Церква Різдва Пресвятої Богородиці у Василівці (Гоголевому)

Полтавщина. Історична спадщина

Майже півтора століття проіснувала церква Різдва Пресвятої Богородиці у колишній Василівці (згодом – Яновщині, зараз – Гоголевому Шишацького району Полтавської області). Саме в ній підносив свої молитви до Бога класик вітчизняної літератури та християнський мислитель – Микола Васильович Гоголь. І не лише він, а й інші представники родини Гоголів-Яновських та їхні нащадки. Цей храм вистояв у криваві лихоліття Жовтневої революції та не був знищений німецькими снарядами під час Великої вітчизняної війни, проте не вцілів і загинув від рук людей, пройнятих незбагненною ворожнечею до Бога. Напевно, не судив Господь стояти храму рукотворному тоді, коли хвилями безбожництва зруйновані були храми нерукотворні – душі людські.

Храм Різдва Богородиці у родинному гнізді Гоголь-Яновських

Церкву у Василівці мали намір будувати ще дід та баба М. В. Гоголя – Афанасій Дем’янович та Тетяна Семенівна Гоголь-Яновські. Спочатку планувалося збудувати дерев’яний храм, оскільки на цеглу достатніх коштів родина не мала. З цього приводу Афанасій Дем’янович навіть їздив у Полтаву до церковного начальства, проте дозволу на будівництво так і не отримав. Він помер у 1805 році, так і не здійснивши свій задум. В кімнаті ж його дружини – Тетяни Семенівни (уродженки – Лізогуб) довгий час стояла скриня довжиною в два аршини, в яку вона збирала мідні гроші для будівництва храму.

Роки йшли, василівці продовжували їздити молитися за багато верств у Сороченці, Диканьку, іноді у Шишаки. Особливо важко було це зробити навесні або пізньої осені, оскільки річка Говтва розливалася і змивала містки. Справу будівництва храму судилося завершити сину Афанасія Дем’яновича – Василю Афанасійовичу Гоголь-Яновському.

Матір М. В. Гоголя – Марія Іванівна Гоголь-Яновська – писала у своїх «Спогадах»: «Церкви у нас не было, и люди оттого терпели много неудобств, особенно в дурную погоду и при переездах через реку Голтву. Я начала просить у мужа строить. Он удивился и сказал: "Помилуй! Как мы будем строить церковь, когда у меня нет и восемьсот рублей!?" А я ответила, что Бог поможет. В это время приехала маменька и начала также уговаривать. И видно, что это было Божье изволение, потому что все начало устраиваться само собой».

Марія Іванівна, налякана невдалими першими пологами, перед народженням сина Миколи ходила пішки у Диканьку, де в Миколаївській церкві молилася перед чудотворною іконою Святителя Миколая. Там вона дала обітницю, що якщо з’явиться на світ дитина живою та здоровою, то побудує храм, і якщо немовля буде хлопчиком – дасть йому ім’я на честь Мирлікійського Чудотворця.

Син Микола – майбутній геній – народився у 1809 році, добра справа могла зачинатися. Власних коштів та бабусиних заощаджень виявилося замало, а тому Василь Афанасійович та Марія Іванівна вирішили додати до цих грошей виручку від чотирьох ярмарків, що проводилися у Василівці. Храм вирішили будувати на майдані – навпроти маєтку Гоголів.

Проект будівництва розробив італійський архітектор, який у той час проживав у далекого родича Гоголів Д. П. Трощинського в с. Кибинці Миргородського повіту.

Будівництво тривало майже три роки. Цеглу випалювали на власному заводі, а пісок та глину привозили селяни, які згодилися це робити безкоштовно, бо «будувалася святиня».

1 червня 1821 року будівництво завершилося. Споруда була простою і красивою, невеликою, однобанною, білою із зеленим куполом, який увінчував позолочений хрест, виконана в стилі ампір. Освячений храм був на честь Різдва Пресвятої Богородиці.

Відразу ж після закінчення будівництва подружжя Гоголь-Яновських вирушило до м. Ромен, де на Ільїнському ярмарку вони обміняли старовинне сімейне срібло на церковне начиння.

Василь Афанасійович Гоголь-Яновський передчасно помер у 1825 році. Його ж дружина – Марія Іванівна – продовжувала опікуватися утриманням храму, для якого не шкодувала коштів, сил і часу. В одному з листів до свого близького родича та товариша П. М. Косярівського, вона писала про виготовлення нової Плащаниці для Храму: «Плащаницу, мне кажется, лучше сделать по последнему описанию Вашему, чтобы Спаситель наш нарисован был на гарденапле, а слова бы были в рамках. Бархата же можно пришить и голубого – хорошего цвету, впрочем, я отдаюсь совершенно на изящный вкус той особы, которая будет трудиться над привидением в порядок сего Богоугодного дела, и верно я буду восхищена Плащаницей, когда ее увижу».

Через багато років, незважаючи на свою скромність, Марія Іванівна любила розповідати про те, як сам Бог допоміг спорудити церкву у рідній Василівці.

Відомо, що письменник М. В. Гоголь висилав матері гроші в подарунок, на які вона побудувала кам’яну огорожу довкола храму. Поряд з церквою знаходилася дерев’яна дзвіниця на стовпах. Протягом ХІХ століття храм декілька разів ремонтувався та зазнавав реконструкції, а замість старої дзвіниці була збудована нова. Вважають, що перша будувалася за проектом самого Василя Афанасійовича, а нова – за кресленнями, зробленими Миколою Васильовичем Гоголем.

Г. П. Данилевський, відвідавши в червні 1852 року село Гоголя, в замітці «Знакомство с Николаем Васильевичем Гоголем» писав: «Хуторок Яновщина выглянул, наконец, между двух отлогих зеленых холмов. С дороги стала видна на широкой поляне каменная церковь с зеленой крышей. Ограда церкви сквозная, в виде решетки из окрашенных желтой и белой краскою кирпичей».

Вже за часів войовничо-атеїстичної влади, в 1923 році, у Василівці святкували 100-річчя храму. Тоді ж, на честь свята, в церковній огорожі було споруджено великий дерев’яний хрест.

Роки забуття та запустіння на святому місці

Нажаль, руйнівні вітри ХХ століття не оминули Гоголівської святині. В 1933 році постановою атеїстичної влади храм було закрито, а з дзвіниці знято дзвони й відправлено на металобрухт. З чотирьох дзвонів до нашого часу лишився лише один, котрий нові господарі використовували як пожежний. А в 1935 році було знищено й саму дзвіницю. В 1940 році вчитель місцевої школи скинув з куполу храму хрест.

Під час Великої вітчизняної війни богослужіння в церкві відновилися, проте ненадовго – лише на рік (1942–1943). Після закінчення війни в храмовому приміщенні влаштували колгоспну комору та зерносховище.

В березні 1956 року церква Різдва Пресвятої Богородиці в с. Гоголеве Постановою Ради Міністрів УСРС була внесена до «Переліку пам’яток архітектури, що перебувають під державною охороною». Однак, це не завадило місцевим активістам-безбожникам у 1957 році розібрати храм на цеглу, повністю знищивши його.

Зараз на церковному майдані розбитий парк, і лише самотня могила фундаторів Різдво-Богородичної церкви, батьків уславленого на весь світ письменника М. В. Гоголя – Василя Афанасійовича та Марії Іванівни Гоголь-Яновських, та дерев’яний хрест на місці колишнього олтаря нагадують про півтора століття історії Гоголівської святині.

Свічу намагалися загасити, але вона не згасла

«Всьому свій час, і час свій для всякої речі під небом: час народжуватися і час помирати; час садити і час виривати посаджене; час вбивати і час лікувати; час руйнувати і час будувати; час плакати й час сміятися; час ридати і час танцювати; час розкидати каміння і час збирати каміння; час обіймати і час ухилятися від обіймів; час шукати і час втрачати; час збирати і час кидати; час дерти і час зашивати; час мовчати і час говорити; час кохати і час ненавидіти; час війні і час миру» (Еккл. 3:1–8) – говорить Святе Письмо.

Промайнули роки… Богоборчі правителі, що гордовито прагнули «весь мир разрушить до основанья, а затем…» самі, на те не сподіваючись, опинилися на задвірках історії й канули у небуття.

Декілька років тому в с. Гоголеве у пристосованому приміщенні відновилося звершення богослужінь. Знову на Гоголівській землі залунали церковні піснеспіви та затеплилися лампади перед святими образами, з відновленої за кресленнями М. В. Гоголя, які збереглися, дзвіниці знову покотилася мелодійна музика дзвонів, скликаючи селян до спільної молитви.

На храмове свято Різдва Пресвятої Богородиці цього року в Гоголевому святкова урочиста Божественна Літургія була звершена просто неба, на тому самому місці, де колись височіла Різдво-Богородична церква. А зовсім неподалік зараз триває спорудження нового дерев’яного храму на честь Святителя Миколая Чудотворця – небесного покровителя нашого славетного земляка М. В. Гоголя. Свіча віри Христової, яку намагалися на протязі багатьох десятиліть загасити у Василівці (нині – Гоголевому), все ж таки не згасла.

Після часу, в який розкидали каміння, обов’язково належить прийти часу, коли ці каміння будуть знову збирати.

Інформація для бажаючих помолитися на місці, де колись молився М. В. Гоголь

Богослужіння в Храмі Різдва Пресвятої Богородиці (тимчасово пристосованому вагончику) звершуються:

- щосуботи о 8.00 – молебень (паракліс) до Пресвятої Богородиці та панахида за спочилими (особливо поминаються фундатори храму Василь Афанасійович та Марія Іванівна Гоголь-Яновські, та М. В. Гоголь);

- щонеділі о 8.00 – Божественна Літургія.

Доїхати з Полтави можна з Автостанції №3 (біля ТРЦ «Київ») за маршрутом «Полтава – Миргород» на час відправлення о 05 год. 15 хв.

Довідку можна отримати за телефоном настоятеля – 099-716-84-92 (отець Афанасій).

Також після богослужіння можна відвідати музей-заповідник М. В. Гоголя на території садиби Гоголів-Яновських. Вона була відновлена за планами, спогадами, листами сучасників, старими фотографіями і на основі Гоголівської "Книги всякої всячини" та відкрита в 1984 році. Тут Гоголь провів свої дитячі роки. Меморіальна та літературна експозиція займає десять залів. Відновлено інтер'єри кімнат, у флігелі, де, приїжджаючи додому в останні роки (1848-1851), жив Гоголь, відтворено його робочий кабінет з особистими речами.

У рідних краях Гоголь зібрав великий фольклорний матеріал, і розповідь про цей бік діяльності письменника супроводжує велика етнографічна експозиція. До 200-річчя з дня народження М.В. Гоголя музей-садибу оновили. На території музею можна неквапливо прогулятися, подивитися ставок, затишні альтанки, грот. На території заповідника знаходиться також могила батьків письменника – Василя Афанасійовича (1777-1825) та Марії Іванівни (1791-1868).