Карлівщина провела в останню путь героя АТО

9 квітня став чорним днем для Карлівщини. Краяни провели у вічність та безсмертя свого земляка, уродженця селища Халтурине Карлівського району, 21-річного Дмитра Барвіна.

Як повідомили в Карлівській РДА, народився Дмитро 14 вересня 1993 року у с-щі Халтурине. У цьому ж селі закінчив школу, потім навчався у Карлівському ПТУ № 50, здобув професію зварювальника, але за своєю спеціальністю не встиг попрацювати.  У березні 2013 року був призваний на строкову службу. По закінченню служби таємно від батьків підписався добровольцем до лав Національної гвардії України. Ніс службу у зоні АТО, був водієм БТРа та контролював ситуацію у Дебальцевому. Загинув Герой 16 лютого під час виконання бойового завдання. Непощадний, немилосердний фугасний снаряд забрав життя двох хлопців, які знаходилися у броньованій бойовій машині.

На подвір'ї батьківської хати у селищі Халтурине зібралася велелюдна громада, яка із державними прапорами, вінками та квітами, тугою в серці та сльозами на очах прийшла провести в останню дорогу свого Героя. Болю та сліз не стримував ніхто. Прощалися із Героєм його найрідніші люди та родичі, сусіди та односельчани, однокласники та друзі, десятки вдячних краян,  бойові побратими, які прийшли віддати шану своєму землякові.

Траурна колона пройшла повз школу, де навчався Дмитро, вулицями села, якими він колись гуляв… Кожен, хто виходив зі свого двору, знімав шапку та, схиливши голову і не стримуючи сліз, проводжав Героя в останню путь.

На траурній церемонії поховання були присутні керівники району та міста, керівники підприємств, установ та організацій району, представники громадських організацій, волонтери, молодь та всі небайдужі до чужого горя люди.

Траурний мітинг відкрив сільський голова Віктор Котенко. Співчуття рідним також висловила голова районної ради Світлана Стасенко: «…сьогоднішнє горе – це спільна наша з вами хвороба, яка не пройде ще довгі роки. А спільно розділене горе – це півгоря, тому ми повинні разом, добрим словом,  слізьми та молитвою  завжди пам’ятати про Дмитра та дякувати його батькам, що виростили такого сина…А хлопці, які служили з Дмитром, повинні дожити, долюбити, перемогти заради свого побратима…»