Заходити на каток не можна. Але діти катаються

Услід за сусідами із Кобеляк у Нових Санжарах також залили льодовий каток, розташований на центральному стадіоні. Хокейних поєдинків тут поки що не проводять. А школярів місцевої школи на лід взагалі не пускають.

Понеділок, 6 лютого. На вулиці морозно, але сонячно. І під прямими променями сонця на дорозі розтає сніг. Шестеро учнів Новосанжарського НВК стоять на вході до катка, розташованого на центральному стадіоні. Дітлахи прийшли, щоб поковзатись. Але їх не пускають.

— Без дозволу батьків кататися не можна, — пояснює директор стадіону Юрій Куць, — впаде отакий, розіб’є собі носа, а відповідати хто за нього буде? Учителі фізкультури своїх учнів сюди не пускають. Минулого року хтось упав, розбив собі носа. Потім батьки скаржилися — що це у вас за каток, що діти травмуються!

Каток розміщений за дальніми воротами стадіону, огороджений дерев’яними щитами. У одному з них прорізаний отвір для входу на лід. Минулого року тут була дерев’яна фірточка, але її, схоже, зняли чи відірвали. По обидві сторони від входу на щити наклеєні листи паперу із написами «Вхід на каток заборонено!». Але, незважаючи на застережний напис, шестеро школярів на лід таки виходять. Ну, провалитися їм точно не загрожує. Директор стадіону дітлахів вирішує не проганяти — нехай катаються.

— Ці, мабуть, із групи продовженого дня, — говорить він, — хоча їх пускати не можна. Директор їм точно не розрішає сюди ходити.

А дітлахи тим часом із задоволенням ковзаються просто на ногах. Лід на каткові досить бугристий, тому сильно розігнатися не вдається, але проїхати кілька метрів на підошвах можна. Дівчата удвох ковзаються у сторонці. Хлопці час від часу затівають на льоду кучу-малу. Падають, регочуть та допомагають одне одному підвестися. Потім знову падають. І знову сміються. Один із хлопчаків у шапці, теплій куртці та ботинках, але без рукавиць.

— А у мене немає, — весело говорить він, — я дома забув! Та мені і не холодно!

На питання журналісти, чи є у когось вдома ковзани, діти відповідають заперечно. Так само ні у кого з хлопців не знаходиться вдома клюшок. Очевидно, що в хокей із ними не пограєш. Немає клюшок та ковзанів і на стадіоні. Так що навіть при великому бажанні проводити хокейний матч у Нових Санжарах поки що нічим. До того ж, у селищі просто немає таких хокейних ентузіастів, як у Кобеляках, які за свої гроші купували б спорядження та навіть влітку їздили б на хокейні тренування. Проте, лишається невеличка надія, що хоч цього року у Нових Санжарах відбудеться бодай один хокейний матч. Як спаринг-партнерів можна запросити тих-таки кобелячан, от тільки де взяти новосанжарську команду?