Поет і кікбоксер Дмитро Лазуткін: «Добре, коли життя є повноцінним і в ньому є місце для смерті, любові та надії»

Література і професійний спорт, здавалося б є непоєднуваними заняттями. Але, трапляються люди, які вміють не тільки об’єднувати їх, а ще й досягати певних успіхів у цих галузях життєдіяльності.

Така людина нещодавно завітала до Полтави. Київський поет, журналіст та чемпіон Європи з кікбоксингу Дмитро Лазуткін привіз полтавцям «Червону книгу», розповів, як він все це встигає, що читає і хто ще з вітчизняних митців володіє бойовими мистецтвами.

Це свідчення уваги. Солдатам вона потрібна

Р.К.: Дмитро, розкажи читачам, як так вийшло, що пророчі тексти, вірші про події на сході поєдналися з інтимною лірикою і плавно лягли до «Червоної книги».

Д.Л.: У нашому житті зараз все перемішалося. Я не втомлююся повторювати це. Ми живемо у постмодерному світі, коли почуття та історії настільки змішуються, і так швидко все змінюється, що не можна однобічно зображувати епоху. «Червона книга» має певний часовий зріз: більшість текстів писалася протягом останніх двох років. У цьому котлі стільки всього намішано і переплавлено, що не хотілося уникати якихось кольорів. Добре, коли життя є повноцінним і в ньому є місце для смерті, любові та надії.

«Червона книга» (фото – meridiancz.com)

Р.К.: Життя та історія вже не раз доводили нам, що поезія може бути пророчою. Розкажи, настільки автор «Червоної книги» бачив майбутнє, коли писав ці тексти?

Д.Л.: Ну, не те, щоби я бачив і відчував майбутнє. Просто, деякі моменти з текстів мені здавалися не до кінця зрозумілими. А зараз я бачу, що вони складаються у певний пазл, і ті метафори, які видавалися дивними і стосувалися військової тематики, стали актуальними.

Р.К.: Знаємо, що ти не раз їздив у зону АТО, читав поезію українським військовим. Скажи, як вони реагують на такі літературні заходи? Це дійсно потрібно їм?

Д.Л.: Це свідчення уваги. Солдатам вона потрібна. Плюс до того, на кожен виступ письменники привозять солдатам теплі речі, щось смачненьке, засоби гігієни. І для захисників України це важливо. Вони згадуватимуть це, чекатимуть нових візитів і будуть відчувати себе потрібними. А це головне.

Це була спроба зрозуміти людину, яка знаходить в середині подій

Р.К.: Поезія мобільно реагує на суспільно-політичні події. І ми чули про твою реакцію на Революцію Гідності, яка має назву «Колядки і вальси». Це одна з перших поетичних книг про Майдан. З моменту її видання минуло вже півтора року. Як ти сам оцінюєш дану збірку із висоти часу?

«Колядки і вальси» (фото – krokbooks.com)

Д.Л.: У цій книзі не було якихось однозначних висновків, конкретних рецептів. Це була спроба зрозуміти людину, яка знаходить в середині подій, яка бере на себе відповідальність і відчуває весь жах і всю велич того, що відбувається.

Р.К.: На презентації ти говорив, що аби описувати такі події, як приміром війна, потрібно щоби пройшов певний час. А чому б не писати по гарячим слідам? А інші нехай би одні писали про це одразу, а інші через декілька років?

Д.Л.: Одне одному не заважає. Можна писати і по гарячим слідам, але це має бути жанр репортажної прози. Коли ти пишеш художню прозу по гарячих слідах, то зовсім не варто поспішати. Тебе ж ніхто не жене у шию. Краще додати цим текстам м’язів, аби це була дійсно серйозна література.

Такої форми, яка мене б задовільнила повністю, я ще не знайшов

Р.К.: Для полтавців ти відомий не тільки як поет, а й як журналіст, спортсмен, коментатор. Розкажіть як тобі вдається поєднувати все це?

Д.Л.: Я перемикаюся. Не люблю зациклюватися на чомусь одному. У цьому є елемент перезавантаження розуму, бо якщо ти будеш експлуатувати одні і ті ж інтонації, ти набриднеш не тільки усім, а й собі самому. Тому не раджу таку монотонність. Наприклад, вірш «Твоя порядність така спокуслива» я стараюся не читати на виступах у Києві. Його всі вже знають, а пісня на цей текст у багатьох знайомих та друзів стоїть на рінгтонах. Але у інших містах не читати цю поезію просто не можу, тому з радістю виконую її.

Дмитро Лазуткін – чемпіон Європи з кікбоксингу (фото – vsiknygy.net.ua)

Р.К.: Людину, яка займається літературою і професійним спортом можна заносити до Червоної книги. Чи є в Україні поети та прозаїки, які так само, як і ти, міксують творчість і певні види спорту?

Д.Л.: Є такий письменник Дмитро Білий. Пише історичні романи. Він каратист, настільки я пам’ятаю. Лесь Подерев’янський займається кунг-фу. Ще я читав вірші Олега Маскаєва, але він – російський поет. Його поезія доволі мила, але простенько якось виглядає. Чув, що Микола Валуєв, ще один боксер з Росії пише вірші, однак ще не читав їх.

Р.К.: Є у нас літератори, які намагаються транслювати свою поезію за допомогою діяльності музичних колективів. Наприклад, Сергій Жадан читає тексти під гітарні рифи «Собак у Космосі». Ти ж свої тексти даруєш друзям-музикантам, які роблять з них пісні, потім знімають на них кліпи. Ти не думав сам зайнятися музикою? Сам же говориш, що не любиш зациклюватися на чомусь одному.

Дмитро Лазуткін разом із лідером гурту «Kozak System» Іваном Леньо (фото – vsiknygy.net.ua)

Д.Л.: Мені подобається мелодекламація. Пробував експериментувати із читанням під фортепіано, співпрацював із рок-музикантами. Але такої форми, яка мене б задовільнила повністю, я ще не знайшов.

Можу порадити читачам намацувати свою літературу

Р.К.: Існує думка: аби творити якісну літературу, треба читати багато якісної літератури. Чим у цьому плані готовий поділитися і що порадить Дмитро Лазуткін? Чи радити книги на твою думку справа невдячна?

Д.Л.: Я читаю різну літературу. Ось, їздив на море і брав із собою книгу оповідань Олега Коцарєва. Вони мене веселили. Я знаю його інтонації, знаю, якби він це все розповідав, тому мені ці твори зайшли доволі легко. А не знаючи його особисто, думаю, важко було би сприймати їх. Тому можу порадити читачам намацувати свою літературу. Бо у 27 років я фанатів від творчості Буковскі. Зараз ставлюся до нього більш спокійно. Хоча, Мілорада Павича як любив раніше, так і досі вважаю його геніальним письменником.

Р.К.: Ти не вперше у Полтаві. Які враження ти вивозиш звідси кожного разу, і як тобі взагалі наше місто?

Д.Л.: От минулого разу, коли був у Вас, то купався у Ворсклі. Це було доволі мило. Місто у Вас гарне, тихе порівняно з Києвом. Але головне – це люди. І вони у Вас розумні, обізнані, чутливі. Мені це подобається. А природа і архітектура теж у Вас крута, але то вже другорядне.

Полтавська публіка (фото – Таня Олексенко)

Р.К.: І на цій мажорній ноті, чого б ти хотів побажати полтавцям?

Д.Л.: Бажаю бути завжди усміхненими. Головне, аби приводів для посмішок було більше. Хай Вам вдається через любов і тепло долати всі ті негаразди, які трапляються в житті. Завжди будьте оптимістами і шукайте поезію у буденному.

Розмову провів Роман Коржик, незалежне мистецьке об’єднання «Magnum Opus»