Його звали просто - Дід

Сидір Ковпак увійшов у історію буремного ХХ століття визнаним партизанським лідером разом Панчею Вілья, Нестором Махном, романом Шухевичем, Че Геварою та Хекматіяром. Саме як партизана його знають далеко за межами України, хоча партизанив він за своє життя лише три роки (включаючи і громадянську війну), а до того і після його діяльність лежала суто у господарському руслі.

Народився Сидір Ковпак у селянській родині в слободі Котельва 7 червня 1887 року. Як не дивно, але освітній рівень у нього був початковим - майбутній партизанський ватажок здолав лише церковно-приходську школу, а потім десять років служив у крамаря Хвесака, став прикажчиком. Хвесак навіть планував віддати за нього дочку.

Господарська хватка у нього поєднувалася з артистизмом. В молоді роки йому добре давалися ролі коханців у водевілях. Проте артиста з Ковпака не вийшло - почалася війна. Воював на Першій світовій Ковпак у розвідці. Кажуть, що два «Георгія» за хоробрість він отримав з рук самого царя Миколи II, коли той приїхав на фронт.

Громадянська війна прихильників директорії з гетьманцями поглинула і Ковпака. Саме тоді він набув свій перший партизанський досвід, воюючи проти гетьмана Скоропадського.

Після окупації Полтавщини Денікіним  він втік до Росії влітку 1919 року, де потрапив у 25-ту дивізію Чапаєва до трофейної команди. Денікінці врятували його для майбутньої боротьби з німцями, адже всі тогочасні українські партизани, навіть червоні, були «самостійниками». Це їм не забулося: в 1930-х на Полтавщині чекісти розстрілювали їх кілька тисяч.

А Сидір Артемович був військовим комісаром на півдні Україні і успішним директором кооперативу, який постачав провізію в армію. Проте по Котелевщині досі ходять легенди про дещо специфічну діяльність ковпаківських хлопців на початку 1920-х років - буцімто Ковпак викрадав коней. Ці чутки розповзлися після війни, коли партизанський ватажок, сяючи золотими зірками, приїхав до рідних місць і побачив знайомого.

- Що Петре, досі коней крадеш? - єхидно запитав Ковпак.

- Та ні,  - огризнувся той. - Як ото з вами крав, так більше ні.  - після таких одкровень петра взяли за руки пильні товариші та увели його з очей.

Перед війною Ковпак був призначений головою міськвиконкому в Путивлі на Сумщині.

Восени 1941-го німці увірвалися до Путивля. Сидор Артемович (55 літ, страждає ревматизмом) взяв з собою дев'ять цивільних і втік до ближнього Спадщанського лісу - 8 кілометрів завширшки і 15 завдовжки. Спочатку партизани розбіглися, проте через три дні зібралися докупи, викоритовуючи продовольчу «базу», попередньо закладену практичним Ковпаком в лісі. На кінець вересня загін налічував 42 особи, 36 гвинтівок, 5 автоматів, по 20 патронів на гвинтівку і неповного диску для автомата, 8 гранат. Вибухівки майже тонна, але без детонаторів. Останні добували на мінних полях.

Після об'єднання з партизанами військового комісара Путивля майора Семена Руднєва в загоні стало 57 осіб, з'явився ручний кулемет. З цими силами Ковпак розпочав війну проти фашистів. Загін поповнювався глухівськими, кролевецькими добровольцями та вихідцями з інших місць, і поступово виріс у Сумське партизанське з'єднання з півтора тисячами бійців.

Спочатку ковпаківці все брали у німців в бою. Дід (як любовно називали Ковпака підлеглі) підкреслював: «Мій постачальник - Гітлер». На літо 1942 року з'єднання пройшло з боями 6047 кілометрів. Знищено 12 ешелонів, 25 танків і бронемашин, майже 5000 солдатів і офіцерів противника. Це були універсальні солдати: вони палили танки, збивали літаки і навіть брали на абордаж кораблі, як це було навесні 1943 року на Прип'яті.

Ковпак був генієм тактики - умів з'явитися нізвідки і створити враження присутності відразу в чотирьох-п'яти місцях, далеких один від одного. У нього на озброєнні були приказки: «У вовка сто доріг, а у мисливця - одна» та «Перш ніж зайти в Божий храм, подумай, як з нього вийти». Він був дуже обережним! Проте власне 55-річчя відзначив взяттям Путивля. Погостював - і знову в ліси ...

Напередодні, 18 травня 1942 року Ковпака нагородили Золотою Зіркою Героя, а Руднєва, який до війни встиг побути "ворогом народу", орденом «Знак Пошани». Кажуть, що Ковпак дав телеграму Сталіну: «Мій комісар - не доярка, щоб такий орден давати!».

Наприкінці літа 1942 року Копака разом з іншими партизанськими командирами України викликали до Москви. Там відбулася розмова Ковпака зі Сталіним, який добре пам`ятав могутній повстанський рух в Україні під час національно-визвольних змагань і колективізації. Сталіна запевнили, що партизани- не повстанці. Але у вождя все повинно бути під контролем - у Москві створили Центральний штаб партизанських дій, а згодом Головний партизанський штаб на чолі з маршалом Ворошиловим, який встиг завалити всі інші напрями, якими командував. 5 вересня вийшов наказ наркома оборони № 00189 «Про завдання партизанського руху».

Лише тоді Ковпак почав отримувати зброю з Москви. Але, крім зброї, він став отримувати накази про рейд на Правобережну Україну, а згодом - в Карпати ... По-перше розвідати, чи готують німці серйозну лінію оборони по Дніпру, по-друге здійснити диверсії в глибині німецьких комунікацій перед літньою кампанією 1943 року, по-третє - зіштовхнути лобами українських партизанів  - радянських і УПА. І таки зіштовхнули ...

Відомо, що Руднєв висловився проти протиборства з УПА, за це його вбили чекісти, прислані з Москви до Ковпака (свідчення Героя Радянського Союзу Петра Брайка). Всі розуміли: якщо радянські партизани прийдуть у Карпати, зіткнення з УПА неминуче. Найважчі бої за всю війну ковпаківці вели саме в Карпатах. І з УПА і з есесівцями генерала Крюгера.

Карпатський рейд Ковпака вважається безприкладним колективним подвигом. За чотири місяці з боями пройдено 4000 кілометрів, кілька разів форсовано великі річки. Зруйновано нафтопромисли, 14 залізничних і 38 шосейних мостів, 19 ешелонів пущено під укіс. Втрати у партизан: 228 бійців, ще 200 пропали без вісті і 150, поранено. Кілька тижнів, шістьма групами, вони виходили з оточення. Знову з'єдналися лише восени 1943 року в Житомирських лісах, звідки і виходили в описаний рейд.

Поранений під час Карпатського рейду в ногу, Дід більше не воював. Сумське партизанське з'єднання, назване 1-й партизанською дивізією імені Ковпака, очолив начальник штабу підполковник Вершигора.

4 січня 1944 року під час великого "партизанського" нагородження генерал-майору Сидору Ковпаку присвоїли друге звання Героя. Цікаво те, що серед двох двічі Героїв - партизан, обидва були українцями - полтавець Сидір Ковпак і дніпропетровець Олексій Федоров. Це на замітку президенту сусідньої держави, який не бачить внесок українців у перемогу над фашизмом.

Цікаво, що поки Ковпак партизанив, його дружина не евакуювалася, а жила на окупованій території у родичів чоловіка в Котельві. Після закінчення війни Сидір Артемович забрав її до Києва, де вони прожили дружно рівно 30 років. Катерина Юхимівна померла в 1956-му.

Але після цієї тяжкої втрати Дід одружився ще раз. Дружину звали Любов Архипівна.

За радянських часів в Україні, Білорусі та Росії було 34 музеї Ковпака, включаючи шкільні. На даний момент їх кількість значно зменшилася. 2008 року музей іменитого земляка з`явився і в Котельві.

играть в рулетку