Боєць з Полтави після реабілітації у Литві: «Там є дуже великий досвід опору російській окупації»

Полтавець Віктор Трофименко місяць перебував на реабілітації у Литовській Республіці. Ми розпитали його про те, що побачив учасник АТО в іншій країні, як литовці відносяться до Росії та про менталітет народу.

– Вікторе, розкажи, як Ти потрапив у Литву?

– Почалося все з того, що я лікувався після поранення у поліклініці УМВС в Полтаві. Там 18 грудня 2014 року перебували представники литовських міністерств, зокрема Гінтаутас Беркевічюс – полковник-лейтенант Міністерства охорони краю, старший лікар армії Республіки Литва. Одним з основних питань, чому іноземні урядовці приїхали до Полтави, було питання реабілітації учасників АТО. Вже через 3 тижні після цієї зустрічі, 9 січня 2015 року, завдяки керівництву цієї країни та Фонду «Унія 1219», я прибув у Вільнюс.

– Розкажи, що Тебе здивувало за цей місяць у цій країні?

–  Ще від свого батька я знав, що Прибалтика відрізняється від інших республік Радянського Союзу. Але коли я приїхав сюди, то не повірив, що Литва теж була в Союзі – наскільки високий рівень законослухняності, розуміння своє ролі у суспільстві, велика працелюбність і достатньо велику громадянську активність. Починаючи від стану комунального господарства, від поводження – чисто не там, де прибирають, а там, де не смітять.

– Що ще кидалося в око Тобі як представнику іншої країни?

– З того, що варто відзначити – традиція пропускати на пішохідних переходах,  чисті лісопаркові зони, ввічлива поліція, якою не видно – вона з’являється, коли потрібно, а не тоді, коли сама забажає. Крім того, сподобалося відношення пересічних громадян до своєї країни, та до громадян України – усі дуже доброзичливі. І навіть прості роботяги розуміють, що вони хочуть жити у своїй країні, а не тікати, як це відбувається у нашому випадку. Більшість повністю задоволені життям. У них є традиції працелюбності.

–  Ти бачив тільки литовські міста?

–  Не тільки. Я навіть спеціально зупинявся у трьох селах, вибірково, щоб подивитись на якість доріг та будинки. Біля будівель скрізь чистенько і охайненько. Дороги в селах є, там можна їхати. Нехай вони ремонтуються рідко, але без вибоїн.

–  А взагалі, що можеш сказати про менталітет цих людей?

– Там у людях існує розуміння того, що Росія – це ворог для Литовської Республіки, та для України так само. Тобто вони до нас відноситься так, через те, що у Литви є дуже великий досвід опору російській окупації. Починаючи від польсько-литовського повстання 1830-60 рр., закінчуючи 1918-1920 роками. У Литві дуже мало проросійськи налаштованих людей. Вони агресивно налаштовані до сучасних реалій, але їх мало. В першу чергу це люди старше сімдесяти років.

У Литві них вже такий західний менталітет, що діти, коли підростають, починають відразу шукати роботу, бо вважають, що потрібно допомагати батькам.

– З литовськими військовими не стикався?

– Там є військові кадри ще «радянські», але вони налаштовані помірковано і позитивно до ЄС. Литва дуже тяжко вступала в Євросоюз і НАТО. Були там певні нюанси. Але я зустрічав військових, які теж були проти НАТО – вони чесно зізнавались, що їхня думка все ж таки змінилась. Вони жили радянськими міфами.

У наступній публікації ми розпитаємо Віктора про відношення литовських лікарів до українських військових, медицину у Литві і про інтернетизацію лікарень.