Значення рідної землі для Полтавських студентів

21 листопада 2013 року – початок Революції Гідності. Україну поділено на 2 табори: одні протестують і вірять у свою перемогу, інші ж сидять перед телевізором і не розуміють такого пориву.

Трохи згодом відбувся силовий розгін протестувальників. Уже 1 грудня на Майдані зібралося близько півмільйона людей. А за тиждень відбувся так званий «Марш мільйона». Люди залишали своїх рідних, свої домівки і роботу, щоби разом домогтися справедливості. Вони жили там, на Майдані.

Навіть коли почалися обстріли і стало відомо, що є перші жертви, люди не розійшлися, тепер вони просто не мали на це права. Ті криваві дні назавжди залишаться в нашій пам'яті.

Кінець лютого-початок березня 2014 року – ніж у спину від «братньої» Росії − анексія Автономної Республіки Крим. А вже у квітні на Сході України почалося збройне протистояння. І знову нас ділять і намагаються розсварити між собою. Ділять Україну на Схід і Захід, зачіпають мовне питання. Та просто так здаватися ми не збиралися.

Ця неоголошена війна триває й досі. Тисячі матерів назавжди попрощалися зі своїми синами, діти більше не побачать тата, а дружини не зможуть обійняти чоловіків. Щоби провести бійця в останню путь збирається все місто. Люди плачуть і стають на коліна.

Сьогодні нас об'єднує горе, та ми маємо боротися, щоби згодом разом відсвяткувати перемогу. Нас ламали, а ми повставали. І хоча свобода дається нам важко, ми вистоїмо, бо правда на нашому боці. Ми не принижуємо російськомовних громадян, а тому Україна була й залишаться єдиною і неподільною.

І якщо ще раз перед тобою постане питання: «Так за що ж вони там воюють?» − Просто тихенько подякуй, що у твоєму місті тихо і не чути канонад.

2013 року в Україні був спалах патріотизму, патріотизму справжнього, інакше й бути не могло, бо розуміли, що на кону і доля країни, і наше майбутнє. Любов до держави доводилася діями.

Та хвиля не згасла, зараз також модно носити футболки з українською символікою і вигукувати патріотичні гасла. І добре, коли це душевний порив, а не просто мейнстрім, що відійде, не залишивши і сліду. Важливо патріотом бути в серці і можна не одягати вишиванку і не носити синьо-жовту стрічку на портфелі, але те, що незмінне – любов до Батьківщини і допомога не словом, а ділом.

Говорять, що в українців нас так званий «комплекс меншовартості», бо ми не вміємо берегти свої традиції та відстоювати права, як це роблять за кордоном. У нас менші зарплати і низький рівень життя. Але ж свого часу ми самі з цим змирилися і то була фатальна помилка. Зараз треба виправлятися − викорінювати всілякі комплекси, бо Україна пройшла такі випробування, де б зламалися інші, ми витримали там, де інші б зірвалися.

Події останніх років довели, що, за бажання, ми вміємо триматися разом і відстоювати свої права, об'єднуємось і перемагаємо. Це нова історія і вона пишеться на наших очах. І поки боротьба не завершена, а в кінці ще є чисті сторінки, ти можеш змінити її хід .

Україна варта того, щоб її любили. Нам є чим пишатися, є що згадати. Ми об'єдналися і довели, що нікому і ніколи не вдасться поставити нас на коліна.



Бондаренко Вікторія

Полтава
Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію

Коментарі