«Необхідно в школах виховувати патріотів ,воїнів і повернути початкову військову підготовку»

Ви повернулися у мирне життя після війни, що змінилося для вас?

Все моє життя змінилось.  Я як звичайна людина намагався зробити все щоб вижити, щоб захистити свій підрозділ. Важко було, дуже важко.  Уже після госпіталю, я більш менш спокійно згадую усе, що там було. Ми захищали свою Батьківщину. Спочатку сепаратисти там були, а потім уже відкрито воювали ми з росіянами. З тими, кого називали «братній народ». І знаєте, те, що я там побачив, не можна пускати до нас додому, це треба стримати, зупинити там.

Зараз необхідно в школах виховувати патріотів ,воїнів і повернути  початкову військову підготовку.  Хотілося б, щоб більше було патріотичного в школі. І щоб наші майбутні  депутати  нас не підставляли,  я про нашу міську раду, це позорище, хочеться плакати. Хочеться, щоб наші діти були готовими до  всього цього  і морально, і фізично. Я от, наприклад, настільки вже привчився. На вокзал приїжджаю і дивлюся, чи не має де пакета підозрілого, чи ще чогось.

 - Де ви воювали і де було найскладніше?

 - Я мобілізований у 93 бригаду у квітні місяці минулого року.  Наче вчора було. Місяць  нас навчали. Ми протиповітряна оборона,  зенітно - ракетний дивізіон. Їздили ми на Широкий Лан на полігон, стріляли по повітряним цілям.  І потім нас відправили в Луганську область. Мій взвод. Я командир взводу. Завдання  - прикриття повітряного простору, якщо будуть наступати російська війська. Був  тоді такий момент. Стояли північніше Луганська, до Максимівки,  до Троїцького наші блок- пости стояли.

«Найгарячіше» було біля Іловайська. Як 24 серпня заїхали до Донецька війська. Зайшла важка артилерія.  Ніхто не був до цього готовий. І звісно,наше керівництво теж. Там дуже багато загинуло людей з якими я був, багато побратимів поховав.

- Вам було що протиставити Росії.. ви були достатньо озброєні?

- Автомати в нас були,  ракети «Ігла», «Стріла». Ішли ми в якості піхоти…і з розвідкою виїжджали…і жили в тих бліндажах …хай йому…

А потім виводили нас із котла, по так званому  «зеленому коридору». Я не знаю, грошей я не бачив, але думаю все там було куплено нашими  «доблесними» командирами.  З росіянами домовились і розбили нас в дупель. Не стільки було страшно, скільки морально боляче, що не виходили, як годиться  по- бойовому. 5 тисяч людей там було, і техніки скільки. Аби ми рвонули, так дали б там.. Хоч  не марно загинули б ті хлопці. А вони загинули просто не зрозуміло чому.

 - А листи вам надходили? А оті дитячі малюнки, вони  дійсно щось важать?

- Так, багато важать. Діти не знають кому конкретно пишуть листи. Волонтери роздадуть.  А ми почіпляємо в бліндажах і все виходить таке жовто-блакитне, сонячне, око відпочиває.

- Що ви скажете тим хлопцям , яким зараз прийшли повістки?

- Туди не треба їхати щоб там знайти смерть… ти повинен поїхати і залишися живим. Щоб не було смерті, ти повинен не боятися, уміти воювати. Не потрібно туди їхати щоб не повернутись.

- Чи відчуваєте підтримку?

- Я в Дніпропетровську в госпіталі лежав, так волонтери від мене не відходили. Я з температурою, мені погано, поспати хочеться, а вони -  «може вам бульйону?», «може вам соку?», документи приходили робили.

- Волонтери все робили і ні копійки не брали, відновлювали паспорт, військовий  білет. Не кажучи вже про одежу  і все інше.

- І ще скажу  - дівчата, дай бог, на фронт  не попадуть, щоб вірними були в тилу, ждали хлопців. А хлопці, щоб прийшли в воєнкомати, бо нас теж потрібно замінити, ми ж теж не залізні.