День Гідності та Свободи: вибір, який зроблений народом України ціною власного життя

21 листопада Україна відзначає День Гідності та Свободи - дату, що стала символом боротьби за європейське майбутнє, за право бути господарями на своїй землі й захищати власну державність від диктатури, корупції та імперської залежності. Цей день об’єднав дві революції сучасної України, а самеи Помаранчеву 2004 року та Революцію Гідності 2013–2014 років. Обидві вони стали реакцією українського суспільства на спроби влади знищити свободу вибору, перекреслити волю народу й повернути країну до авторитарного минулого.

Революція 2004 року

«Помаранчева революція» - це масштабний громадянський протест українців, що розгорнувся наприкінці 2004 року у відповідь на фальсифікації результатів президентських виборів, які влада намагалася використати на користь кандидата Віктора Януковича. Назва революції походить від головного символічного кольору штабу Віктора Ющенка та політичної сили «Наша Україна», які обрали помаранчевий як знак змін, оновлення й демократичного шляху.

Під помаранчевими прапорами об’єдналися сотні тисяч людей по всій державі усі ті, кому була небайдужа доля української незалежності та її майбутній курс.

Перший тур президентських виборів відбувся 31 жовтня 2004 року. Його результати засвідчили політичне розмежування країни: Захід і Центр України переважно голосували за Ющенка, тоді як Південь і Схід підтримували Януковича.

Фото: з відкритих джерел

Перед другим туром опозиційний кандидат Віктор Ющенко сформував широку коаліцію демократичних політичних сил, до якої приєдналися Юлія Тимошенко, Олександр Мороз та Анатолій Кінах, а також також учасники першого туру. Своєю чергою Янукович зосередився на мобілізації електорату у східних регіонах, спираючись на адмінресурс. Варто зазначити, що на той час чинний президент Леонід Кучма фактично дистанціювався від прем’єр-міністра: напередодні другого туру він визнав, що кампанія супроводжується брудними технологіями, й намагався запевнити суспільство, що влада не допустить революційного сценарію.

21 листопада 2004 року відбулося повторне голосування. Розуміючи, що за реального підрахунку голосів він може програти, Янукович задіяв максимально можливі адміністративні важелі. У підсумку у промислових регіонах Донбасу виборчі комісії продемонстрували нереалістичні цифри явки: 89,5% у Луганській та 96,7% у Донецькій областях показники, які одразу викликали сумнів у суспільства.

Фото: з відкритих джерел

Того ж дня, 21 листопада, прихильники Віктора Ющенка та партії «Наша Україна» почали облаштовувати на Майдані Незалежності наметове містечко. Якщо в перші години протест налічував приблизно 30 тисяч осіб, то вже наступного дня кількість учасників перевищила 100 тисяч.

23 листопада на головній вулиці столиці  Хрещатику вже стояло близько 400 наметів. Завдяки супутниковому мовленню трансляція з Майдану стала доступною світовій спільноті.

Журналістів із різних країн вражали не тільки масштаби акції, а й те, що люди виступили не лише проти фальсифікацій суспільне невдоволення накопичувалося роками, а голос народу нарешті прорвався назовні.

24 листопада ЦВК оголосила офіційні результати другого туру, які суттєво розходилися з даними Національного екзит-полу, що фіксував перемогу Ющенка. Голова Верховної Ради Володимир Литвин заявив, що жоден державний орган не має повноважень скасовувати оголошені результати. Леонід Кучма звернувся до силових структур із закликом не застосовувати силу проти демонстрантів і наголосив на необхідності пошуку компромісу, аби не допустити ескалації кризи.

Фото: з відкритих джерел

Дні минали, а політичний глухий кут не зникав. Перемовини між опозицією та владою просувалися вкрай повільно. Лише 27 листопада Верховна Рада на позачерговому засіданні висловила недовіру ЦВК.

Тим часом прихильники Януковича в низці південних і східних областей намагалися розпалити ідею федералізації та навіть погрожували відділенням регіонів, однак спроби влаштувати сепаратистський рух зазнали поразки, бо широку підтримку ці заклики не отримали.

Ключове рішення мав ухвалити Верховний Суд України. Після розгляду доказів фальсифікацій 3 грудня було оприлюднено постанову: офіційне оголошення результатів неможливе, тож другий тур необхідно провести повторно - 26 грудня 2004 року.

Інфографіка: з відкритих джерел

Після майже двох тижнів революційного протистояння ситуація почала виходити з піка напруги. Політичні сили перейшли до обговорення змін у виборчому законодавстві, перерозподілу повноважень між гілками влади, а також оновлення складу Центральної виборчої комісії.

8 грудня український парламент підтримав пакет рішень, що перетворив Україну на парламентсько-президентську республіку. І вже 26 грудня, у результаті перерахунку політичного вибору громадян, новим президентом України був обраний Віктор Ющенко.

Помаранчева революція стала своєрідною розв’язкою тривалого суспільного невдоволення й тимчасово збалансувала політичну систему, де влада була змушена більше зважати на волю виборців.

Водночас соціальні очікування виявилися надзвичайно високими, що на тлі політичних суперечностей та популізму призвело до розчарування частини суспільства. Саме це розчарування згодом повернуло до влади Віктора Януковича.

Євромайдан та початок нової історії України

Революція Гідності одна з ключових подій сучасної української історії, що визначила подальший шлях держави. Те, що розпочалося восени 2013 року як мирний громадянський протест проти відмови влади від підписання Угоди про асоціацію з Європейським Союзом, дуже швидко переросло у масштабний національний рух. Українці вийшли боронити не лише європейський вибір, а й власну свободу, право на гідність, майбутнє своїх дітей і існування України як незалежної демократичної держави.

Фото: з відкритих джерел

Пізнім вечором 21 листопада 2013 року у центрі Києва, на Майдані Незалежності, зібралися перші активісти, студенти, журналісти, представники творчої спільноти, небайдужі громадяни. До опівночі біля стели вже перебували близько двох тисяч людей. Серед них і опозиційні політики тодійшньої влади а саме Арсеній Яценюк, Віталій Кличко, Олег Тягнибок, Юрій Луценко. 

Фото: з відкритих джерел

Протестні рухи одночасно здійнялися в різних регіонах від Львова й Ужгорода до Харкова та Донецька. У Львові вже в першу ніч студенти організували координаційну раду «Львівський Євромайдан» та оголосили про акції громадянської непокори.

Близько 150 учасників залишилися на Майдані й уночі. Кожен мав свою причину для протесту: одні прагнули зберегти європейський курс розвитку, інші виступали проти диктатури та порушення базових прав людини. Багато хто вийшов, бо не міг більше миритися з корупцією, безправ’ям, свавіллям силових структур та відсутністю перспектив для молоді. Для значної частини українців влада Януковича вже втратила будь-яку легітимність.

22 листопада на Майдан прийшло вже понад 5 тисяч людей, попри заборони суду встановлювати намети. Спроби мітингувальників облаштуватися жорстко блокувалися «Беркутом», що призводило до перших сутичок. Організатори студентського й громадського крил протесту наполягали: Майдан - це простір громадян, а не партій. Тому будь-яку партійну символіку більшість протестувальників сприймала вкрай негативно.

Того ж вечора на Європейській площі почали монтувати сцену для анонсованого на 24 листопада великого віче. Акції протесту ширилися країною: у Львові, Харкові, Донецьку, Чернівцях, Сумах, Кривому Розі, Вінниці та у Полтаві.

24 листопада у Києві відбулося найчисельніше з часів Помаранчевої революції зібрання за різними оцінками, від 60 до 150 тисяч громадян.

Було ухвалено резолюцію з чіткими вимогами:

• відставка уряду Азарова,
• припинення політичних переслідувань,
• звільнення Юлії Тимошенко,
• повернення до євроінтеграційного курсу та підписання асоціації на саміті у Вільнюсі.

У документі наголошувалося: якщо президент не виконає конституційних обов’язків то дії мають перейти до імпічменту і міжнародних санкцій проти режиму.

Того ж дня почали встановлювати намети на Майдані та блокувати урядові установи - зокрема Кабінет Міністрів.

З 25 листопада активізувався студентський рух. Створилася «Студентська координаційна рада», яка взяла на себе організацію страйків. 26 листопада студенти Могилянки оголосили страйк і разом зі студентами Шевченка в кількатисячній колоні рушили до Майдану з гаслами про європейське майбутнє України. Протидія влади посилювалася: адміністрації вишів збирали списки активних студентів, а силовики перешкоджали поширенню інформації про протести.

Увечері 26 листопада політичний та громадсько-студентський Майдани остаточно об’єдналися: зі сцени зачитали лист Юлії Тимошенко із закликом відмовитися від партійних прапорів і гуртуватися спільно заради мети.

27 листопада студентські колони знову вирушили до центру столиці. На Майдані того дня перебувало близько 20 тисяч молодих людей. Студентські акції охопили й інші міста.

28 листопада у Вільнюсі стартував саміт «Східного партнерства» - Україна ще мала шанс підписати асоціацію. По всій країні тривали страйки та масові акції «Янукович, підпиши!».

29 листопада, у день, коли всі чекали історичного рішення, але стало відомо, що президент остаточно відмовився від підписання угоди.

В Україні здійнялася хвиля обурення, що змінила гасла від вимоги підписати документ до вимоги відставки президента і ліквідації кримінальної влади. Було оголошено про створення координаційної ради Майдану та заклик до нового велелюдного віче 1 грудня.

Тієї ж ночі влада намагалася згорнути протест інфраструктурно «Беркут» забирав озвучку, блоку­вав техніку. Частина студентів відмовилася залишати площу. Для підтримки Києва зі Львова негайно виїхали активісти.

Саме цієї ночі на 30 листопада режим перейшов межу. Підрозділи «Беркута» здійснили жорстокий розгін близько 300–400 студентів, які мирно перебували на Майдані. Криваві кадри миттєво заполонили медіа й соцмережі. У суспільстві вибухнула лють.

1 грудня на вулиці столиці вийшли сотні тисяч, а за деякими оцінками - понад мільйон українців. Майдан став територією народу, де виросло повноцінне наметове містечко, самоорганізація досягла небаченого рівня. Від цього моменту Євромайдан перетворився на Революцію Гідності.

Почалася тривала, виснажлива боротьба, а саме три місяці протистояння за свободу, за право жити у власній країні без диктатури. Вона закінчилася перемогою народу, але ціною життя найкращих українців - Героїв Небесної Сотні.

Стежте за усіма важливими новинами у нашому Telegram.