Маленькі полтавські історії. Коровай

Двадцять два роки тому, у четвер баба Надя  Недільчиха  готувался пекти весільний коровай і шишки .

І хоч знала,  що цей   ритуал  люблю понад усе, мене до двору не пустила. « І шо ти тут не бачила, скажи пожалуста?»

А й правда.

Я не пам*ятаю, скільки разів я бачила  те містичне дійство.

… Залитий щедрим сонцем двір з раннього ранку  чисто виметений , бо ритуал випічки вимагав абсолютного порядку і  тиші.  Тому голосистого Барсіка  дід  Павло заганяв у будку і закривав кришкою від старої виварки. Котам щастило більше – їх, як мовчазних  істот, не чіпали, і тому вони обидва – і Васько, і його син Лесик вкладалися на подушках, які баба Надя винесла провітрити на сонце .

Кручені паничі у бабиному квітнику хвалькувато задирали вгору свої лілові голівки, а жоржини  стояли руки в боки , сповнені зневаги до всіх.

А баба Надя  тим часом порядкувала  біля печі, та пильно  спостерігала, як   здіймається полум`я.

 –Пекла я коровай Зосіменковому старшому. І шо ти будеш робити? Не розгоралося і все. Знаю ж, шо дрова сухі, сама складала, дідові не довіряю . Не горить – хоч ти трісни. Так на серці мені тоді погано було. Біда, думаю, біда… Ну та нічого ж людім не сказала, думаю, може, воно якось минеться…   Аж ні -  розійшлися молодята, й году не пройшло. От і кажи, що прикмети – то ірунда. А воно не ірунда!

Молодиці, бабини помічниці,  тим часом збираються. Всі  урочисто - серйозні. Кожна – у новенькій хусточці – «Не годиться з непокритою головою до діла такого ставати» .

 Всі гарні,

не бездітні ,

не розлучені,

не матюкливі , Оссспаді!

Чекають на баби Надіну подружку – бабу Уляну.

Потім всі підходять  до столу , що його перенесено на середину літньої кухні ,  а що б справа добре пішла і тісто гарно сходило  , заспівають старовинну пісню…   І стільки в ній  тихого суму , і стільки безмежності, що у мене, малої,   виступали  сльози .

Коровай потім заснують червоними нитками і заквітчають калиною, і буде він у день весілля стояти на окремому столі чільному і  всміхатиметься кожним запашним завитком, кожною ягідкою.

 І  присне зо сміху, як затягнуть голосисті Микола і Люба Литвиненки пісню про терен, на якому цвіт опадає, і від пустощів хлопців,  коли ті вкрадуть молоду і примусять цілуватися дружку з дружком. І ще тоді, як тьотя Нюся Гаркавенко хвацько жахне  чарку самогонки і полосне : «Дарю тобі, молода, цибулі, шо б не тикала ти свекрусі дулі!»

 Він  пишатиметься з усієї сили ,  аж поки сонце не сяде, і не крикнуть розімлілі від горілки і танців свашки : «Пане – господарю, дозвольте коровай краяти!»

І краятимуть  коровай  з гучними піснями, і бажатимуть молодятам щастя - здоров*я і діток побільше, і мовчазну тещу, і машину, і квартиру і  всього хорошого…

….. « Не обижайся, шо прогнала тебе. Ти ж нівєста будеш. А не должна  буть нівєста при такому ділі. І таки дожила я, спасибі Богові. Як малий ваш женитиметься, наверно, вже не доживу. А тобі коровай спекла!»

Я подарувала їй хустку квітчасто – крикливо – люрексову, як вона любить. «Красотіще! У такому платку  не гріх і в домовину лягти - сказала баба - Думала, хай мені Тоня пов*яже оту , шо Вася подарив на юбілєй, а теперечки скажу, хай в цій у могилу кладуть» - і засміялася.

«Ну все. Вже у суботу ти  будеш женщина заміжня, я тебе ще должна вспіть навчить пекти. У мене рука легка, скікох перевчила. До Ганьки Терещихи вчицця не йди. У неї тісто смачне  тільки поки тепле. А тоді швидко черствіє. Не пиріжки, а буцики» - продовжує баба.

Свашки тьотя Надя і тьотя Рая  кладуть шишки у маленькі вишиті серветочки. Жартують - сміються . А я на все дивлюся ніби з боку. І слова «замужня женщина» мені ще тоді здавалися  дивними , ніби то не про мене.

Двадцять два роки тому, у четвер, коли баба Надя Недільчиха  спекла мені весільний коровай…

Ромодан, літо 2017 року

Автор: Світлана Фільчак

Раніше ми розповідали Маленькі полтавські історії. Не сирота.