• Головна
  • "Господар-поляк казав, що Майдан влаштовувати не дозволить!"
07:45, 30 червня 2018 р.
Надійне джерело

"Господар-поляк казав, що Майдан влаштовувати не дозволить!"

Розповідь заробітчанки із Полтавщини про роботу у Польщі

«Робота в Польщі», «Легальне працевлаштування» - таких друкованих оголошень тисячі по Україні. На сьогодні ніхто не знає точної цифри, скільки наших співгромадян там працює. Дані наводять різні. Так, за приблизними оцінками Державної служби зайнятості, загалом за кордоном працює 5,5 млн українців. А з 2013 року число трудових мігрантів до Польщі зросло у шість разів. І це тільки за офіційною інформацією. За сухими статистичними даними – долі. Часто драматичні. Як от у героїні цієї розповіді, Ірини Петрівни. Жителька Миргородського району, вона працює в Польщі більше двох років.

Такі не райські польські яблука

Пані Ірина – пенсіонерка. В Польщу поїхала після виходу на заслужений відпочинок. «Поїхала, звісно, не від хорошого життя. Маю дочку, вона вдова з двома дітьми. Кілька років тому дочка тяжко захворіла. Лікування потребувало чималих коштів. Спочатку допомагали родичі, але ж у кожного з них свої проблеми і клопоти, тому незабаром жити стало зовсім сутужно. Довго думала, як зарадити ситуації, і таки наважилася поїхати за кордон. Про тамтешні заробітки багато чула від сусідів та інших односельців. Моя перша поїздка була найважчою. Адже поїхала на сільськогосподарські роботи. Конкретніше – на збір яблук. Мене багато хто відмовляв, говорили що важко, але не послухала. Про що пожалкувала вже чи не в перший же день» - пригадує Ірина Петрівна.

Розповідає, що сади, де вирощують фрукти, у Польщі просто велетенські, робоча сила там потрібна завжди, хоча і плинність трудових «кадрів» велика. «Мені говорили, що це пекельне заняття, але те, що я побачила, перевершило всі розповіді» - не приховує емоцій жінка.

Працівників у господарстві було близько сотні. Жили вони у приміщеннях на кшталт бараків. Бараки розділені на дві частини – жіночу та чоловічу, це дві велетенські кімнати, у них мінімум меблів. Тільки ряди двоярусних ліжок, тумбочки для речей та вішаки понад стіною. Ірина Петрівна пригадує, що навколишня обстановка справила на неї гнітюче враження. Побутові умови – жахливі. Туалет у дворі, окремо збудоване приміщення з душовими, де панувала страшенна антисанітарія.

"Господар-поляк казав, що Майдан влаштовувати не дозволить!", фото-1

Робочий день тривав десять годин, без вихідних. Заробіток залежав від кількості зібраних яблук. Тільки на перший погляд може здатися, що це не важко – насправді збір потребує неабияких фізичних сил та навичок. Треба ретельно розглядати плоди, намагатися їх не пошкодити, відокремлювати неякісні. Робота одноманітна, під кінець дня в тебе не тільки болить все тіло, а ще й втрачаєш увагу. Але й це не було найважчим. Найгірше те, що збір не припиняли за будь-якої погоди. А під час дощів це було досить небезпечно, особливо тяжко доводилося людям не дуже молодим. Тому травми – річ звичайна. «На щастя, мені пощастило - погода, переважно, була нормальною» - пригадує пані Ірина.

Коли «свої» - не зовсім «свої»

Окрема історія – обстановка всередині колективу. Між людьми точилися постійні чвари. Після роботи частина робітників влаштовувала «відпочинок» з гучними веселощами і випивкою. На зауваження вони не реагували, заважали спати. Іноді гулянки тривали до ранку. Але і це не найогидніше. Якось, за словами пані Ірини, працівники хотіли разом звернутися до господаря, щоб він налагодив систему обігріву води (якої не вистачало, аби прийняти душ всім). Крім того, виникли питання щодо оплати праці – у сусідньому саду платили більше.

«Ми не встигли звернутися до пана Збігнєва. Хтось із своїх доніс йому інформацію швидше. Хтось із своїх! Я тоді була вражена до глибини душі. Ми ж усі українці, як же так? Пан був дуже розгніваний. Одразу сказав, що «майдан» тут не дозволить! Кого не влаштовує – будь ласка, з речами на вихід. Пояснив також, що у сусіднього фермера яблука елітного сорту, відтак вони дорожчі і тому більша зарплатня у людей. Однак, душ все ж за кілька днів відремонтували.

Але та ситуація стала для мене уроком. Довіряти нікому не можна, краще мовчати, віри немає нікому. Ось такі вони, співвітчизники» - не приховує хвилювання пані Ірина.

До міста

У саду пані Ірина пропрацювала трохи менше місяця. Постійно зв'язувалася зі своїми земляками, знайшла також нових знайомих і напитувала роботу. Перший польський заїзд для жінки завершився у Катовіце. Там занедужала землячка, яка доглядала стареньку бабусю. «Після садів ця робота мені давался легко, попри непростий характер пані» - говорить Ірина Петрівна.

Після трьох місяців перебування в країні наша героїня повернулася додому. Далі вела перемовини щодо можливих вакансій. Вийшла на заробітчанку з Сумської області, яка саме напитувала собі напарницю для роботи в пральнях. Так опинилася у Варшаві. Крім пральні має ще два підробітки – прибирає у приватних оселях.

"Господар-поляк казав, що Майдан влаштовувати не дозволить!", фото-2

«Ви питаєте про ставлення поляків до нас? Всі люди різні, тут я вам нічого нового не скажу. Були випадки, коли ставилися вороже, було, коли навіть запросили до столу. Якось чергова хазяйка помітила, що я не добре почуваюся, зміряла тиск і навіть дала пігулку. По- всякому буває.

Зауважу, що у Польші теж величезна частина населення працює за кордоном. Тільки у них у пріоритеті – Німеччина, Англія. Чула про фантастичні заробітки у Ісландії, але поляки кажуть, що туди важко потрапити, якісь спеціальні запрошення потрібні, чи щось на кшталт того. А ще я вам так скажу – найвищі заробітки тут, у Польщі, у висококласних спеціалістів. Скажімо, наш односелець, унікальний спеціаліст, займається різьбленням до дереву, заробляє гарні кошти. Відповідно, живе у гарному помешканні і має гарне ставлення до господаря, який боїться, щоб працівника не переманили. Знаю також чоловіка, який все життя будував каміни та робив дахи на будинках. Цим займається і тут, замовлення розписані на півроку наперед. Бо таких фахівців бракує у Польщі» - розповідає пані Ірина.

Віднедавна з пані Іриною їздить до Польщі старша онука. Вона вступила на заочне відділення Аграрної академії, в Польщі заробляє собі на навчання. Ірина Петрівна говорить:

«Чи будуємо ми плани на майбутнє? Особисто я -  ні. Єдине, молюся, аби здоров'я не підкачало. В мене вже немолодий вік, і здійснювати поїздки все важче. Тому живу одним днем».

Записала розповідь Алла Широкова

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію
#заробітчани #Польща #історія #доля #людина #закордон

Коментарі

Оголошення
live comments feed...