Як святкували Великдень на Полтавщині: «пузирі», мішечки з пшоном та ігри в крашанки

Джерело: Культурна аґенція «Терени». Текст написано з використанням матеріалів із приватного архіву дослідниці етнографії Оксани Дорошенко та Цифрового архіву фольклору.

Святкування Великодня на Полтавщині завжди було сповнене особливого домашнього затишку та водночас місцевих автентичних розваг. Фахівці культурної аґенції "Терени" зібрали особистий досвід полтавців та полтавок з Цифрового архіву фольклору, а також записи з особистого щоденника пані Шури із села Котельва Полтавської області, наданих Оксаною Дорошенко, дослідницею етнографії.

Як готувалися до Великодня?

Підготування до Великодня починалося задовго до неділі і було сповнене не лише сакрального змісту, а й упорядкування домівок до свята. У щоденнику 16-річної Шури з Котельви (1953 рік) збереглися деталі цього процесу:

“Я виносила усе з хати, бо будемо білить. Всі портрети винесла у хатину, книги в хатину, сундуки у хатину. Я витирала з мамою хату. Сама я вимазала піч білою і жовтенькою глинкою. Мама білили всю хату. Я помила вікна, а середові вікна зовсім зняли — уже тепло.”

Чистий четвер

Особливого значення надавали чистому четвергу, який в християнській традиції є днем очищення. Тому в цей день на Полтавщині було заведено купатися, що також описує пані Шура у своєму щоденнику:

“Я вранці помила голову і вся помилась теж, і мама теж. Вчила уроки старанно. Ходила в школу. Коли йшла зі школи, то бабки і діти йшли до церкви «на страсті». Сьогодні «чистий четвер».”

“Паски традиційно пекли в четвер і в суботу. Принаймні, так заведено у більшості господинь. Рецепт паски у кожної родини свій. За його основу беруть здобне дріжджове тісто. А там вже кожен сам вирішує, скільки покласти яєць, сметани, масла та родзинок”, — зазначає Оксана Дорошенко

Полтавські «пузирі» та мішечки із пшоном

Святкування Великодня на Полтавщині мало свої неповторні регіональні риси. У с. Котельва існувала дивовижна традиція — робити ліхтарі на кшталт китайських, які місцеві називали «пузирями». Їх вивішували по периметру огорожі церкви та в кожному дворі на деревах, створюючи неймовірну світлову містерію.

Відрізнявся і полтавський великодній кошик. Зазвичай до нього клали крашанки, шматок ковбаси, сало, бекон або запечене мʼясо, пиріжки та хрін. Але була й одна особлива деталь — обов'язково святили невеликий мішечок із пшоном. 

Сам Великдень починався дуже рано. Пані Шура згадує свої святкові ранкові клопоти:

“Мама рано-рано пішли у церкву святить паску. Я встала у 5 год. Прибила до стіни ковер і шпалеру. Побризкала цвіти, помила пол. Посипала коло порогу піском, але він замерз. Сьогодні «великдень». Прийшли мама, снідали мʼясо, сало, хрін, яйця”.

Ігри на вигоні

Після церкви та родинного застілля життя переміщувалося на вулицю. На вигоні дорослі чоловіки та молодь грали в крашанки. Ігор було декілька, і той, хто програвав, мав віддати переможцю своє яйце:

«Навкотки»: на рівному місці котили назустріч одне одному крашанки. Чия розібʼється - той програв.

«Навбитки»: робили деревʼяну гірку і по черзі пускали зверху крашанки, намагаючись поцілити в яйце супротивника.

«Навкидки»: ставали удвох і одночасно кидали одне одному крашанки; хто не впіймав або чия розбилася від зіткнення у повітрі - програвав.

«Лоб на лоб»: молодіжний варіант, де хлопці з дівчатами билися гострими кінцями крашанок.

У цей час діяли свої правила залицянь: хлопці «христосували» дівчат, гуляли по різних хатах і примовляли: «Не підкачуй під корито сестри, брата».

Дарна неділя

Свято мало своє продовження. Перша неділя після Пасхи називалася Дарною. У цей день священник різав на шматочки маленькі пасочки, які приносили до церкви ще на Великдень, і роздавав людям. Дівчата особливо старалися, щоб їм попався вершечок — це віщувало заміжжя цього ж року.

“Проводи (понеділок після Дарної Неділі). Усі йдуть на кладбище, бо ждуть їх рідні. Не можна плакать. Несуть їжу, там здоровий стіл. Попервах їжу кладуть на гробки, потім на стіл, їдять. Батюшка з людьми іде навкруги кладбища, обкадює. Півчі співають «Христос воскрес», «Тілом...». Потім йдуть по хатах і садять баштан, щоб рясне було", — спогади із с. Клюшниківка, Миргородський р-н.