Полтавка про латиську освіту: «В університеті не вчать непотрібних предметів, як в Україні»

Полтавка Анна Щегула вирішила здобувати вищу освіту навчання у столиці Латвії ― Ризі. Зараз вона є студенткою факультету бізнес-адміністрування у Вищій Школі Бізнесу TURIBA. Дівчина розповіла про рівень освіти та чим латиська система відрізняється від української.

Н.Г.: Анно, чому Ти вирішила продовжити навчання саме у Ризі? 

А.Щ.: Латвія є, мабуть, найрозвиненішою країною Прибалтики. Тут криється надзвичайна архітектура старого міста та європейські мотиви. Я вирішила поїхати навчатися сюди, тому що рівень освіти доволі високий та не поступається облюбованим українськими студентами Польщі та Чехії. Також тут доволі приємні ціни на проживання та навчання, порівнюючи з Центральною Європою.

Н.Г.: Як довго Ти вчила латиську мову та чи важко вона тобі далася?

А.Щ.: Насправді я не вчила латиську мову цілеспрямовано. У мене базовий рівень володіння, але тут всі розуміють як англійську, так і російську мови.

Н.Г.: Чому Ти обрала саме Вищу Школу Бізнесу TURIBA?

А.Щ.: Більша частина стратегії цього закладу спрямована на самоосвіту. Викладачі дають тобі базову інформацію, а там вже сам вирішуєш: вчити далі, чи не вчити ― все залежить від тебе. Тут ніхто не стоїть над головою, не вимагає конспектів та детального викладення думок з підручника. Професори бачать, зацікавлений ти у навчанні, чи ні. Тут чекають саме на ініціативних студентів.

Наступна, також важлива річ, яка вплинула на вибір мого навчального закладу, ― це можливості обміну студентів. Мій університет має багато договорів з іноземними партнерами, що дає можливість безкоштовно навчатися студентам деякий період у іншій країні та отримувати стипендію, яка покриває усі витрати. Найголовніша умова – пройти конкурс по середніх балах та виграти ґрант. Також університет з першого курсу залучає студентів до практики, та допомагає знайти місця для її проходження. Ще можна виграти ґрант на стипендію для практики (під час неї платитиме гроші не тільки роботодавець, але й Європейська програма), також на конкурсній основі.

Н.Г.: Що потрібно зробити, аби вступити до університету?

А.Щ.: Так як я навчаюсь англійською мовою, мені потрібно було підтвердити свої знання. Я здавала вступний онлайн-тест. Замість цього можна відіслати сертифікат TOEFL або IELTS з відповідними балами. Також при вступі потрібно мати перекладений атестат, виписку з банку про наявність на рахунку n-ої кількості грошей та копію паспорту й ідентифікаційного коду.

Н.Г.: Наскільки відрізняється латиська система освіти від української?

А.Щ.: Відрізняється значно. В університеті не вчать непотрібних предметів, як в Україні. Список предметів невеликий, але всі по спеціальності та вивчаються глибоко. Групи формуються теж невеликі, щоб вчитель мав можливість контактувати з кожним. Лекції проходять у форматі семінарів та дебатів, кожен має приймати участь у навчальному процесі. Особисто для мене навчання тут легше, ніж було у школі. Пари проходять 3-4 рази на тиждень, що для мене було дуже дивним після 6-денки у ліцеї.

Н.Г.: Чи важко було переїхати закордон?

А.Щ.: Ні, тому що я вже мала досвід навчання за кордоном. Тим паче, Латвія знаходиться досить недалеко від України. Я переїхала сюди зі знайомими, що полегшило період адаптації. Хіба що було трошки незвично у питаннях валюти, але це швидко минуло. Єдине, що я б віднесла до складного моменту під час переїзду ― це моє оточення. Університет пропонує свій гуртожиток, тому усі іноземці живуть у ньому. Було незвично перебувати серед представників різних культур, особливо азіатських. До речі, мене приємно здивувало, що майже усі люди у Ризі розуміють російську, та деякі навіть говорять нею.

Н.Г.: Як ставляться місцеві жителі до приїжджих?

А.Щ.: Насправді, латиші – великі патріоти. Коли керівник компанії буде вирішувати, кого взяти на роботу, то віддасть перевагу місцевому перед приїжджим. А взагалі у всій Прибалтиці половина населення ― це російські іммігранти. З особистого досвіду я переконалась, що між національностями «росіяни» і «українці» є велика різниця для місцевих латишів. Вони неохоче відповідають російською, але коли дізнаються, що ти – українець, змінюють ставлення.

Н.Г.: Як минула перша сесія?

А.Щ.: Я дуже хвилювалась перед нею, але екзамени були на рівні тестів і пройшли на одному подиху. Це ще раз доводить, що, якщо ти вчишся гарно протягом всього семестру, екзамени для тебе – не проблема.

Н.Г.: Що б Ти порадила полтавським абітурієнтам?

А.Щ.: Якщо ви плануєте вступати за кордон, намагайтесь не користуватися послугами агентств. Майже усі будуть вам нав’язувати якісь свої вузи, рекламувати їх, вигадувати те, чого нема, аби переконати. Шукайте самі те місце, яке ви вважаєте найбільш підходящим для вас. Ніхто вас не знає краще, ніж ви самі. Головне ― не бійтеся. Ви в змозі самі зібрати усі потрібні документи. Якщо у вас є питання, не бійтесь писати прямо до університетів. Вам там залюбки нададуть відповідь. Також знаходьте людей, які вже навчаються у тому вузі, в який ви бажаєте вступити. Задавайте їм питання, адже вони, як ніхто, зможуть розповісти вам про навчання у ньому.

Н.Г.: Чи плануєш Ти після навчання повернутися в Полтаву?

А.Щ.: Ні, адже саме навчання у Прибалтиці я розглядаю лише як першу сходинку до здобуття потрібної мені освіти.