Маленькі полтавські історії. Милі дружечки Алли Борисівни (не Пугачової), або про користь дозованого читання

- Все читаєте, читаєте… Вчителька навєрно?

-Колись була вчителькою. Давно.

- Я не вчителька, конешно, і ніколи нею , як ви понімаєте, не була, но теж ужасно читать люблю. І це мені нєсколько разів помагало в сірьйозних жизнєнних ситуаціях!

Санітарка Алла Борисівна востаннє провела шваброю по підлозі і присіла на стілець.

Я на неї звернула увагу одразу. Ретельно нафарбована, акуратно зачесана, вдягнена у симпатичний халатик. Думала, що вона старша медсестра чи щось таке . « Та Бог з вами, люба, оце б почула , дійсно, наша старша! Я себе називаю найменшою медичною ланкою, а простіше – санітарочка я».

Алла Борисівна натягає гумові рукавички і продовжує:

- Ну воно , канешно, з читанням книжок лучче не переборщить. Все должно бути у в міру. Бо чим ти умніший, тим більше задумуєшся про разні вєщі, на які, напрімєр, не можеш повліять, а од цього , на мінуточку, дєпрєсія може розвиться. А депресія – пряма дорога до болячок. А зачем нам болячки? Правильно, нам болячки не нужни. Потому шо тоді шо? Тоді ти з тими болячками нікому не будеш нужна. А надо буть в тонусє. А в тонусє ти будеш тіки тоді, коли? Правильно, коли тобой інтересуються. Я імєю в віду мужчини. Без етого ми увядаєм. І наша задача шо здєлать? Да! Наша задача увяданіє отдаліть і затормозіть.

Алла Борисівна шурує тряпкою по підвіконню.

- У мене дуже хороший чоловік. Хазяїн . І машину, і кран справить може, і не пив зроду. Но ж вредний нада замітить, сильно. Винить його в цьом не могу. Свекруха (земля їй стєкловатой) така сама була, а він у неї , відімо, вдався. Тоїсть, протів генів не попрьош. Ну, нічого. А так якшо взять, то живемо ми дуже харашо. І квартірка у нас, і гараж построїли собі прям у дворі, прєлєсть як це удобно. Нада банка огірків – мотнулася в одну минуту, і все вже є. І дочки наші в люди вибилися, гріх жалуваться. І себе я ніколи не обижаю. І на мужське вніманіє, тоїсть, його отсуствіє не жалуюсь. Двоє дружечків душевних у мене є. Знаєте, єсть проізвєдєніє «Милий друг»? Ну, то правда, трохи про друге там написано, но у мене от іменно шо милі дружечки.

Алла Борисівна полоще тряпку, викручує і бере іншу, якою енергійно тре скло:

- З Колею ( першим дружечком) ми ще зі школи любилися. Нєнє, не подумайте, тоді времена строгі були, він поцілував мене тільки на випускному перший раз. В армію пішов, а я його не діждалася. Ну це , як кажуть, просто не судьба, нічого не зробиш. Я заміж пішла. Діти . А тоді колись случайно зустрілися ми з ним . Оказується, він тоже в Полтаві жив. І от встрітилися ми з ним, стоїмо, говоримо на зупинці, а тоді пройшлися по каштановій алеї. Вобщем, понятно стало, шо потянуло нас друг до дружки. Ми це обоє сразу почуствовали. В фізіческом планє ми прекрасно друг другу підходимо. Він мене дуже уважає. Хоч людина і не багата – на день народження обізатільно шось дарить. Оце на восьме марта пудру вручив.

Маленькі полтавські історії. Милі дружечки Алли Борисівни (не Пугачової), або про користь дозованого читання, фото-1

Алла Борисівна кидає тряпку і сідає передихнути

- А другий дружочок людина поважна. Не скажу хто, бо людина в городі не послідня. Не дай бох общі знакомі. З ним я вже тут познакомилася. Мене , як щас пмню, в терапію кинули на замєну. А він там з язвою лежав, значить. Я йому пару раз по ліки сходила, а потом розбалакалися. Саме празник був. Всіх розпустили по домах. А він ще тяжолий був, то остався сам у палаті. І слово за слово – цілий вечір бесідували. А потім він в день своєї виписки мене знайшов . Каже: « Алла Борисовна, а ви б не протів були со мною встрітиться сьогодні вечером? Я вас хочу мороженом пригостить» А чого не можу? Я можу! На машині приїхав, солідний такий, цариця небесна! Наадіколонився, пахне приятно. В опщем, з того часу общаємся. Говорить, що отдихає зі мною душой і всім остальним. Інтіресний мужчина. Поривався мені дорогущі подарки дарить. Но як я їх додому принесу? На мінуточку, буду мати нєсколько вопросов і синє око от свого хазяїна!

Пару раз мені срочно гроші були нужні, то я тоді до дружечка обращалася – і не казала ж: « Дайте грошей». А кажу: « Позичте». І він давав скільки нада. Я їх каждий раз поривалася повернуть. А він, конешно, не брав. І тоді я така : « Ви розумієте, мудра жінка цінує не тільки свої гроші, но і гроші свого душевного друга». Він мені поцілував руку , і сказав, що умніша жінка йому в жизні ніколи не попадалася.

Да! Я ж ці слова вичитала в одному романі, вже тільки не помню, в якому іменно. Так шо я ж кажу – література іногда помагає в жизненних ситуаціях! Од неї , однозначно, є польза. Тільки нужно не переборщить з читанням, бо тоді нєпрєменно почнеш много задумуваться ! А тут і дєпрєсія стучится в двєрь! А дєпрєсія нам шо? Правильно, не – нуж – на!