Полтавський боєць з АТО: «На передовій я броньованої техніки, про яку говорять, не бачив»

Сашко Коба був активістом на Полтавському Майдані з перших днів і до перемоги Революції гідності. Як тільки розпочалося збройне протистояння на сході та стали формуватися добровольчі батальйони, він одним із перших виявив ініціативу стати на захист цілісності нашої держави і досі залишається в складі полку «Дніпро-1».

У вересні Сашко перебував у відпустці в Полтаві, де й поспілкувався з журналістами ГромадськогоТБ.Полтава про те, що ж насправді відбувається нині на сході.

- В кінці грудня повернувся після поранення на службу в «Дніпро-1». Дуже сильно просився повернутися в зону АТО. Всі лікарі мені казали, що мені взагалі потрібно документи на інвалідність, але я цього не захотів робити. В січні мені вперше вдалося після поранення повернутися в зону АТО. І з січня по серпень з перервами на відпустку і підліковування я був в «Секторі Б» в селище Піски під Донецьком. На передовій.

Що зараз відбувається?

- Я повернувся в кінці серпня. І якраз за кілька днів, коли нас звільнили з Пісків відбувся вивід нашого добровольчого полку «Дніпро-1». Зараз фактично на передовій залишились лише Збройні сили. Якщо говорити про ситуацію на серпень, то ситуація була не дуже позитивна. Остання ротація, на якій я був, то фактично через кожні три ночі сторона ДНР працювала САУ (Самохідна артилерійська установка) – по всім домовленостям давно заборонена зброя, там 152 мм. Працювали з танків. Складалась така ситуація, що в нас в добрбата (добровольчий батальйон) проти танків не було чим працювати. У ЗСУ було чим працювати, але наказ «не відкривати вогонь» призводив до втрат. Пам’ятаю, склалась така ситуація, ми сидимо в окопі хтось заходить в інтернет і ми читаємо, що збираються відводити все що менше 100 мм. А в нас виходить, що за старими домовленостями САУ мали відвести, але не відвели. Тобто ми відведемо останні 82-гі мінометі і в нас взагалі залишиться гола лінія фронту, а вони зможуть працювати з усього, з чого їм захочеться. Пам’ятаю, наприклад, як їхня САУ однією ніччю починаючи з 6 вечора і до 3 ранку через кожні 5 секунд залп робила по нашім позиціям. Як можна говорити про наступний відвід зброї, коли вони не виконали першого.

В серпні у вашому батальйоні були загиблі?

- Так. Я втратив свого кращого друга. 120-та міна впала на його позицію. Також у нас був двохсотий в нашому батальйоні. Дуже цікава людина. Сам мав звання майора міліції у відставці. Був у батальйоні «Скіф», з якого разом з хлопцями перевівся в «Дніпро-1». Йому всі пропонували займатися тиловою роботою. Бо людина вже у віці і він міг там зробити більше. Але він поїхав на передок. І йому зайшла куля в проміжок між кевларом та бронежилетом якраз коли він підіймав руку. Його вивезли в лікарню, але він дуже швидко згас. Коли в нас була остання ротація, то там вже у нас залишилось менше позицій – Збройні сили займали наші позиції, їх там було більше і втрат у них було більше.

Чому відбувається заниження кількості двохсотих?

- По-перше, про смерть інформація надходить на другий-третій день. Тому в той день, коли відбулася гибель нашого героя, інформація не з’являється в статистичних даних. По-друге, залишається поза увагою втрачені безвісті. Вони знаходяться в інших списках і на телебаченні вони не озвучуються. І третій момент, у нас в складі «Дніпра-1» по двохсотим статистика була під контролем, але я спілкувався з друзями з інших батальйонів, то у них була така картина, коли вони втратили 10 чоловік, а ця цифра не озвучується і на другий, і на третій день. Також наша влада обіцяла, коли падав Донецький аеропорт, виплачувати по тисячі в день. Але командування може не писати в журнал бойових дій, що сьогодні відбувався бій, відповідно люди не отримають ту тисячу обіцяну. В одних військових частинах ведеться облік, вони отримують гроші, в інших частинах не ведеться й гроші бійці не отримують. Зрозуміло, що більшість з добровольців пішли не за гроші, деякі призивники думали, що можливо отримають хоча б якусь копійку. Але навіть в цьому моменті, коли в них була остання мотивація, вони не отримують цю останню копійку, щоб переслати матері чи жінці. І це суттєво впливає на моралізацію.

Які у вас – добровольчого батальйону, відносини зі Збройними силами?

- Чудові відносини фактично на всіх рівнях. І між звичайними бійцями, і між командирами взводів. Але, коли ми заходимо в новини і читаємо скільки передали «Кугуарів» та іншого, то нас це обурює. Піски були і залишаються однією з найгарячіших точок. З січня в мене були там ротації і я «Кугуар» бачив лише один раз, коли він заїхав на одну з позицій і виїхав. Більше він не повертався. На останній ротації з однієї позиції на іншу, там де прострілювалося снайпером і все це могло вартувати життя, ми їздили на «Москвічу», який міг заглохнути в любий момент. Також їздили на «Газєлькі», яку привезли волонтери. В Пісках, на передовій, броньовану техніку, про яку говорять, я не бачив.