Кому вигідна непрозорість благодійних фондів при медичних закладах?

З проблемою недофінансування охорони здоров’я, що впливає на якість медичної допомоги, стикається майже кожен полтавець. Добре, що існують методи залучення додаткових коштів до бюджетів лікарень, наприклад, благодійні внески. Але за сучасних реалій, починаючи від здачі крові на аналіз і закінчуючи серйозними медичними процедурам, благодійність при лікарнях трансформується у звичайнісіньку сплату за медичні послуги. Останнім часом громадськістю це питання стало порушуватися особливо гостро.

Зазвичай медсестра чи лікар пропонують Вам зробити благодійний внесок у фонд при лікарні, сума якого вже наперед визначена. Далі Ви йдете і сплачуєте цю суму. Куди йдуть ці гроші? Ті організації, які збирають ці кошти, заявляють, що вони будуть витрачені на фінансування лікарні, але чи відповідає це дійсності?

Проблема полягає в тому, що фонди, куди направляються кошти пацієнтами, є абсолютно непідзвітною для лікарні організацією. За законом, вони мають право витрачати до 20% від зібраних коштів на власні адміністративні витрати. Але маніпуляції виникають з тої причини, що ніхто не може сказати яку саме суму становлять 100 %.

Іншим цікавим аспектом ситуації є те, що кошти, які надійшли як «благодійна» допомога лікарні, не перераховуються їй, а на розсуд фонду витрачаються і у найкращому випадку у вигляді товарів чи послуг передаються лікарням. При цьому НІХТО не в праві контролювати ні вартість тих товарів, ні їхню якість… А відповідь на питання — «Чому ж лікарня сама не може закупити ті ж товари?» — ховається десь між сумнівними аргументами керівництва медичних закладів.

Ми прекрасно розуміємо, що при сучасному стані економіки країни сфера охорони здоров’я недофінансовується. Говорити про декларативну безкоштовність надання медичних послуг, посилаючись на відповідну статтю Конституції – це лицемірство. Лікарням вкрай важко функціонувати, опираючись лише на бюджетні надходження. І сама ідея благодійних фондів при медичних установах є хорошою, адже це допомагає залучити до спецфонду лікарні кошти, котрі б могли бути витраченими на нагальні потреби закладу. Але при непрозорості руху цих фінансів, фонди стають просто учасниками корупційної схеми.

Уявіть, що опісля візиту до стоматолога, Вас просять піти і заплатити сантехніку, котрий працює поруч. А вже потім цей сантехнік сам вирішить, що саме він віддасть Вашому лікарю за вирваний Вам зуб чи вставлену пломбу. Абсурд? Очевидно ні, якщо у 300-тисячному місті жителі лікуються саме за такою схемою.

«Аналітичний центр розвитку громадянського суспільства» вже давно займається проблемою неформальних платежів у медицині та пропонує методи її вирішення, а значить і забезпечення галузі охорони здоров’я належним фінансуванням, шляхом виведення величезного обороту коштів з тіні. Але, звичайно, допомоги у цьому від тих людей, що користуються цим явищем, годі й чекати.

Ми зі свого боку пропонуємо відновити довіру до благодійних фондів і усім містом подякувати їм, але лише тоді, коли їхня діяльність стане прозорою та чесною.

Коли полтавець буде переконаним, що його гроші пішли саме на потребу лікарні, а не до кишені адміністрації, то він не відчуватиме себе ошуканим.

Але й досі ці організації відповідають громадськості ще більшим приховуванням своєї діяльності та відвертим залякуванням.

То хто ж винен, що діяльність благодійних фондів залишається «таємницею за сімома печатками»? Звичайно ж ті особи, що мають від цього зиск у грошовому еквіваленті. Ці люди, користуючись нинішньою економічною ситуацією, просто узаконюють в очах громадськості корупційні схеми, заявляючи про бідність галузі та безальтернативність ситуації.

Якщо головні лікарі медичних закладів закривають очі на таку непрозорість, то виникає два припущення.

По-перше, це означає, що даний стан речей вигідний керівництву закладу. Тоді можна заявляти, що адміністрація лікарні отримує певні бонуси.

По-друге, якщо людині, що очолює заклад, байдуже на діяльність організації, котра має збирати гроші для фінансування цього закладу, а це означає, що керівник – неефективний менеджер, не здатний доцільно використовувати кошти. Адже саме оптимізація витрат та контроль за діяльністю закладу у час кризи має бути пріоритетом керівника.

Для прикладу, благодійний фонд може надати лікарні ручку і заявити, що на неї було витрачено мільйон гривень, котрий вносили пацієнти цієї установи. Але, щоб така афера пройшла, мабуть, керівник закладу забере собі «ковпачок від цієї ручки».

«Аналітичний центр розвитку громадянського суспільства»