• Головна
  • Маленькі полтавські історії. Милі дружечки Алли Борисівни (не Пугачової), або про користь дозованого читання
08:31, 12 січня 2019 р.

Маленькі полтавські історії. Милі дружечки Алли Борисівни (не Пугачової), або про користь дозованого читання

Маленькі полтавські історії. Милі дружечки  Алли Борисівни (не Пугачової), або про користь дозованого читання

- Все читаєте, читаєте… Вчителька навєрно?

-Колись була вчителькою. Давно.

- Я не вчителька, конешно, і ніколи нею , як ви понімаєте, не була,  но теж  ужасно  читать люблю. І це мені нєсколько разів помагало в  сірьйозних жизнєнних ситуаціях!

Санітарка Алла Борисівна востаннє провела шваброю по підлозі і присіла на стілець.

Я на неї звернула увагу  одразу.  Ретельно нафарбована,  акуратно зачесана, вдягнена у симпатичний халатик.  Думала, що вона старша  медсестра чи щось таке . « Та Бог з вами, люба, оце б почула , дійсно, наша старша! Я себе називаю найменшою  медичною ланкою, а простіше – санітарочка я».  

Алла Борисівна натягає гумові рукавички і продовжує:

-        Ну воно , канешно, з читанням книжок лучче не переборщить. Все должно бути у в міру. Бо чим ти умніший, тим більше задумуєшся про разні вєщі, на які, напрімєр, не можеш повліять, а од цього , на мінуточку, дєпрєсія може розвиться. А депресія – пряма дорога до болячок. А зачем нам болячки? Правильно, нам болячки не нужни. Потому шо тоді шо? Тоді ти з тими болячками  нікому не будеш нужна. А надо буть в тонусє. А в тонусє ти будеш тіки тоді, коли? Правильно, коли тобой інтересуються. Я імєю в віду мужчини. Без етого ми увядаєм. І наша задача шо здєлать? Да! Наша задача увяданіє отдаліть і затормозіть.

Алла Борисівна шурує тряпкою по підвіконню.

-        У  мене дуже хороший чоловік.  Хазяїн . І машину, і кран справить може, і не пив зроду. Но ж вредний  нада замітить, сильно. Винить його в цьом не могу. Свекруха (земля їй стєкловатой) така сама була, а він у неї , відімо,  вдався. Тоїсть, протів генів не попрьош. Ну, нічого.  А так якшо взять, то  живемо ми дуже харашо. І  квартірка у нас,  і гараж построїли  собі  прям у дворі, прєлєсть як це удобно. Нада банка огірків – мотнулася в одну минуту, і все вже є. І дочки наші в люди вибилися, гріх жалуваться. І себе я ніколи не обижаю. І на мужське вніманіє, тоїсть, його отсуствіє не жалуюсь. Двоє дружечків душевних у мене є. Знаєте, єсть проізвєдєніє «Милий друг»? Ну, то правда, трохи про друге там написано, но у мене от іменно шо милі дружечки.

Алла Борисівна полоще тряпку, викручує і бере іншу, якою енергійно тре скло:

-        З Колею ( першим дружечком) ми ще зі школи любилися. Нєнє, не подумайте, тоді времена строгі були, він поцілував мене тільки на випускному перший раз. В  армію пішов, а я його не діждалася. Ну це , як кажуть, просто не судьба, нічого не зробиш. Я заміж пішла. Діти . А тоді колись случайно зустрілися ми з ним . Оказується, він тоже в Полтаві жив. І от встрітилися ми з ним, стоїмо, говоримо на зупинці, а тоді пройшлися по каштановій алеї. Вобщем, понятно стало, шо потянуло нас друг до дружки. Ми це обоє сразу почуствовали.  В фізіческом планє ми прекрасно друг другу підходимо. Він мене дуже уважає.  Хоч людина і не багата – на день народження обізатільно шось дарить. Оце на восьме марта пудру вручив.

Маленькі полтавські історії. Милі дружечки  Алли Борисівни (не Пугачової), або про користь дозованого читання, фото-1

Алла Борисівна кидає тряпку і сідає передихнути

-        А другий дружочок людина поважна. Не скажу хто, бо людина в городі не послідня. Не дай бох общі знакомі. З ним я вже тут познакомилася. Мене , як щас пмню,  в терапію кинули на замєну. А він там з язвою лежав, значить. Я йому пару раз по ліки сходила, а потом розбалакалися. Саме празник був. Всіх розпустили по домах. А він ще тяжолий був, то остався сам у палаті. І слово за слово – цілий вечір бесідували. А потім він в день своєї виписки мене знайшов . Каже: « Алла Борисовна, а ви б не протів були со мною встрітиться сьогодні вечером? Я вас хочу мороженом пригостить» А чого не можу? Я можу! На машині приїхав, солідний такий, цариця небесна! Наадіколонився, пахне приятно. В опщем, з того часу общаємся. Говорить, що отдихає зі мною душой і всім остальним. Інтіресний мужчина.  Поривався мені дорогущі подарки  дарить. Но як я їх додому принесу? На мінуточку, буду мати нєсколько вопросов і синє око от свого хазяїна!

 Пару раз мені срочно гроші були нужні, то я тоді  до дружечка  обращалася – і не казала ж: « Дайте грошей». А кажу: « Позичте». І він давав скільки нада. Я їх каждий раз поривалася повернуть. А він, конешно, не брав. І тоді я така : « Ви розумієте, мудра жінка цінує не тільки свої гроші, но і гроші свого душевного друга». Він мені поцілував руку , і сказав, що умніша жінка йому  в жизні ніколи не попадалася.

Да! Я ж ці слова вичитала в одному романі, вже тільки не помню, в якому іменно. Так шо я ж кажу – література іногда помагає в жизненних ситуаціях! Од неї , однозначно, є польза. Тільки нужно не переборщить з читанням, бо тоді нєпрєменно почнеш много задумуваться ! А тут і дєпрєсія стучится в двєрь! А дєпрєсія нам шо? Правильно, не – нуж – на!

Маленькі полтавські історії. Милі дружечки  Алли Борисівни (не Пугачової), або про користь дозованого читання, фото-2

Автор Світлана Фільчак

Раніше ми розповідали Таня і сніжинки

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію
#історії #життя #любов

Коментарі

Оголошення
live comments feed...