• Головна
  • Маленькі полтавські історії. Таня і сніжинки
09:00, 5 січня 2019 р.
Надійне джерело

Маленькі полтавські історії. Таня і сніжинки

Маленькі полтавські історії. Таня і сніжинки

 -      Тааань! А чого сніг рипить?

-      Тому що  сніжинки ламаються. От ми на них наступаємо, і вони ламаються. Одночасно сотні, тисячі, мільйони сніжинок!

Таня знає все на світі, і де синички живуть,  і про блискавку,  і про те, звідки береться райдуга. Таня – батькова зведена сестра. Мені , тодішній  чотирирічній,  не дуже зрозуміло – як це . В уяві постала приблизно така картина – їх з батьком кудись звели і сказали, що вони тепер брат і сестра.  

Набагато пізніше я дізнаюся, що так воно приблизно і було.

 Таня – це постійне свято. Це казки про чарівника Смарагдового міста і про країну Місячних зайчиків. Це найбільші сніговики і ставок влітку.

Вона  везе мене на санчатах, її кудлата шапка запорошена снігом ,  над нею  зринає раз по раз хмаринка пару, а я хочу негайно побачити , як ламаються сніжинки. Колючою рукавичкою захоплюю кілька. Ні, кілька не цікаво. А от якщо зламати одну однісіньку - сніжиночку – я почую, як вона ламається?  Не чути. Тільки веселий скрип з під санок і такі ж скрипучі кроки Тані . А ще десь їде поїзд.

-      Ти шо там затихла, не змерзла?

-      Нєєє, я хочу почути, як ламається одна сніжинка!

-      І шо, почула?

-      Нєєє…Чую тільки, як ти йдеш.

Таня обертається, кидає вірьовку від санчат ,  присідає сідає поруч.

-      А ну, давай удвох спробуємо.

Беру кілька сніжинок , відділяю одну , найкрасивішу , голчасту зірочку. Але вона одразу стає крапелькою  від нашого подиху.  Тоді Таня підносить по одній мені під вухо, але все одно не чути нічого.

-      Ну шо, не чуєш?

-      Ні. Нічогісінько.

-      Я знаю, чому  не чуєш. Бо коли ламаються сотні сніжинок – то звук. А коли одна – то ультразвук.

-      Як це?

-      Ну такий дуже тихий звук. Його чує дуже мало хто. Наприклад, кажани.

-      Так як вони можуть його чути? Вони взимку сплять!

-      Так того і сплять! Ти представ, шо було б, якби вони оце літали і чули звуки ламающихся сніжинок? Та вони б показилися! Того вони і впадають у сплячку! Он, бачиш отой сарайчик?

Серед заметів – маленька клуня баби Михайленчихи.

-      Ото там сплять всю зиму кажани. З осені залітають – і поки увесь сніг не розтане, дрихнуть. Хроплять, страшне діло.

… Через тридцять  років зимовим вечором я сяду поруч з Танею. Вона стомлена , сьогодні одружила сина, в неї під очима темні кола від безлічі святкових клопотів. 

Я обійму Таню , скажу, що люблю її і подякую.

Адже це так важливо,коли у твоєму дитинстві є хтось, хто разом з тобою слухав, як ламаються сніжинки.

 Ти згадуєш про це студеним дзвінким ранком дорогою на роботу.

І серед заметів щоразу відчуваєш тихе тепло.

Там, де серце.

Маленькі полтавські історії. Таня і сніжинки, фото-1

Світлана Фільчак

 Раніше ми розповідали За півкроку до Нового року

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію
#історії #життя #дитинство

Коментарі

Оголошення
live comments feed...