Олександр Костенко про перспективи розвитку тваринництва в Україні

   Ще на початку свого існування людина стикнулася з питанням якісного раціону, що забезпечував би організм всіма необхідними речовинами та енергією. Рослини безперечно допомагали нам у цьому, проте не могли остаточно вирішити продовольчу проблему, оскільки, як не крути, Homosapiens завжди був хоч і не стовідсотковим хижаком, проте й не вегетаріанцем точно… Такий собі – всеїдний біологічний вид з певною претензією в бік м'ясоїдності… Тому й вимушені були прадавні чоловіки відправлятися на небезпечні полювання, гуртом долаючи могутню здобич. При чому, інколи ролі кардинально мінялись і вчорашній «хижак» з легкістю перетворювався на сьогоднішню жертву. Більш сприятливим сценарієм для первісної людини виявився шлях приручення та одомашнення диких тварин, що також було вкрай не легко, бо майбутні «друзі по господарству» так і норовили вдарити копитом, проткнути рогами чи боляче вкусити за все, що потрапить під зуби. Як Ви вже зрозуміли, тваринництво тієї доби, як і війна, були прерогативою виключно справжніх чоловіків, що не сильно змінилося й згодом, залишивши за цією галуззю здебільшого «чоловічого обличчя».

Проте, не будемо занурюватись в історію, а краще звернемо свою увагу на сьогодення тваринництва, а особливо його стан та перспективи розвитку в незалежній Україні. А допоможе нам у цьому розібратися кандидат сільськогосподарських наук, заступник академіка-секретаря Відділення зоотехнії Національної академії аграрних наук України, Костенко Олександр Іванович, куратор діяльності науково-дослідних установ тваринницького профілю України.

Шановний Олександре Івановичу, чим зацікавила Вас аграрна наука, особливо тваринництво?

Інтерес до селекції та племінної справи виник під впливом особистості професора Кравченка Миколи Антоновича, визнаного в колишньому Радянському Союзі вченого-селекціонера. Саме він завдяки лекторському таланту викликав у нас, студентів зооінженерного факультету Української сільськогосподарської академії, інтерес до селекційного вдосконалення сільськогосподарських тварин.

Які найбільш актуальні напрямки цієї галузі в Україні?

Основним завданням галузі тваринництва є забезпечення виробництва продукції в обсягах, що по-перше – забезпечують національну безпеку, по-друге – задовольняють потреби населення країни у споживанні продуктів харчування тваринного походження на рівні встановлених раціональних норм харчування.

Якщо говорити про продукцію скотарства, то загальний дефіцит виробництва молока в Україні до норм споживання становить майже 6,1 млн. тонн, яловичини – 1,04 млн. тонн. На даний час генетичний потенціал молочної худоби України дозволяє отримувати, за умови застосування сучасних технологій годівлі та утримання, надої на рівні 7-9 тисяч кілограмів молока від корови на рік. Про це свідчать досягнення передових ферм України, які досягли цих рубежів. Однак, у більшості сільгосппідприємств до цього часу використовуються застарілі, високовитратні неефективні технології виробництва, незбалансована й недостатня за рівнем поживності раціону годівля тварин. Результатом екстенсивного ведення скотарства старими методами є низький рівень реалізації продуктивного потенціалу тварин. Наприклад, в сільськогосподарських підприємствах України за таким показником продуктивності тварин, як річний надій молока на корову ми поки що реалізуємо лише 54% від потенціалу, а приріст живої маси молодняку великої рогатої худоби на вирощуванні та відгодівлі знаходиться в межах 60% від максимально можливого.

Таким чином, до актуальних напрямів розвитку тваринництва відноситься збільшення виробництва продукції за рахунок підвищення ступеню реалізації генетичного потенціалу продуктивності тварин (окрім промислового бройлерного і яєчного птахівництва де це вже досягнуто) та збільшення поголів’я великої рогатої худоби, свиней та овець.

Скажіть, будь ласка, які перспективи розвитку тваринництва в найближчий час та на віддалену перспективу?

Індикатори розвитку галузі, своєрідні орієнтири нашої роботи, що необхідно досягти у поставлені строки, наступні. Потрібно збільшити обсяги виробництва м’яса (у забійній вазі) у 2015 році до 2772,3 тис. тонн, та у 2020 році вже вийти на цифру 3314,8 тис. тонн, проти 2209,6 тис. тонн, що мали місце у 2012 році. Також необхідно збільшити виробництво молока у 2015 році до 12458,1 тис. тонн, у 2020 році до 14422,6 тис. тонн, проти 11500,5 тис. тонн у 2013 році.

Для досягнення цих показників необхідно використання інтенсивних, конкурентоздатних порід і типів та сучасної системи селекційно-племінної роботи з ними, що включає селекцію за генами кількісних ознак, спрямовану на підвищення генетичного потенціалу молочної продуктивності до 8-9 тис. кг молока від корови за рік, приросту живої маси молодняку великої рогатої худоби молочних порід до 900-1000 г, м’ясних – до 1300-1500 г, свиней 650-700 г за добу. Важливою складовою є й залучення біотехнологій репродукції, що забезпечують одержання виходу телят на рівні 85-87 голів, поросят 1700-1800 голів у розрахунку на 100 маток; селективних технологій сперми, що забезпечують одержання 95-97% приплоду запланованої статі, широке застосуванням ембріотрансферу в якості репродуктивної технології племінної молочної худоби. Не менш важливі й сучасні індустріальні технології утримання та експлуатації тварин з високою концентрацією поголів’я в сільськогосподарських підприємствах та частково механізовані технології і кооперативна системи заготівлі молока і забою тварин в селянських господарствах. Необхідно звертати увагу на пріоритетні та економічно доцільні в сучасних природно-кліматичних умовах кормові культури, застосовувати сучасні технології їх заготівлі, зберігання та роздавання тваринам, використовувати концентровані корми виключно у вигляді комбікормів, запровадити нові методології нормування живлення.

Вирішення проблеми кормів полягає в прийнятті національної концепції та галузевої програми виробництва комбікормів, кормових білково-вітамінних та мінеральних добавок з урахуванням технологічних особливостей ведення молочного скотарства в господарствах різних категорій та дефіциту окремих елементів живлення в фактичних раціонах. Також потрібно прийняти нормативні документи щодо порядку застосування в годівлі жуйних кормових добавок та преміксів. Важливо вдосконалювати систему годівлі великої рогатої худоби, в основу якої необхідно покласти використання розроблених науковими установами сучасних норм та настанов для нормування годівлі високопродуктивних корів, гармонізованих до світових, забезпечує одержання надою корів на рівні 7-10 тис. кг молока та середньодобових приростів молодняку 800-1000г. Слід приділити увагу науковому вирішенню проблеми оцінки нормування годівлі тварин за нових промислових технологій утримання тварин з більш жорсткими вимогами до їх продуктивності і якості продукції, зміни типу годівлі та хімічного складу кормів. Потрібно підвищувати ефективність системи насінництва кормових культур та вдосконалення технологій їх вирощування, заготівлі та згодовування тваринам з урахуванням особливостей та загальних змін природно-кліматичних умов в цілому та в окремих регіонах України. Необхідно розширити видовий і сортовий склад кормових культур посухостійкими, високобілковими, та пріоритетними з позицій економічної ефективності їх вирощування. Необхідно досягти підвищення ефективності використання зернових компонентів раціонів та залучення в якості альтернативних джерел живлення продуктів переробної промисловості.

З позицій національної безпекиоснову виробничого потенціалу тваринництва повинні становити вітчизняні породні ресурси, а поліпшення племінних і продуктивних ознак сільськогосподарських тварин є одним з вирішальних факторів підвищення ефективності виробництва продукції тваринництва. З цією метою вченими НААНстворені вітчизняні породи спеціалізованої молочної і м’ясної худоби, м’ясних свиней, які складають основу тваринництва і за генетичним потенціалом продуктивності знаходяться на рівні європейських аналогів, про що свідчить досвід їх експлуатації в ряді потужних промислових господарств України.

Разом з тим прикрою реальністю є те, що вітчизняна зоотехнічна наука продовжує втрату конкурентоспроможності за напрямами, які визначають науково-технічний прогрес галузі тваринництва і бурхливо розвиваються у міжнародному вимірі. Це стосується розроблення і практичного застосування сучасних методів селекції на основі геномного типування тварин, біотехнологічних методів регулювання статі сільськогосподарських тварин для цілеспрямованого розвитку їх популяцій. Існуюча вітчизняна система селекції у тваринництві за ключовими параметрами (система обліку, збору і обробки інформації, методологія оцінки племінної цінності тварин) не відповідає міжнародним стандартам.

Така ситуація призвела до певних переваг зарубіжних порід, типів, груп тварин над вітчизняними, що сприяло збільшенню імпорту і часткової або повної втрати впливу племінних підприємств на галузь тваринництва (промислове м'ясне та яєчне птахівництво, свинарство, спортивне конярство).

Продовження такого становища ставить під загрозу національну безпеку щодо племінних ресурсів тваринництва.

За кордоном активно розробляються і запроваджуються в практику тваринництва новітні методи біотехнології, зокрема клонування, трансгенез, ДНК-технології тощо, про що наукові установи НААН, через неможливість придбати дороге обладнання для проведення цих робіт, можуть тільки мріяти. Через брак коштів наукові установи практично позбавлені можливості експериментального виробництва і перевірки нового технологічного обладнання для галузі тваринництва. Його випуск у державі вкрай обмежений. Ми не здатні конкурувати з зарубіжними фірмами у цьому сегменті, а підприємці змушені закупати імпортні технології і обладнання.

Якщо не змінити становище – Україна приречена на науково-технологічну відсталість від розвинених країн.

Підтримання високого рівня конкурентоспроможності вітчизняної аграрної науки вимагає державного сприяння розвитку фундаментальних і прикладних досліджень, створення сучасної аналітичної бази, запровадження стажування у провідних наукових центрах.

А тепер перейдемо до питання, більш наближеного для пересічного читача. Наскільки реально розпочати власну справу, пов’язану з тваринництвом в нашій державі?

Практика свідчить, що у фермерських господарствах надають перевагу веденню рослинництва. В них утримується тварин і виробляється продукції лише 1-1.5% від загальнодержавного показника. Проте державою розроблені програми, спрямовані на заохочення і підтримку ведення тваринництва в фермерських і особистих селянських господарства, які передбачають дотації на збереження молодняку великої рогатої худоби та придбання доїльних апаратів, а в окремих областях регіональними програмами передбачаються інші додаткові стимули.

І наостанок, що порадите майбутнім науковцям та підприємцям, які вирішили пов’язати свою професійну діяльність з тваринництвом?

Не буду оригінальним та пораджу науковцям і виробничникам постійно тримати «руку на пульсі» сучасних теоретичних положень останніх наукових розробок за обраним напрямом наукових досліджень, вивчати і володіти проблемами практичного виробництва продукції, і у своїх прикладних дослідженнях виходити саме з них і не «вигадувати велосипедів».