День злуки - день розлуки

Пам'яті кривавої середи присвячується ...

День 22 січня, великий день в історії України, назавжди став червоного кольору. Кольору крові , пролитої в мирний час, в цивілізованій країні, в самому центрі Європи в 21 столітті.

В одну мить День злуки перетворився на День розлуки, розкресливши історію нашої країни на «до» і «після».

Що було до кривавої трагедії? Ми були єдиним народом, який, незважаючи на існуючі протиріччя, вмів об'єднуватися навколо спільної радості. Згадайте перемогу «Шахтаря» в Кубку УЄФА і тріумфальний хід кубка по містах України. Во славу перемоги українського футболу радів Львів і Тернопіль, Сімферополь і Харків, Ужгород та Полтава .

А олімпійська перемога сімферопольського боксера Олександра Усика! Під його переможний гопак «танцювала» вся країна - з півдня до півночі, від сходу до заходу .

До кривавої трагедії ми володіли унікальною здатністю гуртуватися навколо біди, сприймаючи горе наших співвітчизників, незалежно від точки проживання на карті, як своє власне горе.

Ще свіжа в пам'яті трагедія великої води в Карпатах. Небувала повінь затопила села західної України. Водна лавина знесла десятки мостів, тисячі кілометрів доріг у Верховині. Без даху над головою залишилися близько 40 тисяч сімей. На допомогу постраждалим кинулася вся Україна. Маріуполь направив у Верховину свою техніку і шлакоблок на відновлення будинків. Місцева влада навіть вирішили назвати одну з вулиць у Верхньому Ясенові, будинки на якій побудовані з цього шлакоблоку, Маріупольською. У Харкові у всіх супермаркетах були встановлені скарбнички для збору пожертвувань. А харківська ОДА в якості гуманітарної допомоги направила постраждалим продукти харчування, теплі ковдри, одяг. Дніпропетровська влада тоді виділила з резервного фонду 1 млн. грн. на відновлення зруйнованих будинків, доріг і мостів. Ще 150 тисяч грн. зібрали звичайні люди , віддаючи на допомогу постраждалим від повені хто скільки може. Кривий Ріг направив в постраждалий регіон 20 тонн продуктів харчування та 30 тонн арматури для зміцнення розмитих берегів гірських річок.

А вибух будинку в Дніпропетровську в жовтні 2007 року! Тоді в результаті витоку побутового газу вибухнув під'їзд житлового будинку, 23 людини загинули, серед них 9 дітей. Трагедія потрясла українців. Допомога постраждалим стала надходити з усіх куточків України . Наприклад, Львівська обласна рада прийняла рішення направити 20 тисяч доларів постраждалим від вибуху. Донецька обласна рада направив 300 тисяч гривень на допомогу людям. Матеріальну допомогу надійшла практично з усіх регіонів...

Так було до кривавої середи 22 січня. Що відбулося після, складно зрозуміти і оцінити з позиції сьогоднішнього дня. Можливо, об'єктивну оцінку можна буде дати лише через якийсь час, дистанціюючись від того, що відбувається. По факту - був відкритий вогонь по мітингувальникам. Громадяни однієї країни, прикриті щитами і законом, почали стріляти у своїх земляків, на боці яких немає законів, щитів і касок, а є лише бажання свободи, справедливості і перемоги над кримінальним свавіллям, яке проникло у всі гілки влади.

Загинули люди. Все інше меркне і втрачає сенс. Але, на жаль, не для всіх.

Мабуть, відбувся якийсь збій у програмі. Інакше пояснити не можна відмову це горе прийняти і відгукнутися.

Мер Маріуполя відмовився вшанувати хвилиною мовчання загиблих, пояснюючи своє рішення тим, що невідомо, від чого вони загинули. Одеські депутати не захотіли вшанувати пам'ять загиблих, оскільки справа носить політичний характер. У Донецьку прихильники Партії регіонів освистали активістів донецького Евромайдана, які запропонували вшанувати пам'ять загиблого на київському Майдані Сергія Нігояна.

Але є й інша Україна. Колона з тисячі осіб маршем пройшла по Миколаєву в пам'ять про загиблих. Траурні мітинги, що зібрали від 400 до 1000 осіб пройшли у Запоріжжі та Луганську.

У Львові близько тисячі осіб пройшли траурною ходою по центру місту в пам'ять про загиблого Нігоняна. А земляка Юрія Вербицького з почестями, гідними національного героя, прийшли проводжати в останню путь понад 10 тисяч осіб.

Цікаво, що ж тепер має статися, щоб збій програми, який розділив Україну, був ліквідований, і все стало на свої місця. Смерть знову б стала трагедією, без політичних забарвлень і якихось там причин, життя - найвищої людської цінністю, ну а всі ми - просто людьми.