Цілком таємно
08:36, 7 грудня 2013 р.

Кріостат

Цілком таємно

У БЕРЕЗНІ 1968 року на Полтавський приладо-механічний завод надійшло секретне замовлення на виготовлення кріостата. Що це таке і для яких цілей було великою таємницею.

Я того часу працював слюсарем на дільниці нестандартного обладнання цього підприємства у бригаді під керівництвом Андрія Івановича Матвійченка. Бригада була кращою у цеху, тому керівництво доручило виконати це завдання нашій бригаді.

У Радянському Союзі у той час готували черговий політ кос-мічного апарату на Венеру. Для зв'язку космічного послання з Землею і потрібен був кріостат.

У ті роки стрімкого підкорення космосу ми були окрилені передчуттям близьких мандрівок на інші планети, як чогось надзвичайного, того, що докорінно змінить життя землян.

Тому за виконання цього замовлення ми взялися із особливим піднесенням.

Термін виконання замовлення був надзвичайно жорстким — усього 10 днів. І це при тому, що такий прилад підприємству довелося виготовляти вперше. Кожен працівник відчував причетність до чогось надзвичайно значимого. Ніхто ніколи не примушував працювати понаднормово, але жоден працівник не покинув робоче місце о шістнадцятій, як зазвичай, а "прихоплював" по три-чотири години.

Кріостат — це  циліндрична посудина літрів на 7 чи 8 з тонколистової нержавіючої сталі з багатьма ребрами жорсткості, в неї вмонтували інфрачервоний передавач, відкачували повітря і запускали всередину рідкий азот. Циліндр всередині повинен мати поверхню дзеркала. Полірувати поверхню з ребрами жорсткості надзвичайно складно.

Інтуїтивно ми використовували метод "розумної атаки".

Приймалися всі, навіть маячні ідеї, а потім відбиралися найкращі. З великим ентузіазмом за вирішення цієї проблеми взявся наш технолог — генератор ідей, трудоголік з великими розумовими здібностями, інженер Олександр Андрійович Вовк.

Пам'ятаю, як він у білосніжній сорочці, закотивши рукава, взявся власноручно за поліровку нержавіючої сталі. Горіли роботою всі працівники дільниці. Хочеться, хоч трішечки, сказати про підприємство. Середній вік працюючих там був 23 роки! На підприємстві працювали шість кандидатів наук. У складальних цехах працювали інженери найвищої кваліфікації. А робітники — справді мали "золоті руки". Я сам із захопленням спостерігав як  Токар Олег Григорович Яковлев, кращий спеціаліст міністерства, вправно свердлив отвір, діаметром 0,3 міліметра. З такими працівниками можна було вирішувати надскладні завдання. Щоб пересічний полтавець зрозумів унікальність приладів, що виготовляв завод, треба згадати образний вислів одного із наших конструкторів:

— Киньте у тихий океан дві грудочки цукру — і наш прилад це відчує.

Працювали над замовленням і у вихідні, приходили раніше на завод, пізно розходилися по домівках, завдання виконали вчасно і якісно.

Тож через 45 років приємно згадати, що полтавці теж брали участь в освоєнні космосу, зокрема у подорожі космічних кораблів до Венери.

І дуже боляче, що "Знамено" — сучасна назва заводу — "упало". Чи знайдуться патріоти України, що його піднімуть? Дуже хочеться у це вірити!

Коментарі

Оголошення
live comments feed...