авторський проект
20:30, 9 лютого 2015 р.
«Необхідно в школах виховувати патріотів ,воїнів і повернути початкову військову підготовку»
авторський проект
Ви повернулися у мирне життя після війни, що змінилося для вас?
Все моє життя змінилось. Я як звичайна людина намагався зробити все щоб вижити, щоб захистити свій підрозділ. Важко було, дуже важко. Уже після госпіталю, я більш менш спокійно згадую усе, що там було. Ми захищали свою Батьківщину. Спочатку сепаратисти там були, а потім уже відкрито воювали ми з росіянами. З тими, кого називали «братній народ». І знаєте, те, що я там побачив, не можна пускати до нас додому, це треба стримати, зупинити там.
Зараз необхідно в школах виховувати патріотів ,воїнів і повернути початкову військову підготовку. Хотілося б, щоб більше було патріотичного в школі. І щоб наші майбутні депутати нас не підставляли, я про нашу міську раду, це позорище, хочеться плакати. Хочеться, щоб наші діти були готовими до всього цього і морально, і фізично. Я от, наприклад, настільки вже привчився. На вокзал приїжджаю і дивлюся, чи не має де пакета підозрілого, чи ще чогось.
- Де ви воювали і де було найскладніше?
- Я мобілізований у 93 бригаду у квітні місяці минулого року. Наче вчора було. Місяць нас навчали. Ми протиповітряна оборона, зенітно - ракетний дивізіон. Їздили ми на Широкий Лан на полігон, стріляли по повітряним цілям. І потім нас відправили в Луганську область. Мій взвод. Я командир взводу. Завдання - прикриття повітряного простору, якщо будуть наступати російська війська. Був тоді такий момент. Стояли північніше Луганська, до Максимівки, до Троїцького наші блок- пости стояли.
«Найгарячіше» було біля Іловайська. Як 24 серпня заїхали до Донецька війська. Зайшла важка артилерія. Ніхто не був до цього готовий. І звісно,наше керівництво теж. Там дуже багато загинуло людей з якими я був, багато побратимів поховав.
- Вам було що протиставити Росії.. ви були достатньо озброєні?
- Автомати в нас були, ракети «Ігла», «Стріла». Ішли ми в якості піхоти…і з розвідкою виїжджали…і жили в тих бліндажах …хай йому…
А потім виводили нас із котла, по так званому «зеленому коридору». Я не знаю, грошей я не бачив, але думаю все там було куплено нашими «доблесними» командирами. З росіянами домовились і розбили нас в дупель. Не стільки було страшно, скільки морально боляче, що не виходили, як годиться по- бойовому. 5 тисяч людей там було, і техніки скільки. Аби ми рвонули, так дали б там.. Хоч не марно загинули б ті хлопці. А вони загинули просто не зрозуміло чому.
- А листи вам надходили? А оті дитячі малюнки, вони дійсно щось важать?
- Так, багато важать. Діти не знають кому конкретно пишуть листи. Волонтери роздадуть. А ми почіпляємо в бліндажах і все виходить таке жовто-блакитне, сонячне, око відпочиває.
- Що ви скажете тим хлопцям , яким зараз прийшли повістки?
- Туди не треба їхати щоб там знайти смерть… ти повинен поїхати і залишися живим. Щоб не було смерті, ти повинен не боятися, уміти воювати. Не потрібно туди їхати щоб не повернутись.
- Чи відчуваєте підтримку?
- Я в Дніпропетровську в госпіталі лежав, так волонтери від мене не відходили. Я з температурою, мені погано, поспати хочеться, а вони - «може вам бульйону?», «може вам соку?», документи приходили робили.
- Волонтери все робили і ні копійки не брали, відновлювали паспорт, військовий білет. Не кажучи вже про одежу і все інше.
- І ще скажу - дівчата, дай бог, на фронт не попадуть, щоб вірними були в тилу, ждали хлопців. А хлопці, щоб прийшли в воєнкомати, бо нас теж потрібно замінити, ми ж теж не залізні.
Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію
Останні новини
15:38
Вчора
14:28
Вчора
Спецтема
Оголошення
20:38, 21 листопада
21:05, 1 грудня
15
17:01, 29 листопада
22:50, 30 листопада
2
live comments feed...