Аналіз звітів ДАСУ дозволяє знайти відповідь на це питання. Причинами є:
недостатня чисельність працівників підрозділів внутрішнього аудиту;
виконання внутрішніми державними аудиторами несумісних завдань, що часто пов’язані з наявністю потенційного конфлікту інтересів;
поширене недотримання вимог Стандартів внутрішнього аудиту – проблеми документування, недостатність аудиторських процедур, неякісні аудиторські докази, неправомірність трактувань виявлених порушень тощо;
констатація виявлених фактів фінансових порушень без аналізу причин їх вчинення і наявності інших недоліків;
охоплення внутрішніми аудитами окремих малозначущих питань;
низький відсоток охоплення об’єктів аудиту (6 – 8%);
відсутність управлінських рішень за результатами внутрішніх аудитів, навіть при виявленні значних порушень та фактів шахрайства.
На фоні описаної вище ситуації з навчанням, підготовленими і оприлюдненими методичними рекомендаціями, здається дивним фактичний стан справ. Які ж дійсні причини неефективності та нерезультативності внутрішнього державного аудиту? Чому такий разючий контраст між теорією і практикою?
Відповідь на ці питання криється в достатньо тривіальних речах. По-перше, занадто низький рівень заробітних плат у державному секторі не дозволяє наймати висококомпетентних фахівців. Державний сектор у цих питаннях, на жаль, не здатен конкурувати з приватним.
По-друге, проблеми розгляду малозначущих питань та одночасне ігнорування важливих аспектів діяльності свідчать про порушення фундаментального принципу незалежності аудиторів. Інакше кажучи, внутрішні аудитори побоюються втратити роботу, якщо знаходитимуть всі ті факти, що виявляються під час перевірок зовнішніми контролюючими органами, зокрема і ДАСУ. Ця проблема також безпосередньо пов'язана з відсутністю дієвих управлінських рішень за результатами внутрішнього аудиту, що демотивують фахівців. Для чого ризикувати, вишукуючи проблеми в роботі організації та наражаючись на небезпеку бути звільненим, якщо це нікого не цікавить і не береться до уваги керівництвом?
У Полтавській області функціонує сектор внутрішнього аудиту, який в своїй організаційній структурі не спроможний вповні реалізовувати міжнародні стандарти проведення діяльності з внутрішнього аудиту, зважаючи на критично обмежену штатну структуру. В такій кількості спеціалісти з внутрішнього аудиту не здатні охопити у своїй діяльності весь спектр важливих фінансових рішень в області задля досягнення ефективності використання коштів.
Відтак, існує значна потреба у методичній та координаційній допомозі Мінфіну, оскільки немає організаційних шаблонів формування підрозділів внутрішнього аудиту, систематизації процесів та процедур, єдиної класифікації порушень. Немає законодавчого закріплення, хто має розробляти модель, системи та процеси внутрішнього аудиту на обласному рівні. На даний час такий обов’язок покладено на керівника ОДА, однак абсурдно вважати, що голова ОДА буде це робити особисто.
Чимало прогалин в законодавчому регулюванні та повільний діалог з центральним підрозділом гармонізації Міністерства фінансів, створюють як для фахівців внутрішнього аудиту, так і для керівництва області значне дискреційне поле, якого слід уникати. Поняття внутрішнього аудиту підмінюється внутрішнім контролем, який використовується для просування «потрібних» рішень, натомість питання ефективності використання коштів не береться до уваги.
Чи стане внутрішній аудит дієвим?
Для вирішення проблем потрібне широке залучення внутрішніх аудиторів до навчальних програм, де вони могли б отримати не лише теоретичні знання, а й практичну підготовку, – як здійснювати оцінку ризиків, провести анкетування, писати звіт, щоб він був зрозумілим і точним. Особливо важливим є поширення кращого досвіду колег щодо успішної реалізації функції внутрішнього аудиту.
Внутрішні аудитори наголошують на необхідності навчання керівників ЦОВВ та їх підрозділів. Наразі відчутним є нерозуміння сутності та завдань внутрішнього аудиту. Лише незначний відсоток керівників розуміють корисність внутрішніх аудиторів, які здатні не лише запобігти незаконним, нецільовим та неефективним витратам публічних ресурсів, а й взяти участь у розробці стратегічних документів, внутрішньої антикорупційної політики тощо.
Значною і довгоочікуваною підтримкою розвитку внутрішнього аудиту у державному секторі стане виконання Департаментом гармонізації внутрішнього фінансового контролю координаційних функцій у сфері фінансового управління та контролю.
Наразі в Україні закладено лише фундамент для розбудови функції внутрішнього аудиту в державному управлінні, яка може стати реальним інструментом забезпечення ефективного використання публічних ресурсів.
Створене законодавче підґрунтя, напрацьовані методичні підходи, започатковане навчання внутрішніх державних аудиторів. Утім потребують подальшого вирішення проблеми, що заважають повноцінному функціонуванню внутрішнього аудиту. Витрачені мільйони доларів міжнародних донорів на реформування цієї сфери в Україні, а також кошти власного бюджету – коштів платників податків, можуть виявитися марними втратами, якщо справу не буде доведено до логічного завершення.
Юлія Слободяник, доктор економічних наук, професор КНЕУ, ОНЕУ, експерт з контролю публічних фінансів