - має мільйонні перегляди на YouTube.

Як усе починалося для братів Супруненків?

- Після народження ми з братом Анатолієм дитинство провели в Гадячі у бабусі. Наша мама померла одразу після нашого народження, тому вихованням зайнялася бабуся. Своєю професією ми завдячуємо їй. З семи років ми вступили до музичної школи, вперше ж ми виступали у шість років – це був шкільний останній дзвоник. Потім нас часто запрошували на різні концерти. А загалом почали цікавитися музикою років у чотири. Нас ніхто не примушував – нам цікаво це було самим. Напевно, це спадкове.

Хто твій музичний кумир?

- У чотири роки я вперше побачив концерт Queen. Це було справжнім потрясінням для мене, тодішнього малюка і так чи інакше все життя впливає на мене як на виконавця. Відтоді ми з братом зацікавилися музикою. Братові подобалися барабани. У п’ять років він зробив барабанну установку з коробок і банок, а у мене була гітара, яка мала три струни. Можливо, тому я досі граю на бас – гитарі. Згодом було навчання у Полтавському музичному училищі і трішки у Харкові на відділені естрадного вокалу.

«Діти Фристайла», які вже не діти

- Нас часто запитують – чи справді ми діти учасників групи «Фристайл». Відповідаю – ми дійсно всі або діти учасників, або тих, хто мав стосунок до проектів Анатолія Розанова. Дядько Володі Галагана був аранжувальником у «Фристайлі», наші з Анатолієм батьки працювали у двох проектах Розанова «Пост скриптум» та «Олімпія». Максим Розанов – син Анатолія Розанова і Ніни Кірсо. Єдиний, хто не має родинних зв’язків із «Фристайлом» - це наш ударник Ігор Лаврик. Але він буквально виріс у студії Розанова. Тому ми всі були знайомі між собою, нам не довелося «притиратися», коли стали музичним колективом. Нещодавно підрахували, що дружимо всі два десятки років.

- Вас не бентежить назва «Діти»? Адже ви за віком вже не діти?

- Абсолютно ні. Адже всі ми чиїсь діти. Наприклад, був гурт «Діти капітана Гранта», то слово діти тоді ж нікого не бентежило. Так що ми ставимося до назви спокійно. Її випадково нам «подарував» Андрій Данилко ще десять років тому. На якомусь концерті вони виступали разом з Ніною Кірсо, а тоді саме став популярним тренд створювати якісь молоді версії колективів тощо. І саме Данилко нібито, між іншим, сказав – чи не хочете ви створити гурт «Діти Фрістайла»? Тоді ще Ніна пожартувала – мовляв, які діти, нам ще співати і співати. Але згодом про цю розмову згадали. І зараз є ми.

- У фейсбуці я бачила, що твій маленький син теж вже потихеньку бере гитару до рук. Отже, можна очікувати на «Внуків Фристайла?»

- Примушувати його точно не буду. Якщо вирішить зайнятися музикою, це буде тільки його рішення.

- У «Фристайла» є солістка – блондинка. Чи є вірогідність, що у «Дітей Фристайла» теж з’явиться солістка – блондинка?

- Поки що ні. Справа у тім, що спершу у нас була солістка, але якось не склалося. Можливо, колись Анатолій Розанов повернеться до цієї ідеї, а поки що про це не йдеться. Але думаю, у нас і так є чим дивувати наших шанувальників.

- Чи відчуваєте ви себе відомими?

- Особисто я відчуваю себе так само, як і раніше, і не розумію, як це бути відомим. Так, буває, що впізнають на вулицях, але поки це не таке вже явне відчуття.

- Яка задача - максимум вашої групи?

- Про якісь нагороди чи звання ми ніколи не ведемо мову. Анатолій Розанов завжди говорить – "народний артист" це той, кого любить народ, у кого аншлаги на концертах. Всі ми знаємо, що є багато артистів зі званнями, але співають вони у напівпорожніх залах.

- Ти - активний користувач соцмереж? Спілкуєшся зі своїми фанатами?

- Так, доволі активний. Але здебільшого я там переглядаю відео, котрі люди викладають після концертів. Для мене це, перш за все, робота над помилками.

- Буває таке, що концерт «не пішов»?

- Це залежить від того, яка публіка у залі, наскільки люди відкриті до тебе і готові виявляти емоції. Якось виступали у Миргороді. Там на курорті тисячний зал. Натомість ми бачимо всього тридцять чотири людини. Було відчуття, що ми працюємо в порожнечу. Віддачі жодної. Після цього концерту ми були як розчавлені. І навпаки, нещодавно був виступ у Житомирі. Там була така хвиля позитиву, такий гарячий прийом! Публіка підтримувала так, що переспівувала звук нашої апаратури. Ми відпрацювали концерт, але були готові ще десяток відпрацювати.

- На сцені ви завжди феєричні і позитивні хлопці. Зрозуміло, що у повсякденні ж буває у вас все – і негаразди і неприємності. Як вдається «перемикатися»?

- Я ніколи не виношу свій настрій на сцену. Люди приходять подивитися на нас, отримати заряд позитиву і ми повинні людям це дати. Будь-які проблеми я лишаю за лаштунками. Хоча я не скажу, що я якась інша людина на сцені. Бути собою на сцені – найважче.

- У тебе є кілька номерів - пародій. На мій погляд дуже вдалих і точних. Отож, у тебе однозначно є артистичний талант. Чи не маєш ти амбітної мрії спробувати себе у акторстві?

- Я ніколи про це не думав серйозно. Ось зараз будемо знімати кліп, де я щось гратиму, подивимося, що з цього вийде.

- Чи погодився б ти знятися у рекламі?

- Чому ні? Це така ж робота, як і будь - яка інша.

- Чи є сцена, на якій ви мрієте виступити?

- Мріємо зібрати стадіон. Але не тоді, коли це буде збірний концерт, а саме сольник. Це було б круто. Хоча зараз велика рідкість, коли хтось збирає стадіон, змінилися часи, багато кому простіше сидіти в інтернеті. Тому я надзвичайно вдячний нашим шанувальникам, які прийдуть до нас на концерт третього жовтня. Дякуємо вам! Приємно, що ми не лишаємо вас байдужими, і обіцяємо, що намагатимемося відіграти концерт на повну потужність! Чекаємо вас! До зустрічі в «Листопаді»!

Раніше ми розповідали як письменник Андрій Кокотюха презентував роман про Полтаву.