Г. Мясоєдов - художник-передвижник

З 1999 року Художній музей (Галерея мистецтв) має нове приміщення (архітектор Ю. Олійник), в якому експонується понад 9 тисяч експонатів образотворчого мистецтва. Музей пишається найбільшим в Україні зібранням творів М. Ярошенка та Мясоєдова. Ці два видатних художника належали до цікавого товариства, яке називалося Товариство пересувних художиків.

Товариство пересувних виставок було створено як незалежну від всесильної Академії мистецтв організацію, метою якої стала б пропаганда національного мистецтва і не тільки в Петербурзі і Москві, а й у далекій від художнього життя провінції. І. Репін писав про причини, що призвели до створення Товариства:

''На початку шістедисятих років російське суспільство прокинулось від довгої моральної і розумової сплячки, прозріло. Перше, що воно хотіло — умитися, очиститися від непридатних покидьок, від рутинних елементів, що віджили свій час. У всіх сферах і на всіх поприщах шукали нових, здорових шляхів. Молодість і сила свіжої російської думки панувала скрізь, весело, бадьоро йшли вперед і ламали без жалю все, що знаходили застрілим, непотрібним. Не могла ж ця могутня хвиля не захопити російське мистецтво і не захопити Академію мистецтв! Хоча Академія завжди стояла осторонь свого російського життя і не бачила й не визнавала, годувалася все ще тільки римськими художніми консервами, однак грунт в Академії був уже достатньо підготовлдений для цієї всеосвіжаючої хвилі. ''

Ідеологом і організатором Товариства пересувних художніх виставок виступив Г.Г. Мясоєдов. 2 листопада 1870 року був заснований статут виставок, його підписали 15 прогресивних і талановитих художників — І. Репін, В. Суріков, І. Крамской, В. Перов, М. Ге, В. Поленов, В. Васнєцов, В. Маковський, О. Саврасов, І. Шишкін, М. Ярошенко, К. Савицький, В. Сєров, І. Левітан, що обєдналися під прапором, на якому було начертано: народність, ідейність, реалізм, національність.

Утворення товариства пересувних виставок як художнього об'єднання не мало прецедентів в історії світового мистецтва. Якщо в той час на заході виникали худождні угруповування (імпресіоністи, барбізонці та інші), то тільки на основі професійних завдань. Передвижники знайомили народ з кращими зразками живопису, розвивали його естетичні смаки, пробуджували громадсько-суспільну думку.

Що стосується ідеолога цього товариства Г. Мясоєдова. Його батько — дрібний поміщик з села Пеньково Тульської губернії. А сам, не закінчивши останнього класу Орловської гімназії, в 17 років виїздить до Петербурга. У 1853 році він учень Академії мистецтв.

Життя в столиці нелегке: ''Джерелом мого існування була робота в кондитерській, де пекли пряники, я з товаришем розфарбовував їх. Платили 3 копійки з дюжини...''.

Розвитком мистецтва керувала в той час Академія мистецтв. Естетичним ідеалом була античність, але готували кваліфіковані кадри.

Він отримує ряд медалей за свої роботи: 1859 рік — ''Сільський знахар'' (срібна), 1861 рік — ''Поздоровлення молодих в домі поміщика'' (мала золота), 1862 рік — ''Втеча Григорія Отрепьева з корчми на литовському кордоні'' (велика золота). У 1863 році — завершує навчання в Академії, йому надається право на шестирічне відрядження за кордон. Коли він звідти повертається настає творча пора зрілості, яка співпала з часом діяльності Товариства.

В середині 80-х років перед Г. Мясоєдовим постає питання про постійне місце проживання. Під час одного з відвідувань ЛД. Толстого, він знайомиться з лікарем-народником А.А. Волкенштейном, який радить придбати садибу в Полтаві. В 1889 році Григорій Мясоєдов купує велику садибу з садом, гаєм і ставком в 4-х км від центра міста на Павленках. Тут він прожив 22 роки, до самої смерті в 1911 році.

Сьогодні Павленки майже центр міста, північно-західна його частина. На цій теритрії розміщений самий старий завод міста турбомеханічний, на місті якого в 1889 році знаходилися чугунно-ливарні майстерні купчих Полякової.

На території садиби Г. Мясоєдова знаходиться гравіметрична обсерваторія, відкрита в 1926 році. З тих часів на териорії садиби зберігся тільки будинок, збудований сином Мясоєдова, Іваном, після смерті батька.

Будинок Мясоєдових був своєрідним художнім центром, де збиралися і куди приїздили друзі художника — Ярошенко, Менк, Волков, Позен, Короленко, І. Бунін, професор Скліфософський.

Восени 1894 року в місті відкрилась 22 виставка Товариства передвижників. В центрі міста Г. Мясоєдов організовує школу малювання і живопису, влітку учні виїздять на околиці Полтави на етюди, взимку пишуть живу натуру, гіпси. На прохання В.С. Оголєвця Г. Мясоєдов пише завісу для нового театру (1901-1902 років) і передає її в дар. На завісі зображені околиці Полтави: на передньому плані дорога, поя якій котится чумацький віз, зліва при дорозі сидить кобзар з лицем Т.Г. Шевченка, біля нього слухач з обличям М.Гоголя. Завіса сулжила театру до 1943 року.

В Полтаві у Григорія Григоровича гостювали худоджники М. Ге, І. Пархоменко, полтавські толстовці І. Файнерман, І. Клобський. Учнем Мясоєдова був Т. Цисс, згодом учень І. Рєпіна.

В 1890-1900 роках різко змінюється коло тем Г. Мясоєдова. Художник, що жив інтересами народу, поринає тепер в область пейзажу, портрету, береться за дрібні побутові сюжети, звертається до історичних та релігійних картин.

Недобру послугу чинила художня ліберальна критика, вихваляючи його явно невдалі речі, а також ті дрібні збирачі, які, не володіючи худоджнім почуттям і смаком, з охотою купували його посередні картини, цінуючи їх за ''красивість'' і ''схожість''. Це особливо відноситься до пейзажів, що переважали в творчості Г. Мясоєдова 1890-1900 рр.

1909 рік — останній рік активного життя Г. Мясоєдова. Він провів його в Полтаві, де весною організував музичний гурток, займався садом.

В жовтні 1910 року Мясоєдов виїхав на Рів'єру на лікування. Через півроку повернувся хворим. ''Захворів Григорій в квітні 1910 року. Зиму 1910-1911 року провів за кордоном, був відносно бадьорий, але в квітні 1911 року в м. Арко (Тіроль) його звалив перший серцевий напад, з тих пір серце вже не одужало. В травні 1911 року напад повторився, він супроводжувався втратою мови. Мова повернулася, але писати він не зміг до кінця життя''.

Г.Г. Мясоєдов пішов з життя під звуки музики 17 грудня 1911 року. Перед смертю майстерна піаністка Марія Тимкова виконала твори Баха, Шопена, Бетховена.

Мясоєдов заповідав поховати його на садибі, проте поліція не дала дозволу, поховання відбулося на міському цвинтарі. В день смерті прийшов дозвіл з Петербурга, через декілька днів прах перенесли у Павленки.

Г. Мясоєдов був з кагорти тих, про кого так проникливо сказав художник-передвижник М. Дубровський: ''Вони лише пішли від нас, але ніяк не померли. Адже те, чим вони жили, залишилось у нас і після них у їх творіннях. І хіба ми не маємо з ними тісного спілкування до цьго часу? Хіба не обдаровують вони нас своєю радістю і не в них ми шукаємо розради у своїх нещастях? Вони залишаються навічно живими для нас і для наших нащадків...''