Самобутність української мови

Нації вмирають не від інфаркту. 
Спочатку їм відбирає мову.

Ліна Костенко

Українська мова. Останнім часом вона стала яблуком розбрату для українців. Одні розмовляють лише державною і принципово не визнають інших мов, інші ж, навпаки, її стидаються.

Зараз дуже модно вживати чужомовну лексику. Іншомовні слова використовують в різних сферах діяльності, ми чуємо їх з радіо і з екранів телевізорів, часто використовуємо в усному мовленні. І вже просто не надаємо цьому жодного значення. Та, замінюючи українське слово іншомовним, ми поступово забуваємо своє, рідне.

Україна – могутня держава з багатою культурою. Нас знає світ. Наша культура – це модно. Мотиви української вишивки у своїх колекціях використовують найдорожчі дизайнери світу, книги сучасних українських письменників видаються за кордоном і користуються там попитом, а наші співаки та гурти відомі в усьому світі, вони співають рідною мовою, а глядачі захоплено підспівують, ніби все розуміють.

Та є й недоброзичливці, які закидають, нібито українського народу, мови, а, тим паче, української культури не існує. Але ж нація живе до того часу, доки не забута рідна мова і культура. І сьогодні, як свідомі громадяни своєї держави, ми не маємо права бути бездіяльними.

Мова – найміцніший зв’язок, що з’єднує минуле, теперішнє та майбутнє покоління у єдине ціле. Треба знати, збагачувати та берегти рідну мову від забуття. Бо саме вона є найбільшим культурним надбанням нашого народу.

Бондаренко Вікторія