Червона зірка замість Вифлеємської: як радянська влада в Україні перетворила Новий рік на ідеологічне свято

Різдвяно-новорічний цикл в Україні століттями формувався навколо християнських традицій, родинних обрядів і духовного змісту. Проте у ХХ столітті радянська влада взялася системно ламати ці звичаї, замінюючи Різдво «правильним» Новим роком, а Святого Миколая - Дідом Морозом. Заборони, висміювання віруючих, «йолки» в Кремлі та нові ритуали мали стерти пам’ять про справжнє походження зимових свят.

Журналісти 0532.ua дослідили, як упродовж десятиліть Кремль нав’язував українцям радянську модель святкування Нового року, витісняючи національні та релігійні традиції, і як ці процеси вплинули на те, що ми бачимо на святкових столах і сьогодні.

Перша радянська ялинка в Києві

На початку ХХ століття в Україні чітко розрізняли два зимові свята. Різдво Христове залишалося головною подією святкового циклу його відзначали в тісному родинному колі, з традиційними обрядами та духовним змістом. Натомість зустріч Нового року мала світський характер - у великих містах, зокрема в Києві, влаштовували бали, маскаради та гучні вечірки, рідше - дружні або сімейні зібрання.

Усе змінилося після встановлення радянської влади. Новорічно-різдвяні святкування, відомі як «святки», оголосили буржуазними пережитками минулого. Держава почала системну боротьбу з традиціями: Різдво втратило статус свята, а згодом стало звичайним робочим днем. У 1928 році під заборону потрапила й ялинка - її офіційно визнали «контрреволюційним і антирадянським явищем».

Боротьба з символами доходила до абсурду. В містах діяли комсомольські патрулі, які вистежували громадян, котрі наважувалися прикрашати вдома «підпільні» ялинки.

Попри це, люди продовжували таємно зберігати святкові традиції.

Повернення ялинки відбулося лише у грудні 1935 року, коли один із керівників радянської України Павло Постишев опублікував у пресі замітку із закликом влаштувати для дітей новорічну ялинку.

Цю ініціативу історики пов’язують із намаганням радянської влади відновити лояльність населення після Голодомору 1932–1933 років та хвилі сталінських репресій.

Того ж року в Києві встановили першу офіційну ялинку - поблизу будівлі теперішньої Національної філармонії, яка тоді функціонувала як Палац піонерів і школярів.

На святкування прибув сам Павло Постишев разом із родиною. Вже до наступного Нового року влада розробила типовий сценарій святкувань і навіть видала спеціальну брошуру з детальними інструкціями: як прикрашати ялинку та яку зірку вішати на верхівку.

У 1936 році головну ялинку міста перенесли на Софіївський.

Напередодні свята у магазинах і на ринках почали оформлювати вітрини, а міські служби організували святкову торгівлю. Навіть у передвоєнні роки, коли солодощі були дефіцитом, у Києві виділяли окремі полички для яблук, мандаринів, цукерок і медяників у святкових обгортках.

Фактично Новий рік уперше офіційно відзначили лише наприкінці 1936 року - після публікації статті Павла Постишева в газеті «Правда» від 28 грудня 1935 року. Саме тоді остаточно закріпився новий формат свята. З’явився й головний персонаж - Дід Мороз, який мав замінити Святого Миколая відповідно до партійної лінії.

Новий рік у повоєнні десятиліття

Після Другої світової війни Новий рік поступово набув зовсім іншого значення. Лише наприкінці 1947 року 1 січня офіційно стало вихідним днем. 

Однією з повоєнних традицій стало масове надсилання новорічних привітань. Наприкінці грудня біля поштових відділень і кіосків «Союздруку» шикувалися черги за святковими листівками.

Окрім них, люди активно відправляли вітальні телеграми на спеціальних бланках. У межах союзних республік дозволялося користуватися національними мовами, що для багатьох було важливим символічним жестом.

Особливу увагу держава приділяла дитячим святкуванням. Під час зимових канікул у театрах, палацах культури та будинках дозвілля проводили новорічні вистави з подарунками. 

Батьки намагалися дістати квитки на дитячі ялинки - їх зазвичай розповсюджували через профспілки на підприємствах і в установах. Найпрестижнішими вважалися святкові заходи в Жовтневому палаці та в Палаці спорту, який відкрився у 1960 році. Не менш бажаним подарунком були походи до цирку або на новорічні театральні постановки. 

Новорічні ранки були обов’язковими і в дитячих садках. Вистави готували вихователі, іноді долучалися й батьки. 

Зі змінами суспільних настроїв у 1970-х роках святкування стали менш формальними. Для школярів це була майже єдина нагода відійти від суворих правил: дівчатам дозволяли легкий макіяж, учні приходили у вільнішому одязі й навіть у джинсах. 

Після відкриття у 1970 році палацу «Україна» саме там почали проводити головні дитячі новорічні заходи столиці. У 1990-х роках ця традиція трансформувалася у формат Президентської ялинки — символ нового етапу в історії свята.

Як Різдво знову стало головним зимовим святом українців

Поступове повернення до власної культури в Україні набуло особливого значення після повномасштабного вторгнення та остаточного розриву з радянсько-російською спадщиною. Важливим кроком у цьому процесі стало рішення Помісного собору Православної церкви України, який у 2023 році затвердив перехід на новий календар. Із 1 вересня святкові дати зсунулися на 13 днів, а Різдво Христове українці почали відзначати 25 грудня - разом із більшістю християнського світу.

Разом зі зміною календаря відбувається й глибше переосмислення звичок, які десятиліттями нав’язувалися як «традиційні». Багато з них сьогодні сприймаються як порожні або навіть шкідливі - надмірні застілля, алкоголь, обов’язковий перегляд радянських фільмів, зустріч Нового року під бій кремлівських курантів, віршики для Діда Мороза та Снігуроньки. Саме ці ритуали тривалий час знецінювали Різдво, відсовували його на другий план і позбавляли духовного змісту.

Натомість українці дедалі частіше звертаються до власної традиції. Солом’яні павуки, дідух, свічник-трійця, Вифлеємська зірка, колядки й вертепи - це не декоративні елементи, а жива культурна пам’ять.

Для багатьох Різдво сьогодні стає не просто святом, а формою спротиву, способом зберегти ідентичність та відчути єдність у час війни.

Змінюється і сам формат святкування. Українці відходять від культу переїдання, який сформувався в умовах багаторічного дефіциту в Радянському Союзі. Показна надмірність на столах поступається традиційній стриманості: кутя, узвар, риба, пісний борщ, бобові, голубці. Алкоголь або відсутній зовсім, або зводиться до символічної присутності.

Різдво в Україні дедалі більше повертає свою автентичність. Люди знову колядують, відтворюють вертепи, навчають дітей традиційних пісень і символів. 

Це добре видно й на прикладі нашого міста. Згадайте як у Полтаві всього пару днів тому відбулася Хода звіздарів - традиційне різдвяне дійство з колядуванням і урочистим винесенням зірок.

Сотні полтавців та гостей міста, серед яких були і дорослі, і діти, вийшли на вулиці у традиційному вбранні, несучи різдвяні зірки, сонця та образи небесних світил.

Такі події наочно демонструють, що українське суспільство свідомо відмовляється від радянських символів - олів’є, «дідів морозів» і нав’язаних сценаріїв і повертає собі власну культуру, традиції та справжній зміст Різдва.

Стежте за усіма важливими новинами у нашому Telegram.