Альпініст із Полтави розповів – як вижити у горах та які вершини не варто підкорювати

Альпінізм – це стиль життя, вважає полтавець, керівник гірського клубу «Ірбіс» Юрій Ткаченко

До свого захоплення він долучив чимало однодумців, очоливши у Полтаві дві спортивні секції з альпінізму та скелелазіння. Працюють доросла і дитяча секції. Клуб є членом Федерації Альпінізму і Скелелазіння в Полтавській області, яка входить до Федерації скелелазіння України.

До речі, з 2020 року скелелазіння стає олімпійським видом спорту. Окрім цього скелелазіння та альпінізм це не одне і те ж. Скелелазіння – це вид спорту, який полягає у вільному лазінні (найчастіше – сходженні) по природному (скеля) або штучному (скеледром) рельєфу. Це самостійний вид спорту, який виріс із альпінізму й нерозривно пов’язаний з ним.

Різниця між альпінізмом і скелелазінням у тому, що альпіністи ходять у гори, долаючи сніжні, льодові та скельні перешкоди за допомогою спеціальних інструментів і додаткового спорядження (льодоруби, льодобори, «кішки»), при цьому частіше за все борються з погодними умовами, відстанями тощо.

У той час як скелелази для долання скельних перешкод використовують спорядження не для допомоги, а виключно з метою страхування. Для скелелазів важливою є складність траси та здолання її власними силами, а не висота маршруту. З нагоди Міжнародного дня альпінізму (відзнчається 8 серпня) Ю. Ткаченко розповів про цей екстремальний і захоплюючий вид спорту журналістам 0532.ua.

- Юрій Володимирович, про що насамперед потрібно пам’ятати при поході в гори?

- В гори потрібно йти з напарником, якому ти довіряєш. Недарма популярна фраза: якщо хочеш випробувати людину, візьми її в гори. Якщо людині не довіряєш повністю, не можеш зосередитися на проходженні маршруту і досягти вершини. В гори людина повинна йти фізично та морально підготовлена. Вміти працювати в групі. До фізичної підготовки можна віднести витривалість, вміння переносити певні обмеження на час походу – недосипання, кисневе голодування (мова йде про підйом на високі гори). А з моральної підготовки – це довіра, витримка в екстремальних ситуаціях. І ще один не менш важливий нюанс – гори потрібно не підкорювати, а підійматися на них. Це - неписане правило кожного альпініста. Гора або дає на неї піднятися, або не дає. Якщо не дає, то не варто намагатися «штурмувати вершину». Така необачність може призвести або до обмороження, а в гіршому випадку – до смерті.

- Можете озвучити вартість самого походу в гори і спорядження?

- Спорядження оновлюємо відколи почали працювати. А це - вже сімнадцять років. Головним чином, робимо це за свої кошти. Отримав заробітну плату – пішов і купив нове взуття, рюкзак чи мотузку. Але люди, які приходять до нас в клуб, отримують мінімум технічного спорядження – карабіни, мотузки та взуття для підняття в гори за кошти членських внесків. Все інше кожному доводиться купляти окремо. А це - спеціальне взуття та екіпіровка. Варіантів, де в Україні їх можна придбати, два: економний (секонд-хенд) або дорожчий (магазин спортивного спорядження). До прикладу, якщо збиратися в похід в гори «з нуля» (враховуючи вартість спорядження) доведеться викласти приблизно 1,500 доларів із людини.

- Як поставилися близькі до вашого захоплення?

- До мене в родині ніхто цим не займався. Потім батьки змирилися. Мама навіть зі мною їздила. Дружина також має другий розряд по альпінізму. Тренує дітей. Син займається скелелазінням, мандрує разом з нами. До його народження довго освоювали гори Кавказу, Приельбрусся, Унтал. На Кавказі є знакова гора, куди хочеться дуже сходити – Ушба. Раніше щорічно по 5-6 разів на рік проводили спортивні збори в Криму (але з 2014 року не їдемо в той район) та кожного року взимку підіймаємося на Говерлу, Петрос та інші вершини українських Карпат, згідно з встановленими клубом спортивними програмами.

- Дотримуєтеся в поході якогось спеціального харчування?

- Харчування в горах буває трьох форматів. Перше ми називаємо більш домашнім. Якщо подорож не надто спортивна, ми готуємо на природі борщі та інші страви української кухні. Якщо подорож більш спортивна, маємо себе обмежувати. Головний стратегічний продукт в горах – сало. Його ми беремо однозначно. Другий формат - це бутерброд з салом та сухий пайок. Найважче, коли потрібно працювати на стінах Тут потрібно все розраховувати. На деяких маршрутах з собою потрібно нести навіть воду. Тому беремо легкий посуд і їжу, доводиться розраховувати буквально по грамах на людину.

- Ви говорите, що похід у гори це і своєрідне захоплення, і хвороба. Як часто доводиться тренуватися щоб тримати себе у формі?

- Скелелазам є два варіанти тримати себе постійно в формі – на штучних скеледромах (в Полтаві на базі Гірського Клубу Ірбіс функціонують дві скелелазні бази: болдер-зал «ON - SITE», який знаходиться в спорткомплексі «ОЛІМП» ПУЕТ, за адресою вул. Коваля, 3 та скеледром «ІРБІС», в спортзалі МНС, за адресою вул. Маршала Бірюзова, 26) або їхати у більш теплі країни - Грецію, Іспанію або Туреччину. Альпінізмом можна займатися цілий рік. Кожен сам обирає, в яку країну їхати. Бажано володіти англійською мовою.

- Які небезпеки чатують на спортсменів у горах?

- В гори не можна їхати недолікованим. Бо чим вище людина сходить, тим більше загострюються хронічні хвороби. Якщо в місті людину лише трохи непокоїть зуб, то в горах біль значно посилиться. За мою практику траплялися невеликі неприємності. Одного разу людина пошкодила ногу, а іншого разу дівчинку довелося спускати з гір, бо в неї стався набряк легень. Коли ми її спустили на кілометр нижче, вона прийшла в норму. Доводилося бути учасниками і рятувальних робіт, коли інші альпіністи потрапляли в біду. В Карпатах є небезпека загубитися в тумані. Доводиться рятувальникам довго шукати невдалого альпініста чи туриста.

- Куди була ваша остання подорож?

- Остання подорож була у Болгарію, у квітні місяці цього року. Відкрили для себе Балканські гори. Якщо порівнювати Крим і Болгарію, то різниця лише в морі. Якщо в Криму воно було, то в Болгарії його немає. А маршрути і рельєф дуже схожі. В минулому році сходили в гори 12 разів.

- Пам’ятаєте своє найважче сходження?

- Іноді буває важко сходити і на легкі маршрути, коли потрапляєш на негоду. Одного разу в Криму навчальний маршрут, який ми зазвичай проходили групою за півтори години, йшли вдвох чотири години. На той момент у горах лежало до півметра снігу. З важчих маршрутів сходили на Шан-Каю. Витратили три дня на сходження на стіну через непогоду.

- А найвищу вершину, на яку хотіли піднятися?

- Найвища точка, куди доводилося підніматися – Ельбрус (4200 метрів над рівнем моря). Тоді також погода не дозволила піднятися на вершину. Маршрут не дуже складний, якщо підійматися не взимку. Потрібно лише потрапити у, так зване, «вікно», коли гарна погода. Всі маршрути навіть важко згадати. Вони записані у кожного альпініста у альпокнижці.

- Плануєте ще якось розвивати цей спорт у Полтаві?

- У Полтаві не вистачає якісного скеледрому, який є, наприклад, у Києві, Харкові, Одесі чи Дніпрі. Хочемо його збудувати. Вже навіть проект є, яким він має бути. Можливо, подамо свій проект на «Бюджет участі» і отримаємо на це гроші.

Розмову провела Юлія Самозвон